Галузь наук: філологічні

Мішеніна Т.М.

доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук,

професор кафедри української мови

Криворізького педагогічного інституту

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Качайло К. А.

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови

Криворізького педагогічного інституту

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

ХУДОЖНЯ АНІМАЦІЯ ПОРИ РОКУ ЛІТО

В ЛІТЕРАТУРІ РІДНОГО КРАЮ

Неабияке значення у створенні пейзажних образів природного коловороту відіграє стилістичний потенціал ресурсів мовної системи, який уможливлює точне відтворення довкілля. Словесний образ поєднується з понятійним, лінгвістичне конструювання світу з логічним його відображенням, вносячи свої корективи і доповнення до мисленнєвих відображень реальності, створює передумови для відтворення більш повної та всебічної пейзажної картини.

Стилістичний аналіз художнього тексту дозволяє виявити специфіку співвідношення мови і дійсності, інваріантного й ідіоматичного в мовному відображенні дійсності як складного процесу інтерпретації людиною світу.

Дослідженню системи зображально-виражальних засобів присвячено праці вітчизняних і зарубіжних науковців (О. Бандури, І. Білодіда, О. Галича, Р. Гром’яка, П. Дудика, Л. Кравця, Т. Крайнікової, В. Лесина, Л. Мацько, Т. Мельник, О.Пономаріва, О. Потебні, С. Привалової, А. Чабаненка).

У визначеному дискурсі стилістичний аналіз зображально-виражальних засобів постає як система правил, що визначає зміну значень слів, розглядає надфразові значення і має об’єктом розгляду не слово як таке (не лексико-граматичні значення слів), а зміст, що породжується контекстом.

Мета статті – розкрити особливості художнього моделювання металогічного художнього образу літо в літературі Криворіжжя (на прикладі доробку письменника рідного краю Григорія Ліщенюка).

Спостереження над особливостями художнього тексту має поєднуватися з інтерпретацією мовно-естетичних виражень, тобто розумінням їх значень. Координація між мовним вираженням і позамовною реальністю є одним із визначальних при осягненні смислу і значень текстових одиниць. Відтворення певного духовного досвіду в художній реальності виходить зі зверненості до основоположних теоретичних принципів трактування ідіостилю письменника, зокрема контекстуальної інтерпретації, герменевтичного кола, а також аналізу мети і задуму автора, що актуалізують лінгвостилістичне дослідження об’єктивно-психологічним складником.

Художній образ літа. Крізь призму свого світобачення письменник подає художній образ літа через калейдоскопічне переплетення автохтонних знаків природи у тісному їх взаємозв’язку, а також асоціативний ряд світосприйняття поетом описуваних реалій довкілля.

Мотивами смутку за теплою порою, прощання позначені поезії Г. Ліщенюка, у яких зміна пір року постає мірилом суттєвих змін не лише у природі, але й у житті людини, спонукає переосмислити певні життєві етапи:

– етапи життя і смерті: Вмирало літо, Мов птах зелений. І в’яли квіти, І тліли клени (с. 74); Ген, перепілка біжить, Літо на крилах несе. Серпню лишилося жить, Хвильку єдину і все (c. 109);

– перехід до іншого стану; зникнення, завершення свого перебігу: Ранки, немов сірі чаплі, Ноги в стерні покололи. Літо згоріло до краплі, Наче й не було ніколи (с. 6); Швидко закінчилось літо, Просто згоріло до тла (с. 132);

– характеристика явищ або констатація типових властивостей осіннього періоду: Уже дзвенить в садах осине свято, Між стиглих груш, солодких, мов нектар. Але тепла у серпня небагато, Ще мить і запалає листожар (с. 80);

– художнє відтворення коловороту у природі (перехід літо / осінь) через увагу до особливостей стану природи на цьому проміжному етапі (прохолодні серпневі ранки і дещо зникла, водночас ще сповнена життєвої сили рослинність): Ховає ніч в ліси дрімучі Натомлений, серпневий день. І літо по стерні колючій, До осені у гості йде (с. 127); Загублюся в зеленім літі, Що з листя бавиться вінком. Пограю в хованки, в міжвітті, Із мавками й лісовиком (с. 129).

Яскравим художнім образом постає літня ніч як період юнацьких поривань, романтики. Інтимна лірика засвідчує уміння автора тонко передати настроєвість із присмаком смутку, жалю за певними подіями, згадки про неповторність відтоврення краси рідного краю цього періоду: Літня ніч настояна на травах, Промайне, неначе за хвилину. Впадуть зорі в росяні заграви І скупають гори та долини (с. 7); Стежечка, мов стрічка, В зарослі біжить. Ах, ця літня нічка – Снів забутих мить ( с. 79); Тепле літо з присмаком левкою Кликало мене в рожеві сни, І тонув я просто з головою, В глибині очей твоїх ясних (с. 104).

Звукове забарвлення надає образ вітру: Регоче вітер без упину, Ніхто нам літа не поверне. І серпень в золоту торбину Ховає сонця стиглі зерна (с. 31).

Варто звернути увагу на те, що оригінально в авторській позиції представлено художній образ червня як першого молодого місяця, якого можан порівняти з дитинством, у якому б так прагнув залишитися автор: Згубився червень у зеленім літі, Гойдається над обрієм зоря. Напевно, так завжди буває в світі, Коли зима втікає за моря (с. 189).

У поетичних рядках, присвячених художньому зображенню літньої пори, яскраво простежується звукове забарвлення (дзвін, гул), що надає віршу сильного емоційного забарвлення, виявлення агресії, прагненн сховатися, втекти від цих згрубілих звуків, також кольорове забарвлення (зеленокосе, золоточолий, стиглі, зелені):

– Ритмічний /поступальний розголос: Літо зеленокосе, Серпень золоточолий. Дзвінко дзвенять ще оси, Гулко гудуть ще бджоли (с. 80); Улітку стиглі грози, аж гудуть, Кричать у лісі непосиди-сойки. Сховатися б від гроз куди небудь, Хіба під лип зелені парасольки (с. 160).

– Інтенсивність запаху, духмяність / недухмяність: Ледь крізь густі тумани, Літо запахло хмільно. Кров витікає з рани, Разом з життям повільно (с. 214); Спинись отут край серпня і постій, Заворожись квіток останніх цвітом. Знай, що розлук полиновий настій Ти дуже скоро вип’єш разом з літом (с. 215).

– Ахроматичний колір (чорний), притаманний золі, створює нагнітальні асоціації про неповернення втраченого так само, як невідворотність коло обігу у природі: Долинами туман снує, Йому у полі місця мало. Ах, літо, літечко моє Золою на долоні впало (с. 219). Водночас дуалізм подання поезії, притаманний авторові, дозволяє підтекстово розгорнути думку про те, що розлуки (старіння) не уникнути, тому варто насолоджуватися тим моментами що маєш.

Дослідження мовного матеріалу дозволяє розкрити ліричний стан душі автора – вона сповнена одночасно відчаю, безнадії і сподіваннями, які мають основою прекрасні спогади про літні ночі (світле почуття кохання); наявні тематичні вектори про швидкоплинність життя у вічному коловороті природи.

Прикметою ідіостилю Г. Ліщенюка є передавання художніх образів пір року у тісному їх взаємозв’язку і навмисному стягненні певних спільних ознак під один знаменник. Поетичне мовлення яскраве широким представленням синестезійних образів пір року. За нашим спостереженням, синестезія ґрунтується на загальному принципові про діалектичність буття: Все життя проблеми і турботи, Кожну мить, якщо не се то те. Вересень насипле позолоти, Листопад снігами замете. Потім і весна не за горами, Синь торкне малесенький росток (с. 112) – художнє ототожнення осені і весни.

На переконання ліричного героя, людина, що перебуває в гармонії із всесвітом, вільно налагоджує діалог із порами року, що символізують часові стани його внутрішнього самоосмислення. Спостерігаємо вільний полілог пір року з автором, який відчуває емоційно стан довкілля на предмето того, що має спільну позицію пізнання світу. Отже, фоново ототожнюємо стан природи із відчуттями автора: Із весни виростає літо, З літа осінь, потім зима. Я б хотів би тебе зігріти, Шкода сили уже нема (с. 146) – коловорот природи; Чи спека то, а чи весняна злива, Чи то зимова віхола-імла. Вона була до мене справедлива І рятувала, як тільки могла (с. 162).

Синестезія образів пір року дозволяє подавати характеристику порам року з позиції досвіду життєвого шляху. Окрім того, спостерігаємо багатозначність образів пір року: Хай кружляла серед весен і літ осінь, І не все збулося із надій. Та за те, що живемо ще досі, Нині ми поклонимося їй ( с. 202). Наведені рядки демонструють любов Г. Ліщенюка до осені,виняткову увагу до природи цієї пори року. Із наведеного контексту робимо висновок про те, що, завдяки цій порі, ми живемо, набираємося сили, переосмислюємо пройдений життєвий шлях тощо. Відповідно, для Г. Ліщенюка образ осені є символом життя.

Художній образ літа подається через калейдоскопічне переплетення автохтонних знаків природи у тісному їх взаємозв’язку, а також асоціативний ряд світосприйняття поетом описуваних реалій довкілля. Мотивами смутку за теплою порою, прощання позначені поезії Г. Ліщенюка, у яких зміна пір року постає мірилом суттєвих змін не лише у природі, але й у житті людини, спонукає переосмислити певні життєві етапи (етапи життя і смерті; перехід до іншого стану; зникнення, завершення свого перебігу; характеристика явищ або констатація типових властивостей осіннього періоду; художнє відтворення коловороту у природі (перехід літо / осінь) через увагу до особливостей стану природи на цьому проміжному етапі).

Природна модель світу у поетичній творчості Г. Ліщенюка, виявляючи глибоко органічне поєднання національного світосприйняття й індивідуального осмислення й переживання буття, становить особливу єдність, у якій взаємодіють традиції і новаторство, усталені й індивідуальні авторські образи. Прикметною рисою поетичного доробку є увага до автохтонних знаків рідного краю, а також винюансовування незримих відчувань співвідношення пори року із внутрішнім станом людини чи етапу його життєвого шляху.

Література:

1. Ліщенюк Г. В. Вереснева колиска / Г. В. Ліщенюк. – Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 2013. – 234 с.

2. Український стилістичний словник / [за ред. І. Огієнка] – [2-е вид.] – Вінніпер: т-во Волинь, 1978. – 496 с.

3. Універсальний літературний словник-довідник / [за ред. С. Оліфіренко, В. Оліфіренко, Л. Оліфіренка]. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 432 с.