Автори – Олійник О.В

Дзюбенко О. В.

Науковий керівник – Єрмійчук Н. І.

Кредитування як форма фінансового забезпечення

підприємства

Чергова фінансова криза у світовому та вітчизняному вимірі вкотре підтверджує потребу одночасного і пропорційного розвитку реального сектору виробництва та сфери фінансів. Відновлення стабільності національної економіки на сучасному етапі значною мірою залежить від забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємств фінансовими ресурсами. У разі недостатності власних фінансових ресурсів суттєву роль у фінансуванні суб’єктів господарювання відіграє кредит, що вимагає формування належного рівня кредитного забезпечення підприємств.

Потреба у кредитному забезпеченні, його значущість для функціонування економіки зумовлена перебігом процесів як у сфері виробництва, так і у сфері реалізації товарів і послуг. Необхідність самого ж кредиту спричинена характером обігу та кругообігу капіталу суб’єктів господарювання, зокрема наявністю часового лагу між виникненням виробничих витрат і надходженням грошових коштів від реалізації продукції. Роль кредиту та значимість кредитного забезпечення є практично вирішальною у функціонуванні підприємств з довготривалими і сезонними процесами виробництва і реалізації продукції.

Проблематика кредитного забезпечення підприємств охоплена колом наукових праць таких провідних учених як В.М. Алексійчук, О.Є. Гудзь, М.Я. Дем’яненко, П.Т. Саблук, М.Й. Малік, А.С. Кудінов. Значна частина їх робіт присвячена організаційним заходам та практичним аспектам щодо покращення стану кредитного забезпечення підприємств, однак узгодженості та єдиного підходу до самого його розуміння наразі бракує. Більше того, дискусійним залишається питання щодо сутності та ролі самого кредиту, дослідженню якого присвячені наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема таких як С.В. Мочерний, О.С. Філімоненков, В.М. Федоренко, Л.А. Дробозина, О.І. Лаврушин, В.А. Москвін, І.А. Ніконова, Н.Ф. Самсонов, І. Бернар, Дж.К. Варн Хорн, П.С. Роуз [3].

При цьому, більшість науковців наголошує на тому, що кредит має багатовекторний вплив на економіку. З одного боку, він сприяє перерозподілу створеної вартості, концентрації та централізації капіталу, пришвидшенню його обігу та перетоку, а в результаті – зрівноваженню структури господарства. З іншого ж – оновленню основних і поповненню оборотних засобів, підвищенню виробничого потенціалу, а тим більш, ефективності його використання, інтенсифікації виробничого процесу, впровадженню інновацій, а отже, покращенню результатів господарської діяльності.

Трактування сутності кредитного забезпечення підприємств зазвичай наводиться одночасно з визначенням кредиту чи кредитування. Так, В.М. Алексійчук практично ототожнює кредитне забезпечення із кредитуванням, хоча й зазначає, що перше враховує ще й створення умов для одержання кредиту. Опонує таке трактування і О.Є. Гудзь, на думку якої, «кредитування, як процес надання кредитів, є складовою кредитного забезпечення» [2].

Однак наведені підходи видаються віддаленими від розуміння терміну «забезпечення» самого по собі. Наведемо найбільш поширені з них: «постачання чогось у достатній кількості; задоволення у якихось потребах; надання достатніх матеріальних засобів до існування», «створення всіх необхідних умов для здійснення чогось; те, що є запорукою збереження, виконання чогось; відсутність матеріальної потреби; достаток».

Отже, основою (як найглибшою та невід’ємною частиною сутності) будь-якого, в тому числі, й кредитного забезпечення, є матеріальна цінність, необхідність та достатність. Матеріальною цінністю, у даному випадку, є позикова вартість у грошовій або уречевленій формі, що зазвичай трактується як кредит.

Таким чином, кредитне забезпечення підприємств за своєю сутністю походить безпосередньо від кредиту через трансформацію «явище – процес – стан, або досягнення стану», відповідно «кредит – кредитування – кредитне забезпечення або забезпеченість».

Походження кредиту відображає певні відносини між суб’єктами і, в першу чергу, їх довіру одне-одному. А враховуючи прояв зазначених відносин у матеріальній, а не духовній сфері, специфічними є їх передумови та наслідки – аналіз матеріально-фінансового стану і ділової репутації та сплата винагороди [1].

Кредитування, як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування – це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування в умовах ринкової економіки є головною, провідною формою.

Кредитування базується на принципах тимчасового користування, своєчасного повернення, цільового та ефективного використання, диференційованого підходу, довіри та винагороди, достатності, доступності та своєчасності.

Принцип тимчасового користування розуміємо як такий, що передбачає збереження права власності на позикову вартість, незалежно від її форми, за кредитором. Тоді як позичальник використовує кредитні ресурси лише протягом чітко визначеного періоду – тимчасово. Принцип своєчасного повернення теж пов’язаний зі строками, однак у даному випадку визначається конкретний момент повернення заборгованості.

Принцип достатності показує – отримання такої суми кредитних ресурсів, яка найбільш оптимально забезпечить ефективність функціонування підприємства. Принцип доступності характеризує – отримання кредитних ресурсів на таких умовах, коли інтереси кредитора і позичальника взаємоузгоджуються найбільшою мірою.

Принцип своєчасності пояснюється як – отримання кредитних ресурсів у період найбільш гострої потреби [2].

За рахунок кредитування досягають значної економії суспільного капіталу шляхом використання одних і тих же фінансових ресурсів різними суб’єктами підприємницької діяльності, а це прискорює фінансовий оборот і стимулює до підвищення ефективності господарювання. При цьому визначають умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність та ефективність кредитів.

Кредитування – надзвичайно дійова форма фінансового забезпечення. По-перше, досягається значна економія суспільного капіталу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб’єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Можливості використання державою у своїй фінансовій політиці кредитування обмежені. Комерційні банки самостійно визначають, кому, на яких умовах і за якою ціною вони надаватимуть позики. Держава засобами грошово-кредитної політики може впливати на функціонування кредитного ринку, на який, основним інструментом впливу є регулювання вартості запозичень через облікову ставку центрального банку [4].

Держава може регулювати обсяги кредитних ресурсів через механізми обов’язкових резервних вимог, які встановлюються для комерційних банків, та за допомогою операцій з цінними паперами на відкритому ринку. У деяких випадках держава може виділяти кошти комерційним банкам на цільове кредитування окремих суб’єктів чи заходів.

У залежності від реального забезпечення, що мається в підприємства можна виділити наступні групи кредитів:

1. Забезпечені кредити – що мають забезпечення у виді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якого перевищує кредитну заборгованість не менш, ніж на 25 %, чи які мають гарантію уряду України чи банківську гарантію.

2. Недостатньо забезпечені кредити – що мають забезпечення у виді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якого складає не менш 60% від суми кредитної заборгованості; кредити, застраховані у встановленому порядку і кредити, надані під гарантії, договори-поручительства юридичних осіб.

3. Незабезпечені кредити – що не мають забезпечення чи по яким реальна (ринкова) вартість забезпечення складає менш 60 % суми кредитної заборгованості.

Незабезпечені кредити інакше називаються бланковими. Одержати такий кредит у банку може тільки фінансово-стійке підприємство з бездоганною репутацією на нетривалий термін і невелику суму. В даний час українські банки рідко практикують видачу такого кредиту.

У залежності від методу надання розрізняють кредит:

1. Терміновий кредит – що надається цілком на початку терміну. Відсоток по такому кредиті нараховується з розрахунку всієї суми, а основна його сума погашається періодичними чи внесками одноразовим платежем наприкінці терміну.

2. Кредит по овердрафту – це безстроковий кредит, при якому компанія може одержати позику на першу вимогу під відсоток відповідно до умов договору, що перевищує базову ставку і розраховується щодня.

3. Кредитна лінія – це зобов'язання банку надати оговорену в договорі суму за вимогою позичальника [4].

Кредит може надаватися на наступні цілі, як:

− фінансування основного капіталу;

− фінансування оборотного капіталу;

− викуп приватизованого підприємства й інші.

Українське законодавство забороняє видавати підприємствам кредити на:

− покриття збитків господарської діяльності;

− формування і збільшення статутних фондів банків і інших суб'єктів господарювання суб'єктів господарювання.

Характерними особливостями вітчизняного кредитного ринку є :

− його обмежений та ризикований характер, що зменшує ймовірність отримання суб’єктами економічної діяльності необхідних кредитних коштів;

− високий рівень кредиторської та дебіторської заборгованостей суб'єктів господарювання;

− невигідні для підприємств кредитні відносини, оскільки кредитні інститути віддають перевагу отриманню односторонньої вигоди при реалізації кредитних відносин із суб'єктами економічної діяльності, що змушує позичальників здійснювати пошук альтернативних способів залучення позикових ресурсів [3].

Сучасний стан виробничого сектору економіки України вимагає підвищення рівня кредитного забезпечення підприємств. При цьому від правильного визначення принципів і механізмів кредитного забезпечення підприємств залежатиме ефективність їх функціонування у довгостроковій перспективі. Однак суттєвою перешкодою є високий рівень кредитного ризику, як системного, так і індивідуального. Зазначене, у свою чергу, потребує удосконалення системи кредитного аналізу й оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників, а також відбору найбільш раціональних методів та інструментів кредитного забезпечення, з урахуванням особливостей виробничо-господарської діяльності підприємств. Окреслене коло завдань є основою для подальших наукових пошуків і розробок авторів.

Література:

1. Бречко О. Теоретичні аспекти фінансового механізму державного регулювання регіону // Наука молода. – 2007. - №2

2. Бурлан С.А., Філімонова О.Д. Кредитне забезпечення підприємств: сутність та принципи // Наукові праці. Том 126. Випуск 113. - 2010

3. Козій І.С. Місце і значення фінансового забезпечення в структурі фінансового механізму // Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – Вип. 18.9. – с. 223-229

4. Томілін О.О. Шляхи поліпшення кредитного забезпечення діяльності підприємства // Вісник Полтавської державної аграрної академії . – 2007. - №1. – с. 112-116