Латенко В.С.

Черкаський державний технологічний університет

Питання статусу української мови в програмних документах політичних партій та блоків Верховної Ради України VI скликання

Проблема статусу української мови займає одне з провідних місць серед кола питань, що приносять розкол у нинішньому українському суспільстві. Вона стоїть поряд таких тем, як вступ України до НАТО, суперечливе історичне минуле (насамперед, масова загибель українців від голоду в 1932-1933 роках і події Другої Світової війни на теренах України), зовнішні вектори інтеграції (Захід чи Росія). Цей список можна ще продовжувати, оскільки питань, що розділяють нинішнє українське суспільство, причому, майже, навпіл, знайдеться чимало.

Найбільш часто піднімаються вони під час передвиборних змагань, які стають в Україні майже щорічними. Різні проблеми від дуже важливих до дріб’язкових стають предметами найгарячіших та найзапекліших дискусій і своєю основною метою мають підвищення рейтингу тієї чи іншої партії або блоку, або ж конкретного політика. Така практика дуже широко використовується в сучасній Україні.

Питання про статус української мови – тема, актуальна не лише під час виборів, а і в перерві між ними. Хоча складається враження, що ми живемо в постійній виборчій кампанії, де із завершенням однієї на наступний день починається нова. Обговорювати дану проблему може і має право хто завгодно, але найбільший інтерес становлять ті, хто безпосередньо причетні до прийняття політичних рішень і здатні реально вплинути на вирішення мовного питання.

Метою статті є аналіз програмних документів трьох блоків та двох політичних партій, які потрапили до Верховної Ради VI скликання, щодо їхнього ставлення до статусу української мови.

Отже, найбільша фракція у Верховній Раді України – Партія Регіонів. Вона найбільш успішно використовує дану суспільну проблему. У її програмі на дострокових виборах 30 вересня 2007 року „Стабільність та добробут” у розділі „Єдність та багатоманітність” є такий пункт: „Ми – за надання російській мові статусу державної мови. Для цього необхідна стійка більшість у Верховній Раді. Ми – послідовні прихильники гасла: „Дві мови – один народ!” [1].

Співпадає у цій частині з Партією Регіонів і програма Комуністичної партії України „За народовладдя! Геть диктатуру!”, де у розділі „Реально захищені громадянські права” зазначено: „Будуть забезпечені соціально-економічні та мовно-культурні потреби людей усіх національностей, що проживають в Україні. Нова редакція Конституції України, запропонована комуністами, надасть російській мові статус другої державної при реальному забезпеченні державного статусу української мови. Неухильно буде виконуватися Європейська Хартія регіональних мов та мов меншин” [2].

Блок Литвина у своїй програмі „Від безладу – до справедливого порядку!” досить неоднозначно і туманно висвітлює свою позицію: „Врегулювання мовної ситуації в Україні. Здійснення реальних заходів для утвердження української нації як співтовариства вільних громадян, незалежно від їхнього походження, мови, віросповідань та політичних переконань” [3].

Блок „Наша Україна-Народна Самооборона” у своїй програмі „Для людей, а не для політиків” у розділі 6. „Забезпечимо культурне й духовне відродження України” наголошує: „Захистимо нашу ідентичність – українську мову та культуру... Забезпечимо розвиток мов і культур усіх меншин, що проживають в Україні. Ніхто не зазнаватиме мовних утисків” [4].

Читаючи програму Блоку Юлії Тимошенко „Український прорив”, я не знайшов нічого про статус української мови. Але позиція блоку, в принципі, чітка і відома. Такий висновок можна зробити хоча б з документу Угоди „Про створення Коаліції демократичних сил у Верховній Раді VI скликання”, яку підписали 227 народних депутатів від блоків НУ-НС та БЮТ. Розділ „У сфері гуманітарної політики” пункт 3. „Національний культурний розвиток”:

„...забезпечення цілісності мовно-культурного простору України; підвищення ролі української мови як державної; сприяння вільному саморозвитку культурних і мовних меншин” [5].

Хотілося б вірити у те, що ці наміри, завдання були щирими, але, на жаль, Коаліція демократичних сил за час свого недовгого існування так і не змогла реально змінити ситуацію щодо мовної проблеми.

Автор даної статті не є прихильником державного статусу російської мови в Україні. Говорять, що, коли такі зміни будуть внесені в Конституцію України, українська мова повноцінно нормально розвиватиметься поруч з російською. Але мені здається, що все буде зовсім не так. Навіть зараз, коли російська мова не має статусу другої державної, вона дуже успішно розвивається в Україні. Преса, радіо, телебачення, тобто, ЗМІ, книговидавництво, на сьогодні у великій мірі насичені російською мовою. І треба визнати, вони мають свого читача, слухача, глядача, і їх дуже багато, можливо, не половина, але дуже велика частина українського народу. А якщо на додачу надати російській мові державний статус, то її поширення буде ще більшим. Але за рахунок чого? Звичайно ж, української мови, яка ще дуже багато потребує підтримки, насамперед, на державному рівні. Люди можуть спілкуватися якою завгодно мовою, але обов’язково мають знати державну – українську. Вони повинні мати широкий доступ до російськомовних ЗМІ, мати право вільно розвиватися, не зазнавати утисків, але основна, державна мова – українська. Вона вирізняє українців з-поміж інших національностей, робить українську націю повноцінною. Тому що українська мова вижила, незважаючи на всі перепони, які ставили на шляху її розвитку різні держави, коли владарювали над Україною.

Ну а те, що мовне питання є розмінною монетою, „передвиборною фішкою” партій та блоків, треба припинити. На моє переконання потрібно раз і назавжди поставити крапку у цій дискусії, що законодавчо уже зроблено, а от практично – ні. Але, на жаль, політичні амбіції, які розвалили Коаліцію демократичних сил, яка все-таки, хоча і не зробила нічого у даному питанні, але, принаймні, декларувала збереження єдиної державної мови та її захист, взяли гору над політиками, і тепер Україну рано чи пізно, в цьому ще році чи в наступному, очікують нові дострокові вибори до парламенту. А в результаті утвориться коаліція, яка, на мій погляд, теж не вирішить цієї проблеми, оскільки жоден політичний табір не здобуде абсолютної більшості в 300 голосів, щоб змінити Конституцію України, ввівши таку конституційну норму як друга державна мова. Але й політичні сили демократичного табору вже не здобудуть більшості, а якщо й здобудуть, то все-одно не будуть разом. Різниця лише в тому, що прихильникам державного статусу російської мови потрібно 300 голосів народних депутатів для здійснення своїх планів, а захисникам української вистачить і простої більшості в 226 голосів, оскільки законодавчо в основному вже врегульовано це питання, а от на практиці його ще потрібно вирішити.

Література:

1. http://www.partyofregions.org.ua

2. http://partykpu.rada.gov.ua

3. http://narodna.org.ua

4. http://www.razom.org.ua

5. http://www.nuns.com.ua/static/agreement-about-democratic-coalition