Экономические науки / Государственное регулирование экономики

к.е.н., доц. Бурлуцька С.В.

ДВНЗ Донбаський державний педагогічний університет

Діалектика сталості та розвитку соціально-економічних систем

Концепція сталого розвитку базується на двох дефініціях - сталість та розвиток. Дослідниками запропоноване велике розмаїття визначень відповідних термінів – від суто філософських до обумовлених специфікою предметної галузі. Кожен з дослідників у своїх визначення приділяє увагу лише певним аспектам, що обумовлює методологічні розбіжності при проведенні наукового дослідження. Вважаємо, що конкретизація поняття «сталого розвитку соціально-економічних систем» слід ґрунтувати на результатах загальнонаукового та філософського аналізу. Категорію розвитку слід розглядати як фундаментальну характеристику існування будь-яких систем.. Результати критичної обробки наявних напрацювань з цього питання та примат системної парадигми цього дослідження обумовлюють наше розуміння розвитку як цілісного процесу. Цілісність характеризує розвиток з точки зору його просторової організованості та структурності. Разом з тим, неможна заперечувати процесуальний характер розвитку – механізм та його обумовленість.

По-перше, цілісність розвитку розкривається за законом переходу кількісних змін у якісні (кількісне накопичення змін в системі взаємодії з оточуючим середовищем обумовлює якісні зміни стану). Якщо система є цілісним утворенням, то розвиток неможливо розглядати як зміну стану системи. Це перед за все зміна взаємодії з іншими системами або оточуючим середовищем. З процесної точки зору зовнішнє середовище або інша система є зовнішньою умовою або приводом змін. Причина ж – взаємодія зовнішнього приводу та іманентних властивостей аналізованої системи.

По-друге, цілісність розвитку може розглядатися як якісна зміна структури системи. Процес розвитку це зміна взаємозв’язків між елементами, якісні зміни в структурі. На відміну від попередньої позиції розвиток є внутрішнім процесом не пов’язаним з зовнішніми кількісними змінами у взаємовідносинах з зовнішнім середовищем. Процесна детермінація може обумовлюватися певним привілейованим елементом системи, а розвиток як результат його взаємодії з іншими елементами. Також причиною може стати певна комбінація взаємодій елементів системи, яка обумовлює розвиток системи як цілісного утворення та викликає зміни у структурі та зовнішніх властивостях.

По-трете, цілісність розвитку пов’язується з якісними змінами не тільки структури системи (взаємозв’язків), але й складових елементів. Саме зміна елементів виступає чинником зміни властивостей системи. В цьому полягає самодетермінація системи – результат множинної взаємної детермінації усіх структурних елементів. Сам процес детермінації виступає як наслідок змін функціональних звязків через наявні внутрішні іманентні протиріччя.

По-четверте, дослідниками визначається можливість цілісності саморозвитку. Ця теза передбачає розуміння внутрішнього системного ефекту як наслідку саморефлексії [1, с.487], а процес розвитку має певну ціль та спрямованість. Процесуальність у цьому варіанті знаходить свій прояв у множинній детермінації. На першому рівні протиріччя системи з одним зі своїх відносно самостійних елементів обумовлює зміни у функціонуванні, спрямовані на самозміну. На другому етапі диференціація звязків формує нову цілісність. Третій та четвертий етапи характеризуються виникненням нових механізмів самодетермінації та взаємодії з оточуючим середовищем.

Наголошуємо, що в основі процесу розвитку міститься протиріччя. Проявом цілісності є обмеженість системи: чим більше система відрізняється від середовища (обмежена від нього), тим більш цілісною та відповідно індивідуальною вона є. Отже, протиріччя між оточуючим середовищем та цілісністю системи (іманентними властивостями) є драйвером розвитку. У процесі детермінації та самодетермінації протиріччя виникає між цілісністю та певним внутрішнім елементом (комплексом звязків елемента та структурою системи як комплексу звязків). Самодетермінація, як етап множинної детермінації, також вказує на першопричину протирічь. Таким чином, розвиток слід розуміти як властивість системи «С» зберігати ознаки «О» цілісності у результаті розв’язання протирічь обумовлених чинниками «Ч».

Відповідно до розглянутих аксіоматичних передумов загальної теорії систем підґрунтям стійкості слід вважати аксіому «існування». Відповідно до «Еволюціоники» Ю. Урманцева, феномен стійкості є фундаментальна властивість систем, що характеризує їх здатність до існування. Як зазначалося раніше, розвиток ідентифікує існування об’єктів дійсності. А отже, сформульована теза щодо несумісності «сталості» та «розвитку» діалектично суперечлива. Ю. Урманцев пропонує таке визначення: стійкість є властивість системи «С» зберігати ознаки «О» завдяки певним обставинам відносно змін «З» обумовлених чинниками «Ч» [2]. Поєднуючи отримані результати, можливо зробити висновок, сталий розвиток це поєднання цілісності розвитку та певного фундаментального класу стійкості. Вважаємо за доцільне сформулювати таке визначення: сталий розвиток це властивість системи «С» зберігати ознаки «О» цілісності завдяки певним обставинам відносно змін «З» у результаті розв’язання протирічь обумовлених чинниками «Ч».

Список використаних джерел

1 Щедровицкий Г. П. Избранные труды. — М.: Шк.Культ.Полит., 1995. — 800 с.

2 Урманцев Ю.А. Эволюционика или общая теория развития систем природы, общества и мышления. – Пущино: ОНТИ НЦБИ АН СССР, 1988. – 79 с.