Экономические науки/14. Экономическая теория

Анкудінова В.В.

К.е.н., доцент Леонідов І.Л.

Національна металургійна академія України

Інноваційна політика держави: поступи реформування

Держава обрала пріоритет реформування економіки України відповідно до інноваційної моделі розвитку. Практика світового досвіду свідчить про те, що властиві їй наукова та інноваційна діяльність сприяють прогресу, насамперед, виробництва, що базується на знаннях. Успішний приклад таких поступів демонструють західні країни, в економіці яких історично сформувалася економічна модель, що на основі інтенсивного використання нових знань, втілення їх в освітні технології, організацію виробництва забезпечила від 70% до 85% приросту ВВП. На жаль, відповідні темпи інноваційних перетворень в Україні гальмуються невирішеністю суперечності між рівнем науково-технічних розробок та ступенем їх втілення вітчизняним виробництвом. В останньому лишається базою третій та четвертий технічний уклади, морально та фізично зношене обладнання, низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішньому і внутрішньому ринках тощо.

Актуальним чинником інноваційної моделі розвитку економіки України є залучення прямих іноземних інвестицій в сектори економіки з перспективним інноваційним потенціалом. Підґрунтям такого залучення є великий внутрішній ринок, порівняно кваліфікована робоча сила, суттєвий науково-технічний потенціал, багаті поклади природних ресурсів, вигідне географічне розміщення та ін.

Важливу роль в інноваційних перетвореннях відіграє держава, проведення нею інноваційної політики. Її завданням є створення сприятливих умов, прозорих і цивілізованих засад інвестування до економіки України суб’єктами господарювання різних форм власності, удосконалення структурних пропорцій технологічних укладів інвестиційних джерел, вирішення суперечності технологічного рівня вітчизняного виробництва, його оновлення тощо.

Для прискореного вирішення цієї суперечності пропонуються наступні поступи інноваційних перетворень.

Початковим моментом інноваційних перетворень вбачається підготовка моделей технологічних випереджень на локальному рівні (вільні економічні зони, технополіси, технопарки, соціополіси), в окремих секторах – розробка сучасних біотехнологій, нанотехнологій, агропромисловий, аерокосмічний та енергетичний комплекси, високотехнологічне машинобудування тощо.

Наступний крок потребує розширення локальних осередків в національній економіці, концентрування фінансових, людських ресурсів і інформаційних технологій в напрямі утвердження її конкурентних переваг, інтеграції освіти і науки, створення венчурного бізнесу, зміцнення та розвитку наукових галузей виробництва, технологій «живих систем», раціонального природокористування, енергозабезпечення, забезпечення стрімких темпів науково-технічного прогресу.

І, нарешті, створення інноваційної ринкової й наукової інфраструктури та інноваційно-інституціонального середовища, які сприятимуть динамічним, довгостроковим ринковим, фінансово-економічним, соціальним піднесенням.

Надходження інвестицій в високотехнологічний сектор спрямовує державну інноваційну політику на: приток іноземного підприємницького капіталу; підтримку виробника інтелектуального продукту; зменшення держвтручання та тиску на приватний сектор; підготовку, навчання персоналу; механізм контролю за дотриманням прав інтелектуальної власності; розподіл інвестицій між техніко-технологічним, соціальними, економічними видами інновацій та інше.

Запропонована послідовність поступів реформування інноваційної політики держави покликана прискорити процес впровадження нових технологій в промисловість шляхом створення сприятливих умов для інвесторів.