Медицина / 7. Клиническая медицина.

Аймедов К.В.

д.мед.н., професор, завідувач кафедри психології

Одеського національного медичного університету

Асєєва Ю.О.

к.психол.н., старший викладач кафедри психології

Одеського національного медичного університету

ВІЛ-інфекції в україні Як епідеміологічна ПроблемА сучасності

На початку 80-х років минулого століття епідемія ВІЛ-інфекції розпочала свій шлях та за останні майже сорок років перетворилась в глобальну проблему, що представляє собою одну з найсерйозніших загроз для розвитку людства. У світі з ВІЛ-інфекцією живе близько 37 мільйонів людей, серед яких 19,5 мільйонів отримують антиретровірусне лікування (за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я та ЮНЕЙДС) [4].

В нашій країні в зв'язку з поширенням ВІЛ-інфекція оцінюється, як національна загроза, оскільки вона вражає не тільки економічну, а й руйнує соціальну та демографічну структуру нашого суспільства. Епідемія ВІЛ-інфекції з 1997 р. поширилася на всі адміністративні території України. За оновленими оцінками щодо ВІЛ/СНІДу, на початок 2017 року в Україні мешкало 238 тисяч людей з ВІЛ усіх вікових категорій, у віковій групі старше 15 років рівень поширеності ВІЛ становив 0,61%. Під медичним наглядом з приводу ВІЛ-інфекції перебуває 0,31% населення країни [3].

За офіційними даними ДУ «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України»: – за період 1987– 10 місяців 2017 рр. – в Україні офіційно зареєстровано 312 091 випадок ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 100 363 випадки захворювання на СНІД та 44 221 випадок смерті від захворювань, зумовлених СНІДом [3].

Станом на 01.11.2017 р., у закладах охорони здоров’я під медичним наглядом знаходилось 139 394 ВІЛ-інфікованих громадян України (показник 329,6 на 100 тис. населення), з них 42 666 хворих з діагнозом СНІД (100,9) [3]. На особливу увагу заслуговують такі області країни як: Одеська, Дніпропетровська, Миколаївська, Херсонська, Київська, Чернігівська де за останні кілька років зафіксовано найвищі рівні поширеності ВІЛ-інфекції.

Основною причиною смерті у хворих на СНІД залишається туберкульоз, який став причиною смерті для 52,1% померлих від СНІДу. Впродовж 10 місяців 2017 року в країні під нагляд вперше взято 14 667 ВІЛ-інфікованих осіб (показник захворюваності становив 34,2 на 100 тис. нас., темп приросту показника, у порівнянні з відповідним періодом 2016 р., склав +10,1%), 7 466 хворим встановлено діагноз СНІД (показник захворюваності – 17,6, темп приросту – +10,5%) та 2 511 осіб померли від СНІДу (показник смертності – 5,9, темп приросту – +6,9%). Туберкульоз став причиною смерті для половини померлих від СНІДу (51,1%). Серед ВІЛ-інфікованих осіб, які зареєстровані за 10 місяців 2017 року, 63,8% складали інфіковані статевим шляхом, 21,5% – парентеральним шляхом при введенні наркотичних речовин ін’єкційно [3].

Серед ВІЛ-інфікованих осіб чоловіків – 51,8% та 48,2% жінок. У віковій структурі 5,6% складають діти віком до 14 років включно, 0,6% – підлітки віком 15–17 років включно, 3,3% – особи віком 18-24 роки включно та 90,4% – віком 25 років і старше. Тобто особи репродуктивного віку складають більшість із всіх категорій ВІЛ-інфікованих, що гостро ставить питання про рівень здоров’я нації та демографічного приросту населення в країні.

Як свідчить статистика основна частина ВІЛ-інфікованих – це молоді люди, які незалежно від основного захворювання мають репродуктивні плани. ВІЛ-інфікованих жінок, які знаходяться в фертильному віці бажають народжувати незважаючи на свій ВІЛ-статус, що підкреслює актуальність проведення досліджень з детального вивчення перебігу ВІЛ-інфекції у вагітних, імунологічного статусу жінок, шляхів зараження плода та новонародженого тощо.

У сучасній літературі дискутується питання про анти- і інтранатальної передачі ВІЛ плоду, розробляються технології, що запобігають інфікуванню новонародженого, однак, аналіз сучасних літературних даних свідчить про те, що клінічний перебіг ВІЛ-інфекції суттєво посилюється при вагітності, латентний перебіг процесу досить швидко набуває клінічні симптоми з вторинними проявами [1]. З іншого боку, у ВІЛ-позитивних жінок значно частіше розвиваються ускладнення вагітності для матері і плоду, в тому числі передчасні пологи, хоріоамніоніт, гіпотрофія плода, антенатальна загибель плода [1, 2, 5] У зв'язку з цим вважаємо за доцільне наголосити на необхідності подальшого детального вивчення особливостей перебігу вагітності та її наслідків у ВІЛ-інфікованих, динаміки показників імунітету, механізмів адаптації організму. Звернути увагу сучасних науковців на пошуки вирішення питань взаємовпливу ВІЛ-інфекції та вагітності, активізувати розробку раціональних технологій диспансеризації вагітних і тактики розродження.

Слід зазначити, що пріоритетними напрямками у боротьбі з епідемією ВІЛ-інфекції в нашій країні залишаються: попередження нових випадків інфікування ВІЛ шляхом інформування насилля про шляхи передачі та способи запобігання інфікуванню, вчасне охоплення ВІЛ-інфікованих осіб послугами догляду та підтримки, забезпечення рівного доступу до консультування і тестування, антиретровірусним лікуванням тощо. Зокрема, розширення обсягів антиретровірусної терапії дозволяє особам які живуть із ВІЛ-інфекцією отримати шанс на якісне й продуктивне життя та розширює можливості попередження подальшої передачі ВІЛ.

Література:

1. Афонина Л. Ю. Диспансеризация детей, рожденных ВИЧ-инфицированными матерями: учебно-методическое пособие/ Л. Ю. Афонина, Е. Е. Воронин, Ю. А. Фомин ; под ред. Ю. В. Лобзина. СПб., 2009. – С.28

2. Беляева В.В. Консультирование как модель оказания помощи ВИЧ-инфицированным / В.В. Беляева // Медицинская кафедра. – 2004. № 2 (10). –С. 187–189.

3. Офіційний сайт Державної Установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» [Електронний ресурс]: https://phc.org.ua/uploads/documents

4. Офіційний сайт Organization of AIDS Psychiatry [Електронний ресурс]: http://www.apm.org/sigs/oap/index.shtml

5. Персистентные вирусные инфекции и факторы, способствующие их активации, у женщин с привычным невынашиванием беременности / Т. Н. Коноплева и др. // Акушерство и гинекология – 2006 – № 5. – С. 17 – 20.