Экономические науки / 14.Экономическая теория.

Городиський Т. І., Шеремета І.Я., Мацера С.М.

Львівська комерційна академія

структура інноваційного потенціалу регіону:

засади Оптимізації

Модерна перспективна модель регіональної економіки має визначити нові ефективні структури і регулюючі механізми як в межах кожного економічного регіону, так і між ними, формуючи єдиний, активно функціонуючий механізм. Важливою складовою ефективної регіональної політики виступає інноваційна політика економного і раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, а також форм організації виробництва з високою кінцевою результативністю, екологічною чистотою, збереженням і своєчасним відтворенням природи для забезпечення гідного рівня життя не лише сьогоднішнього, а й майбутніх поколінь.

Аналіз та оцінка стану інноваційного потенціалу регіональної агломерації “Дрогобиччина” засвідчили ряд проблем, які необхідно вирішувати для підвищення ефективності здійснення інноваційної діяльності в регіоні. До таких недоліків, насамперед, слід віднести незбалансованість структурної побудови економіки регіону та фактичну відсутність організаційно-управлінського механізму розвитку і використання його інноваційного потенціалу.

Незбалансованість структурної будови проявляється у надмірній кількості одних структурних елементів при значні нестачі інших. Окрім цього спостерігаються внутрішні диспропорції у складі окремих структурних елементів. Зокрема, до основних диспропорцій, які намітились у формуванні структурної будови інноваційного потенціалу регіону та їх негативних наслідків слід віднести:

- наявність значної кількості висококваліфікованої кадрової складової, проте відсутність фінансових ресурсів, необхідних для її повноцінного використання, призводить до непоправної втрати талановитих конструкторів, інженерів та винахідників;

- нестача фінансових ресурсів призводить до морального та фізичного старіння матеріально-технічної складової, що гальмує в часі, а інколи й унеможливлює ефективне здійснення НДДКР, зумовлює втрату інноваційної ідеї;

- недостатній рівень розвитку інноваційної інфраструктури ускладнює процес формування та розвитку в регіоні джерел фінансування інноваційної діяльності, гальмує розвиток інформаційно-методичної складової інноваційного потенціалу та процес комерціалізації інновацій;

- низький рівень інноваційної культури значно ускладнює весь процес здійснення інноваційної діяльності.

На нашу думку, до першочергових завдань, які необхідно вирішити належать:

1) створення необхідної інноваційної інфраструктури в регіоні;

2) досягнення високого рівня інноваційної культури.

Інноваційна інфраструктура в регіоні повинна являти собою мережу взаємопов’язаних структурних одиниць, які надають необхідні послуги іншим суб’єктам інноваційної діяльності. Це повинні бути структури, основним видом діяльності яких є сприяння ефективній інноваційній діяльності в регіоні та за його межами.

Важливим є принцип формування інноваційної інфраструктури, виходячи з її функціонального призначення. Оскільки, як показав аналіз стану інноваційного потенціалу регіону, найбільш болючою проблемою є забезпечення інноваційної діяльності фінансовими ресурсами, особливу увагу слід приділити формуванню кредитно-фінансової сфери інноваційної інфраструктури.

При створенні структурних елементів кредитно-фінансової сфери інноваційної інфраструктури в регіоні слід дотримуватись наступних принципів:

1) цілісності – це повинні бути не окремі, розрізнені елементи, а мережа кредитно-фінансових установ та організацій, які у своїй сукупності будуть формувати механізм забезпечення інноваційної діяльності в регіоні фінансовими ресурсами;

2) постійності – діяльність цих установ повинна базуватись не на разовому фінансуванні окремих інноваційних проектів, а на систематичному забезпеченні фінансовими ресурсами інноваційної діяльності;

3) забезпеченості – новостворена кредитно-фінансова установа повинна мати доступ до фінансових джерел, які забезпечать її достатньою кількістю фінансових ресурсів.

Основними елементами кредитно-фінансової сфери інноваційної інфраструктури повинні бути: комерційні банки; венчурні фонди; кредитні спілки; міжнародні фінансові організації.

До законодавчих актів, які регулюють здійснення венчурного бізнесу в Україні на сьогодні належать: Закон України “Про інститути спільного інвестування”, який визначає порядок створення та діяльності венчурних фондів та Постанова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка визначає порядок реєстрації випуску акцій з метою здійснення спільного інвестування та інвестиційних сертифікатів венчурного фонду. Однак цього недостатньо для ефективного законодавчого врегулювання венчурного підприємництва. Необхідно прийняти базовий Закон “Про порядок здійснення венчурного підприємництва в Україні”, який буде визначати права та обов’язки суб’єктів венчурного бізнесу, вирішуватиме питання про стимулювання розвитку венчурного капіталу та заохочення потенційних інвесторів до участі у ньому.

Окрім цього необхідно здійснити низку заходів.

По-перше, розпочати підготовку власних менеджерів венчурного капіталу. Оскільки ця професія рідкісна та вимагає особливих здібностей, необхідно провести відбір конкурсантів, розробивши методику виявлення необхідних інноваційних задатків та потенціалу; використовуючи механізм цільового скерування, укласти договір з вищим учбовим закладом, який здійснює підготовку необхідних спеціалістів, кошти на навчання можна отримати у вигляді спонсорської допомоги або з фонду розвитку міста.

По-друге, провести акціонування інноваційно активних підприємств.

По-третє, виступити з ініціативою створення в Україні альтернативного ринку інвестицій, на зразок існуючого альтернативного ринку інвестицій АРІ – фондової біржі в Європі, що сприятиме швидкому виходу венчурного капіталу після завершення реалізації інноваційного проекту.

По-четверте, оскільки венчурний бізнес в основному базується на “добрій волі” багатих людей, необхідно проводити консультації та діалог з багатими людьми регіону, України та зарубіжжя, зокрема представниками діаспори, пропонуючи їм роль “бізнес-ангелів”.

Наступним кроком в реалізації програми формування, використання та розвитку регіонального інноваційного потенціалу є забезпечення високого рівня інноваційної культури в регіоні.

Процес підвищення рівня інноваційної культури в регіоні повинен включати наступні етапи:

1) встановлення факторів, які впливають на формування інноваційної культури особистості, організації та регіону в цілому;

2) розроблення та реалізацію заходів, які формуватимуть інноваційну культуру;

3) здійснення постійного моніторингу рівня інноваційної культури та внесення необхідних коректив в програму проведення заходів.