Петренко В.І., Петренко І.І.

Житомирський державний технологічний університет

Вивчення особливостей самооцінки фізичних здібностей

студентами технічних спеціальностей

Постановка проблеми. Дослідження самооцінки фізичних здібностей студентів є дуже актуальною проблемою. Самооцінка дозволяє студентам порівнювати результати своєї навчальної діяльності з результатами інших студентів, враховувати реальні досягнення, планувати свої особисті завдання. Однак, на практиці самооцінка на заняттях з фізичного виховання не отримала широкого використання. В основному викладачі фізичного виховання обмежуються повідомленнями студентів про заслужену ними оцінку на заняттях, або за виконання вправи. Безумовно, цього недостатньо, щоб у студента склався вірний оціночний висновок. Результатом діяльності повинно бути досягнення такого рівня фізичної культури особистості, який би характеризувався високим рівнем розвитку самооцінки фізичних якостей, духовного та інтелектуального самовдосконалення.

Аналіз досліджень і публікацій Існують різні наукові підходи до визначення сутності поняття «самооцінка». Більшість дослідників визначають її як оцінку особистістю самої себе, своїх здібностей, якостей і місця серед людей [1, 3, 4, 5, 6]. Проблема становлення особистості студентської молоді, взаємовплив самооцінки і навчальної діяльності обґрунтована лише в окремих працях [6, 8, 9, 7], тому дослідження особливостей самооцінки студентами на заняттях з фізичного виховання є актуальним.

Особливої актуальності дана проблема набуває в навчальних групах факультету інженерної механіки, де більше 85 % від загального контингенту складають юнаки.

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей формування самооцінки фізичної підготовленості у студентів технічних навчальних закладів.

Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел; вивчення досвіду роботи викладачів фізичного виховання; аналіз, порівняння; соціологічні: анкетне опитування, бесіди; методи математичної статистики.

Виклад основного матеріалу. У дослідженні прийняли участь студенти І-ІІ курсів факультету інженерної механіки Житомирського державного технологічного університету, які пройшли медичні обстеження і допущені лікарем до занять фізичною культурою в основній групі, усього 146 осіб.

Всі студенти були розподілені на групи: контрольну – 70 юнаків і експериментальну – 76 юнаків. Представники контрольної групи займалися за загальноприйнятою методикою. В експериментальних групах в процесі формуючого експерименту в оціночному процесі приймали участь самі студенти. Вони контролювали самі свої рухи, а також пояснювали, за що саме поставили собі дану оцінку. Використовували і завдання для самооцінки своїх рухових дій; порівнювали аналіз своєї оцінки і колективної. Потім інформація студентів і фактичні результати піддавалися аналізу викладачем.

Суть методики була в наступному. В кінці експерименту студентам було запропоновано повідомити викладачу наступні відомості: а) бажана оцінка з заліку; б) передбачувана оцінка з заліку; самооцінка своїх знань, умінь і навичок з предмету «Фізичне виховання». До цього часу студенти вже добре знали викладачів, коло знань, свій рейтинг з предмету за підсумками першого півріччя.

Студенти надавали свої самооцінки по всіх трьох питаннях. Були враховані і фактичні оцінки, отримані студентами на заліку. Розподіляючи студентів кожної із груп за бажаннями, передбаченими самооцінками і фактичними оцінками було виявлено, що студенти мають достатньо близькі між собою самооцінки і фактичні оцінки, які виставив викладач на заліку. В експериментальних групах бажані і передбачувані оцінки значно вищі. При цьому середнє квадратичне відхилення фактичної оцінки в ЕГ суттєво вище, ніж КГ, іншими словами в КГ виявлено більш неоднорідних по підсумку за фактичною оцінкою, хоча більшість із них претендували на більш високі оцінки.

Показово, що бажана оцінка була більша за передбачувану, а остання більш значна самооцінки ступеня знання дисципліни. Дане спостереження засвідчує з одного боку достатню щирість студентів під час анкетування, а з другого – роздвоєння особистості у них, що свідчить про претензії на оцінку, яку вони самі знають, але не заслуговують.

Даний тест дозволив виявити рівні самооцінки студентів: високий, середній і низький. За допомогою методики Будасі [2] ми виявили різні самооцінки. Так, для 72 % студентів властива лише середня самооцінка, про адекватність якої при усному опитуванні казати важко.

Високу самооцінку мають 11 % студентів 1-2 курсів, та низьку – 17 % студентів. Адекватна оцінка дозволяє суб’єкту відноситися до себе критично, правильно співвідносити свої сили із завданнями різної складності з навколишніми вимогами. Завищена самооцінка – неадекватне завищення в оцінюванні себе, як особистістю. Занижена – неадекватне оцінювання себе суб’єктом (особистістю).

Таким чином 1 групу склали студенти з високою самооцінкою, які характеризуються впевненістю в себе, високими розумовими здібностями, вольовими якостями, наполегливістю, відповідальністю – 11 % студентів технічних спеціальностей вузу. Студентів відзначає також самодисципліна і готовність надання посильної допомоги, чітке розмежування своїх прав і обов’язків.

2 групу склали студенти із середньою самооцінкою, які характеризуються відсутністю лідерських амбіцій, бажанням не виділятися, триматися у середніх позицій. До цієї групи відносяться 72 % опитаних. Студенти даної групи не намагаються стати лідерами, мають досить стійку систему уявлень.

До 3 групи були віднесені студенти з низькою самооцінкою, яка характеризується відсутністю особистого достоїнства. Невмінням постояти за себе, боязню відповідальності, байдужістю до навчальної і інших видів діяльності. До них відносяться 17 % студентів. Студенти даної групи готові поміняти думку про себе в кращу сторону при доброзичливому відношенні.

Опрацювавши отримані результати за експериментальною методикою на визначення самооцінки заліку з фізичного виховання виявилось, що для студентів 1-2 курсів факультету інженерної механіки властива лише середня та висока самооцінка, кожна з яких є адекватною. 43 студенти експериментальних груп мають середню самооцінку, 33 студентів мають високу самооцінку. У процентному відношенні це виглядає так: 56,5 % - середня самооцінка та 43,5 % – висока. Низька самооцінка – 0 %.

У відповідності до адекватності самооцінки розподіл студентів експериментальних груп виявився наступним: у 16 студентів – низька неадекватна, 18 – низька адекватна, 27 – середня адекватна та тільки 15 студентів мають високу адекватну оцінку. У процентному співвідношенні це виглядає наступним чином: 21,0% – низька неадекватна, 23,6 % – низька адекватна, 35,5 % – середня адекватна та лише 19,7 % мають високу адекватну оцінку.

Можна зробити висновок, що більшість студентів експериментальних груп мали середню адекватність самооцінки, що не є високим показником, та значна кількість студентів має низьку адекватність оцінки, що є теж не добре, а високу адекватність отримало тільки 19,7 % студентів. В ідеальному варіанті показник високої адекватності повинен бути максимальним [6].

В процесі дослідження виявлено, що під час здачі заліку з фізичного виховання студенти зазнають велику занепокоєність, складності в спілкуванні, рідко проявляють ініціативу. Для них властива невпевненість, боязливість, мінімальна саморегуляція Висока занепокоєність засвідчує про незадовільну адаптацію, наявність емоціональних і інших ознак хронічного стресу.

Дослідження показали, що у 82 % студентів рівень тривожності завищений, тобто студенти зазнають складнощі в спілкуванні, рідко проявляють ініціативу. Для них властива невпевненість, боязливість, мінімальна саморегуляція. Висока занепокоєність засвідчує про незадовільну адаптацію, наявність емоціональних і керівних ознак хронічного стресу.

15 % студентів мають середній рівень тривожності, що означає вплив на організм деяких стресових факторів, що не дозволяє пристосуватися до нових обставин. 3 % студентів мають низький рівень тривожності, який характеризується нормальним психоемоційним станом людини і його добрими адаптаційними можливостями.

Перспективи подальших досліджень полягають в розробці ефективних програм виховання у студентів самооцінки рухових дій, самооцінки стану свого здоров’я.

Висновки. Результати педагогічного експерименту щодо дослідження самооцінки студентів в процесі занять фізичною культурою показав, що використання розробленої нами програми на основі реалізації запропонованих педагогічних умов, де зміст і організація навчально-виховного процесу направлені на формування адекватної самооцінки, комплексний розвиток фізичних якостей, а також адаптацію організму до підвищених навантажень, покращило результати за багатьма показникам на достовірному рівні.

Збільшення кількості студентів з адекватним рівнем і зменшення їх із завищеним рівнем самооцінки, які займаються фізичною культурою, пояснюється тим, що уміння об’єктивно оцінювати свої можливості під час виконання конкретних рухів поряд з умінням співвідносити досягнуті результати з вимогами є необхідною умовою більш повноцінного засвоєння експериментальної програми.

Заняття за експериментальною методикою сприяють підвищенню рівня самооцінки результатів своєї діяльності. Протягом навчального року спостерігалась тенденція до зниження самооцінки, виникає критичність у правильності виконання фізичних вправ у експериментальних групах, тобто у студентів збільшення критичності до себе та посилюється реальне пізнання.

Запропоновані педагогічні умови впливу на формування самооцінки особистості студентів в процесі занять фізичною культурою чинять позитивний вплив на підвищення рівня не тільки адекватної самооцінки, але і фізичної підготовленості студентів.

Література

1. Бодалев А.А. Концепция о формировании личности и ее значение для модернизации системы образования / А.А. Бодалев, А.Н. Леонтьева // Мир психологи. – 2003. – № 2. – С. 135-138.

2. Будаси С.А. Способ исследования количественных характеристик личности в группе / С.А. Будаси // Вопросы психологии. – 1977. – № 2. – С. 133-143.

3. Боришевський М.Й. Взаємини в учнівському колективі і формування особистості / М.Й. Боришевський. – К.: «Знання». – 1973. – 47 с.

4. Василькевич Х.М. Деякі психологічні питання: хто і як виховує дитину в сучасній сім’ї ? / Х.М. Василькевич // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка / За ред. С.Д. Максименка. – К. 2001. – Т.111. – Ч. 4. – С. 28-32.

5. Дусавицкий А.К. О системном подходе к исследованию коллектива в социальной психологии / А.К. Дусавицкий // Вестник Харьковского университета. Сер. Психология – 1982. – № 224.– С. 77-84.

6. Кон І.С. Категорія «Я» в психології / І.С. Кон // Психологічний журнал. – 1981. – Т.2. – № 3. – С. 25-37.

7. Максименко С.Д. Психологія особистості: Підручник / С.Д. Максименко, М.В. Папуча. – К.: ТОВ. КММ, 2007. – 296 с.

8. Петровский А.В. Психология. Учебник для студентов высш. пед. заведений. – 2-е изд. / А.В. Петровский. – М.: Издательство «Академия». – 2000. – 512 с.

9. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник / М.М. Фіцула – К.: Академвидав, 2006 – 559 с.