Дослідження основних концепцій оцінки активів

Поняття оцінки є фундаментальним в економіці, особливо в сучасних ринкових умовах. Дослідження різних видів оцінок, що використовуються у бухгалтерському обліку, повинно вирішити проблему визначення економічного добробуту підприємства, а також — визначення сум доходу, які без збитку для підприємства і його платоспроможності можуть бути використані на підприємстві.

Мета статті. Дослідити та проаналізувати розвиток, проблеми підходів до вивчення та використання основних концепцій оцінки активів.

Концепція вільної оцінки власності, виходячи із принципів балансу, розроблялась багатьма зарубіжними вченими-економістами, серед яких Д. Пієтро, Г. Сімон, Е. Джонсон, Е. Купер, Т. Вельтон, Б. Больцано та ін., які виходили з концепції історичної оцінки активів фірми, тобто з ціни придбання, при цьому оцінка відігравала другорядну роль і забезпечувала лише оцінку власності з урахуванням захисту інтересів власників, на відміну від інтересів кредиторів.

Е. Купер розумів прибуток як приріст активу (А₁ - А₀) після того, як вартість отримає справедливу оцінку, що не суперечить закону. Таким чином, прибуток не виникає в бухгалтерських документах, а трактується як реальний приріст багатства, тобто власності підприємства [1].

Т. Вельтон запропонував оцінку прибутку і об'єктів, які обліковуються, формувати у документах і зберігати в обліку безпосередньо до продажу цінностей.

Позиції Е. Купера відповідають інтересам акціонерів, а погляди Т. Вельтона — інтересам кредиторів.

Прихильниками історичної оцінки були такі видатні бухгалтери як Л. Пачолі, В. Осбор, П. Герстнер, Ж. Саварі, А. Гільбо. У межах їхньої концепції фінансовий результат визначається співвідношенням доходів і витрат.

Я. В. Соколов вважає, що теоретично єдиною правильною може бути оцінка матеріальних цінностей за собівартістю [2] .

Дж. Дзаппа трактував облік як чисту самостійну науку про управління, яка не залежить від юридичних і політико-економічних доктрин. Він визначає, що оцінка здійснюється за поточними цінами, а частки дебіторської заборгованості в активі і кредиторської в пасиві характеризують зв'язки підприємства з його кореспондентами, тобто зовнішнім світом.

Важливо зазначити, що Дж. Дзаппа визначає актив не лише як засоби підприємства, а як ресурси, які призначені для отримання прибутку.

Існують різні категорії історичних оцінок: початкова, поточна, номінальна, купівельна, оцінка за собівартостю тощо. Найбільш прийнятною є оцінка, яка відображає поточну вартість активів, тобто поточна оцінка. Поточна оцінка являє собою вартість активів, за якою можна їх придбати на момент складання балансу, тобто вартість заміни об'єктів обліку [1].

У США , як і в більшості країн, запаси оцінюються за фактичними витратами на їх придбання на момент отримання або використання запасів у процесі виробництва. Оцінка вимірюється чистою сумою грошових платежів, здійснених у минулому або у майбутньому при придбанні товарів чи ресурсів. Якщо платежі будуть здійснені у майбутньому, то їх суму слід дисконтувати. Витрати ж на доставку цих запасів( якщо за умовами договору їх не несе покупець) можуть включатись або не включатись до собівартості товарно-матеріальних запасів, які відображають окремим рядком [2].

У Польщі запаси оцінюються за цінами їхнього придбання, у разі неможливості виявлення ціни запасів або при їх безоплатній передачі, вони оцінюються за цінами на аналогічні або подібні товарно-матеріальні цінності. У Німеччині, в Люксембурзі та у Франції запаси оцінюються за найменшою величиною - за собівартістю або за ринковою вартістю [2].

У Португалії та Іспанії запаси оцінюються за ціною придбання або витратами на їх виробництво. В Іспанії ціна придбання включає суму, зазначену у рахунку постачальника, плюс додаткові витрати на збереження запасів, включаючи податок із продажу, якщо вони не покриваються за рахунок бюджетного фінансування. У Швейцарії та Італії запаси оцінюються за найменшою з двох величин — первісною вартістю або чистою вартістю можливої реалізації [2] .

В Україні, згідно з ПСБО №9, запаси при їх надходженні на підприємство оцінюються за собівартістю, яка сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням суми ввізного мита, непрямих податків, витрат на заготівлю, навантажувально-розвантажувальних робіт, транспортування запасів та інших витрат, пов'язаних із придбанням запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях [1].

Ф. Ф. Бутинець, Л. Л. Борецька зазначають, що в умовах нестабільності ринку, яка виражається в значних коливаннях цін, оцінка запасів за вартістю їхнього придбання не є об'єктивною. Щоб зберегти об'єктивність оцінки запасів в умовах цінової нестабільності, їх оцінюють за правилом найнижчої оцінки. Сутність цього правила полягає в тому, що діє принцип обачності, за яким запаси оцінюються і відображаються за найменшою з можливих вартостей - ринковою ціною або за собівартістю [2] .

У системі національних стандартів Великої Британії при оцінці запасів до уваги беруть принцип обачності, за яким запаси оцінюються за найменшою з двох величин: первісною вартістю або чистою реалізаційною вартістю[2].