Экономика/ Государственное регулирование экономики

Василенко І.О.

Буковинська державна фінансова академія

 

МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН

 

 

Міжбюджетні відносини є основною складовою взаємин різних рівнів влади в галузі державних фінансів. Головну роль у форму­ванні міжбюджетних відносин відіграють як державний устрій, так і ступінь централізації управління. В Україні існує необхідність забезпечення самодостатності бюджетів різ­них рівнів та поліпшення правових відносин в умовах бюджетного унітаризму.

Теоретичне обгрунтування окре­мих аспектів організації міжбюджетних відносин в Україні знайшло відобра­ження у працях українських вчених: Герчаківський С.Д., Зайчикової В.В., Волосова І.С.  та інших.

У Конституції України бюджетну систему ви­значено як унітарну, яка включає дві ланки - державний і місцевий бюджети.

Модель міжбюджетних відносин - це інституціональний підхід до визна­чення організаційних основ взаємин між державою і місцевими органами вла­ди. Розрізняють дві основні моделі міжбюджетних взаємин: централізовану і децентралізовану.

Централізована модель характеризується: відсутністю або формальною наявністю розподілу функціональних обов'язків між ланками державного управління; обмеженням прав місцевих органів формувати місцеві бюджети; підпорядкованістю регіональних і місцевих інтересів національним; владним розподілом державою податкових повноважень і наданням фінансової допо­моги місцевим органам влади; залежністю від форми державного ладу.

Політичною передумовою впровадження децентралізованої моделі міжбюд­жетних відносин є забезпечення демократичних прав для громадян країни та те­риторіальних громад. Децентралізована модель характеризується: невтручанням держави у хід бюджетного процесу регіонів; підтримкою фінансової автономії місцевого само­врядування; чітким законодавчим розмежуванням видаткових повноважень між різними рівнями управління; незалежністю від форми державного устрою.

Централізована модель в управлінні міжбюджетними відносинами щодо дохідного забезпечення передбачає використання трансфертного методу і ме­тоду регулюючих доходів, а у видатковому плані - делегуючої методики роз­поділу відповідальності за надання державних послуг.

Організація міжбюджетних відносин значною мірою визначається фінан­совими інструментами, які притаманні тій чи іншій соціально-економічній системі. Інструментами організації міжбюджетних відносин у країнах з змі­шаними економічними системами є такі: власні доходи, доходи, передані пов­ністю або частково у формі фіксованих податків, дотації як інструменти фі­нансового вирівнювання.

Насамперед варто зазначити, що протягом 2003-2009 рр. склалася стійка тенденція до зменшення питомої ваги власних доходів місцевих бюджетів у загальному їх обсязі. Так, якщо в 2003 р. частка доходів місцевих бюджетів без урахування трансфертів становила 65,8% їх загального обсягу, то у 2007 р. – 57,9 , а в 2009 - 51,3 % . З іншого боку, спостерігається тенденція до зростання доходів місцевих бюджетів за рахунок міжбюджетних трансфертів, що надаються з державного бюджету. Якщо у 2003 р. питома вага трансфертів у дохідній частині місцевих бюджетів становила 34,1 %, то у 2007 р. вона збільшилася до 45,8 %, а в 2009 р. становила 55,3 %. Таким чином, трансферти з державного бюджету залишаються вагомим інструментом фінансового розподілу та основним джерелом формування доходів місцевих бюджетів. Однією з основних причин недостатньої ефективності чинної системи міжбюджетних відносин є відсутність чіткого визначення рівня децентраліза­ції фіскальної системи, якого має досягти Україна. Закріплен­ня Бюджетним кодексом України за місцевими бюджетами таких доходів, як податок з фізичних осіб, плата за ліцензії на деякі види господарської діяльності та сертифікати, які видаються органами місцевої влади.

На мою думку, необхідно перейти до закріплення за адміністративно-територіальними одиницями довгострокових нормативів відрахувань під подат­ку на додану вартість, акцизного збору та податку на прибуток, що дозволило б їм без залучення трансфертів фінансувати делеговані повноваження, а тран­сферти надавати лише депресивним регіонам, які не мають джерел власних фінансових надходжень.

Відповідно до методології європейської статистики доходів місцевих бюд­жетів показник місцевих податків, крім виключно місцевих податків, включає і доходи, які надходять у вигляді відрахувань від регулюючих податків, що за­безпечують місцевим органам влади отримання частки зібраних на їхній тери­торії податків. На наш погляд, регулюючі податки неправомірно включати до переліку власних доходів місцевих бюджетів, оскільки органи місцевого само­врядування не можуть впливати на базу і ставки цих податків.

Як елемент організації міжбюджетних відносин в Україні використовува­лися міжбюджетні взаєморозрахунки — розрахунки, які виникають між бюд­жетами в процесі планування та виконання місцевих бюджетів. У сфері між­бюджетних відносин ці розрахунки з'являються при зміні адміністративно-те­риторіального розподілу, чинного законодавства, підпорядкованості бюджет­них установ та організацій або в інших випадках, передбачених законодавст­вом. Взаємні розрахунки між бюджетами підлягали погашенню до кінця бюд­жетного року.

Бюджетний кодекс України вперше чітко розмежував дохідні джерела між ланками бюджетної системи і визначив склад доходів місцевих бюджетів. Во­ни представлені закріпленими за бюджетами місцевого самоврядування по­датками та зборами, що враховуються при визначенні міжбюджетних тран­сфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів. При цьому обсяг трансфертів місцевим бюджетам визначається згідно з фор­мулою на основі об'єктивної оцінки видаткових потреб та доходної спромож­ності територій. Також спостерігається суттєве зменшення у доходах держав­ного бюджету частки трансфертів, які надаються з місцевих бюджетів до дер­жавного бюджету, що пов'язано з більш швидким зростанням обсягу видатків місцевих бюджетів на виконання делегованих повноважень порівняно зі зрос­танням доходів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних тран­сфертів.

Отже, аналіз структури місцевих бюджетів України щодо доходів показав, що дохідні джерела, які не враховуються при розрахунку обсягів трансфертів, у місцевих бюджетах незначні, що свідчить про високий рівень перерозподілу доходів в рамках бюджетної системи України. На мою думку, регулюючі по­датки неправомірно включати до переліку власних доходів місцевих бюджетів, оскільки органи місцевого самоврядування не можуть впливати на базу і став­ки цих податків. Тому необхідно уточнити зміст власних і регулюючих доходів, що дозволить забезпечити порівняння показників усіх рівнів бюджетної сис­теми.

У даний час міжбюджетні відносини в Україні регулюються переважно трансфертним методом. Для забезпечення фінансування в повному обсязі де­легованих повноважень доцільно перейти до закріплення за адміністративно-територіальними одиницями довгострокових нормативів відрахувань від податку на додану вартість, акцизного збору та податку на прибуток, а трансфер­ти надавати лише депресивним регіонам, які не мають джерел власних фінан­сових надходжень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.     Бюджетний кодекс

2.    Герчаківський С.Д. Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реалії та напрями удоско­налення // Фінанси України.- 2008,- №2. - С. 44-49.

3.  Зайчикова В.В. Фінансова регіональна політика держави // Фінанси України.- 2009.-№6. - С. 29-35.

4.      Волосова І.С. Напрями вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні. // Держава і регіони. - 2008. - № 6 - С. 342-345.