Цуріков М.О.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

ДО ПИТАННЯ ЗАСТАВИ ПІДПРИЄМСТВА

В сучасних умовах розвитку цивільного законодавства України забезпечення виконання зобов’язань нерухоми майном є досить розповсюдженою практикою. Це зумовлено самою природою іпотеки та її предметом – нерухомим майном, що стимулює до виконання основного зобов’язання кредитором і створює міцні гарантії в отриманні задоволення за рахунок нерухомого майна боржником.

Одна з актуальних проблем в цій сфері полягає у можливості забезпечення виконання основного зобов’язання за рахунок підприємства як цілісного майнового комплексу та які заходи треба вжити для того, щоб створити гарантії захиститу від недобросовісного іпотекодавця чи іпотекодержателя. Ця проблема має практичний характер у зв’язку з відсутністю в юридичній літературі єдиного підходу до вирішення цього питання та його остаточної невирішенності на законодавчому рівні.

У Цивільному кодексі України відсутні положення, за якими підприємство як єдиний майновий комплекс є юридичною особою, а містяться трактування його як сукупності майна, об’єкта речі, тим самим виключаючи можливість розгляду його як самостійного господарюючого суб’єкта. Натомість господарське законодавство під схожим за назвою поняттям, але вже цілісним майновим комплексом розуміє господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва без врахування додаткового майна, зокрема прав, боргів, прав на торгівельну марку, а головне соціально-економічною складової, яка включає робочу силу та її цінність. Це дає змогу розглядати цілісний майновий комплекс підприємства як сукупність нерухомого майна, що є частиною підприємства – суб’єкта господарювання. Юридичний нонсенс, на думку Н. Рев’юка, полягає у визнанні цивільним законодавством підприємства як єдиного майнового комплексу нерухомістю, оскільки останній є сукупністю рухомого і нерухомого майна та не відповідає законодавчо визначеній суті поняття нерухомого майна.

При цьому одна невизначенність на практиці та й в теорії породжує іншу. Так, Закон України „Про іпотеку” не розповсюджує на підприємство правовий режим нерухомого майна.

В цьому світлі, на думку Н. Рев’юка, більш прийнятною є позиція, викладена у Господарському кодексі України, який не ототожнює поняття підприємства і цілісного майнового комплексу підприємства.

Невдаючись в дискусію з цього приводу слід відзначити, що передача в іпотеку частини майна підприємства (цілісного майнового комплексу) на відміну від іпотеки підприємства вцілому зменшує ступінь ризику для іпотекодавця, оскільки у такому разі існує ризик втрати лише частини майна.

Слід також враховувати те, що як ще в 20-х роках ХХ ст. відзначав Е.А. Флейшиц: „ділова репутація підприємства, клієнти, його місцезнаходження, тривалість існування, відомі йому місця власних закупок і збуту, вся сукупність тих особливих відомостей, які прийнято називати таємницями підприємства, - всі ці ділові можливості або шанси підприємства створюють його головну господарську цінність.

Таким шляхом йде й сучасне законодавство сучасних європейських країн, яке відносить в більшій чи меншій мірі все вищезгадане до поняття підприємства.

Слід відзначити також наявність ускладнень при конкретизації переліку майна, що віднесене до єдиного майнового комплексу, яке розповсюджується як на нерухоме майно, так і на рухоме, а також на його права. За загальним правилом іпотека виникає на конкретне майно (земельну ділянку, будинок, машину) або на конкретне право.

Досвід РФ в цьому питанні може значно допомогти вирішити поставлену проблему, проектуючи її в площину законодавства України. Зокрема, ст. 69, 70 Федерального Закону РФ „Про іпотеку (заставу нерухомості)” визначено, що при іпотеці підприємства право застави поширюється на все майно, яке входить до його складу: матеріальні й нематеріальні активи, в тому числі будівлі, споруди, обладнання, інвентар, сировина, готова продукція, права вимоги, виключні права, якщо інше не передбачене договором. Склад переданого в іпотеку майна підприємства й оцінка його вартості визначаються на основі повної інвентаризації даного майна. Акт інвентаризації, бухгалтерський баланс і висновок незалежного експерта про склад і вартість майна є обов’язковим додатком до договору іпотеки. Складність такої іпотеки полягає в тому, що в ході хдійснення підприємством господарської діяльності можуть з’явитися нові і зникнути старі характеристики, які були включені при укладенні договорів іпотеки, в силу самого динамічного характеру відносин в підприємницькій діяльності (купівля-продаж, випадкове знищення чи випадкове пошкодження тощо).

В аспекті розгляду іпотеки як застави саме нерухомого майна досить важко уявляється як можна оцінити повну вартість підприємства разом з усіми належними йому правами та перевагами, як то місцезнаходження, налагоджена система збуту, клієнти тощо.

В той же час в силу того, що до складу підприємства входять і рухомі речі неможна повністю погодитися, що договір застави підприємства буде вважатися іпотекою. Ця ситуація та нормативна невизначенність в питанні підприємства відіграє на руку лише кредиторові, бо в разі неможливості виконання основного зобов’язання боржником за основним зобов’язанням, кредитор фактично отримує підприємство з налагодженими зв’язками та випуском продукції. Тому, ділова репутація підприємства, його зв’язки, місцезнаходження переходять до кредитора безоплатно, тому що цими правами та об’єктами цивільних прав не було забезпечено ніяке зобов’язання.

Вважаємо за доцільне, поклавши в основу думку Е. Флейшиця, при укладенні договору застави підприємства вцілому враховувати всі його характеристики та їх економічний (вартісний еквівалент), що може робитися самими сторонами. При цьому слід певним чином врегулювати відносини з приводу технічних можливостей Реєстру про вміст цієї інформації. А при укладенні договору застави нерухомого майна – іпотеки, передавати під заставу лише частину нерухомого майна, що гарантує залишення в іпотекодавця всієї повноти прав на торгівельну марку, зв’язки та інші об’єкти цивільних прав, які не входять до складу нерухомого майна, переданого в іпотеку.

Передача нерухомого майна або підприємства вцілому під заству може оформлюватися відповідним актом, або передавальним балансом підприємства, який засвідчується в нотаріуса як частина договору застави нерухомого майна. Але перш за все законодавцю слід внести відповідні зміни в Закон України „Про іпотеку” або розробити і прийняти новий закон, який перенесе відносини застави на якісно новий рівень розвитку. Поряд з заставою рухомих та нерухомих речей законодавство України зможе користуватися можливостями застави підприємства як сукупності матеріальних та нематеріальних благ. Такий великий крок в розвитку цивільного законодавства створить нові можливості розвитку господарсько-правових та економічних відносин між суб’єктами господарювання. В законі можливо закласти формулу визначення вартості матеріальних та нематеріальних благ підприєиства або прописати механізм такого визначення. Так само закон має визначати механізм передачі цих благ у заставу.

Наразі дискусія з цього питання залишається відкритою, що створює додаткові умови для наукових розробок в цій сфері.