Шкрібляк М. Я.

Науковий керівник – Репужинська Т. І.

Буковинська державна фінансова академія

ПРОБЛЕМИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ

Сучасний етап соціально-економічного розвитку позначився небезпечний розрив між двома взаємопов’язаними сторонами суспільно-господарського життя: інтеграційним розвитком системи об’єктивних соціально-економічних відносин і диференціацією наукового відображення окремих аспектів цієї системи, зокрема житлово-комунального господарства. З одного боку, сфера житлово-комунального господарства тяжіє до інтеграційної взаємодії з іншими сферами сучасної соціально-економічної системи. З іншого боку, її наукове відображення представлене слабо пов’язаною сукупністю уявлень і понять [2, 84]

Проблеми реформування житлово-комунального господарства і регіонального розвитку досліджувалися у багатьох працях, зокрема Качала Т., Коваль Н. В., Іваночко С. С., Кіпершайн А. А. та ін..

В Україні все більша увага приділяється регіональному розвитку економіки, яка пов’язана з подальшим розвитком і розміщенням об’єктів житлово-комунального комплексу. Результати діяльності житлово-комунального господарства значною мірою визначають соціально-економічні показники розвитку суспільства. Розвиток житлово-комунального господарства, як і всієї соціально-економічної системи, зорієнтований на найповніше задоволення постійно зростаючих потреб населення[3, 197]

Житлово-комунальне господарство України функціонують у надзвичайно складних умовах. Головна проблема їх ефективного функціонування пов'язана з експлуатацією малоефективного обладнання, про що свідчать такі факти: фізична спрацьованість інженерних систем становить 50 %; третина водопровідних мереж перебуває в аварійному стані; понад 20 % каналізаційних мереж потребує заміни; більш, ніж 17 % води, яку подано споживачам, не відповідає вимогам чинного стандарту; у тепловому господарстві експлуатується близько 10 тис. низькоефективних котлів та понад 2 тис. середніх котлів, що вичерпали термін експлуатації або зняті з виробництва; 500 км теплових мереж перебуває в аварійному стані; близько 40% очисних потужностей потребують відновлення або вдосконалення; чверть водопровідних очисних споруд і кожна п'ята насосна станція відпрацювала нормативний термін амортизації; фактично амортизовано половину насосних агрегатів, з яких 40 % потребують цілковитої заміни. Експлуатація морально і фізично застарілого обладнання призводить до надмірних витрат палива та значного забруднення навколишнього середовища [1].

Більшість будівель і обслуговуючих житлово-комунальне господарство комунікацій відповідають безнадійно застарілим вимогам. Втрати тепла в тепломережах, пов’язані з витоками через корозію труб, а термін служби теплотрас з цієї причини в даний час в 46 разів нижче нормативного. Плановозапобіжний ремонт мереж і обладнання комунальної енергетики не проводиться, він поступився місцем аварійно відновним роботам, витрати на проведення яких в 2,53 рази перевищують витрати на плановий ремонт тих же об’єктів, інколи ремонтні роботи такого масштабу не під силу міському бюджету, наприклад, ремонтні роботи черкаського колектора проводяться майже кожного року на 300 тис. грн., але заміна колектора не під силу міському бюджету, вона потребує фінансового впливу на десятки мільйонів гривень. Втрати і прориви на теплотрасах, нераціональна витрата мазуту, газу і вугілля при виробництві і транспортуванні тепла включаються в собівартість продукції і нормативи споживання на людину, деякі інші нормативи вище за зарубіжні аналоги в 510 раз.

Наростання кризових тенденцій у сфері житлово-комунального господарства, перетворення їх в один з основних чинників зростання соціальної напруги в Україні і загрози підтримки нормального життєзабезпечення — є незаперечним фактом. Домінуючою тенденцією за останні роки в галузі стало різке зростання тарифів і оплати населенням послуг ЖКГ. Зростання тарифів — це найголовніший показник нестабільності, по самих різних параметрах, починається соціальна напруга, то з енергетиками, то з комунальниками. Закінчується ж все це тим, що населення перестає платити [2,89].

Підприємства житлово-комунального господарства України виробляють понад сорок видів послуг, експлуатують значну частину державних основних фондів, забезпечують робочими місцями 5 % працездатного населення країни. Вони мають вагоме суспільне значення і наділені потужною ринковою владою. Тому стан підприємств житлово-комунального господарства істотно впливає не лише на забезпечення нагальних потреб населення, але й на створення необхідних умов для функціонування всього господарського комплексу.

В основу програмного комплексу покладені нормативно-методичні документи схвалені комітетом житлово-комунального господарства.

Серед цих документів є наступні:

1. «Методика по будинкового обліку витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій суб’єктів господарювання з надання таких послуг»

2. «Методичні рекомендації з планування складу та вартості з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій»

3. «Форми звітності з обліку надходження плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, витрат суб'єктів господарювання з надання таких послуг»;

4. «Класифікатор житлових будинків для визначення ремонтної складової мінімальної вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій»[1].

Вагомим чинником, що негативно позначається на ефективності діяльності підприємств житлово-комунального господарства є незадовільний стан інфраструктури. Головною причиною цього є брак коштів на фінансування інфраструктурних проектів. Вирішенням цієї проблеми почали займатися не лише національні уряди, а й міжнародні організації. Та, незважаючи на всі зусилля, як і у більшості країн, державна політика у сфері інфраструктури залишається малоефективною. Тож, якщо ціна, яка підлягає регулюванню, дорівнює середнім витратам, то прибуток природного монополіста зводиться до нуля. Причиною цього є те, що економісти досі не змогли запропонувати прийнятної теорії реформування інфраструктурних монополій. Це пояснюється тим, що в сучасній економіці України формування ринкових структур відбувається у специфічних умовах. З одного боку, можна спостерігати розширення ринкового сектора національної економіки, однак, з іншого, одночасно відбувається скорочення суспільного. Усе це дає підстави стверджувати, що після багаторічного функціонування у планово-регламентованому середовищі природні монополії вийшли ослаблими і структурно здеформованими.

Отже, підприємства житлово-комунального господарства в Україні перебувають у важкому стані. Також слід зазначити, що в дану галузь фактично не вкладаються інвестиції. Це звичайно пояснюється тим, що дане виробництво є неприбутковим. Хоча, на даний час, уряд планує, що інвестиційні вклади в дану галузь складуть Протягом 5 років 50-60 млрд. грн.. Значна частина проінвестується з бюджету держави.

Література:

1. Іваночко С. С., Кіпершайн А. А. Проблеми розвитку житлово-комунального господарства України та основні напрямки їх усунення // Іваночко С. С., Кіпершайн А. А. Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.6// http://www.nbuv.gov.ua/ Portal/che _biol/nvnltu /20_6/ 157_Galaziuk_20_6.pdf

2. Качала Т. Реформування житлово-комунального господарства в контексті регіонального розвитку/ Качала Т.// Економіка України. – 2010. - №9. – С. 84-93

3. Коваль Н. В Проблеми функціонування житлово-комунального комплексу та його вплив на соціально-економічний розвиток України/ Коваль Н. В.// Регіональна економіка. – 2009. - №4. – С. 197-203