Особливості  реформування  житлово-комунального господарства в Україні

Буковинська державна фінансова академія

Ткачук О.В.

Науковий керівник: Репужинська Т. І.

Житлово-комунальне господарство є однією з найбільш відсталих галузей економіки України з багатьма проблемами, які останнім часом особливо загострилися. Про кризовий стан суб’єктів господарювання ЖКГ свідчать як фінансові показники, так і рівень добробуту населення, яке є споживачем послуг цих підприємств.

Подолання кризи є неможливим без впровадження заходів з її глибокого структурного реформування та досвіду розвинених держав. Разом с тим світова тенденція та сучасні вітчизняні умови постійного і незворотного зростання вартості енергоносіїв вимагає також прискорення вирішення проблем енергозбереження і, відповідно, глибокого дослідження питань фінансування заходів із впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

Проблематика реформування ЖКГ на сьогодні непокоїть значну кількість науковців і практиків у галузі фінансів, фінансового менеджменту, антикризового фінансового та стратегічного управління. Серед вітчизняних науковців, що предметно досліджували теоретичні й прикладні аспекти суті, методів та інструментарію реформування ЖКГ, слід відзначити Онищенко В, Галазюк Н., Іваночко С.,  Кіпершайн А., Білик М., І. Бланка, І. Зятковського, Л. Лігоненко, Є. Ляшенко, О. Терещенка та багато ін.

Враховуючи важливість нормального функціонування ЖКГ, його вплив на соціальну сферу України, галузь потребує кардинального реформування, що має передбачати насамперед формування її нової структурної побудови, яка б поєднувала найкращі надбання зарубіжних моделей управління житлово-комунальною сферою. Реформа ЖКГ має бути законодавчо, організаційно та економічно забезпечена на чотирьох рівнях: на рівні державних органів виконавчої влади; місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування; житлово-комунальних підприємств різних форм власності; споживачів послуг.

Матеріальна база галузі, що завжди розвивалася на основі залишкового принципу ресурсозабезпечення, знаходилася в незадовільному стані в усі часи, але найбільш помітно деградує в останні роки, незважаючи на те, що на житлово-комунальне господарство витрачається значна частка (20-30%) видатків місцевих бюджетів.

Підприємства житлово-комунального господарства перебувають у критичному фінансово-економічному стані. Про це свідчать збитки,        а саме збитки за 2008 рік становили 1513,5 млн. грн. в 2009 році склали 1214,9млн., що на -19,73% менше ніж попередньому періоді, а за січень-жовтень 2010р – 2388 млн. грн., що на 111,52% більше ніж 2009 році і на 69,79 % більше ніж в 2008 році. Що ж до прибутку то спостерігається зниження – за січень жовтень 2010 року підприємства ЖКГ отримали 181,8 млн. грн.,, що на - 35,34% менше ніж в 2009 р. і на 66,09% нижче ніж в2008 році(рис.1). Отже,  спостерігається чітка тенденція щодо підвищення збитків, і зниження прибутків, що засвідчує кризовий фінансово-економічний стан  підприємств ЖКГ.

 

Рис.1. Прибутки та збитки підприємств ЖКГ за 2008-2009 роки та січень-жовтень 2010 року

 

Заборгованість   населення   перед   підприємствами   житлово-комунального господарства  значно   зросла,   що призводить до зростання боргів самих підприємств галузі. Так станом на 1 листопада 2010  дебіторська  й  кредиторська заборгованості галузі  становили  відповідно 11614,8 млн. і 14260,7 млн. грн., що на 5,0% і 24,89% більше ніж в попередньому році (рис.2).

Рис. 2. Кредиторська і дебіторська заборгованість підприємств ЖКГ за 2009 рік та станом на 1 листопада 2010 року

Основні фонди підприємств галузі перебувають у критичному стані. Про це свідчить, те що:

¾              частка водопровідно-каналізаційних мереж, що перебувають у аварійному стані, становить 36,4 %;

¾              16% теплових і парових мереж,  від їх загальної протяжності знаходяться в аварійному стані;

¾              до категорії ветхих та аварійних по Україні віднесено 58,9 тис. житлових будинків загальною площею 5,1 млн.кв.м, або 0,6% житлового фонду країни, де постійно проживають 200,2 тис. мешканців. Витрати на капітальний ремонт житлового фонду (369,1 млн.грн.) хоча і збільшились на 26,8% в порівнянні із аналогічним показником за попередній рік, але склали лише 27% від потреби.

Що призводить до низької  якісті житлово-комунальних послуг, що  не відповідає запитам споживачів і технічним стандартам (наприклад, у понад 260 населених пунктах якість питної води не відповідає вимогам чинного стандарту).

Причинами важкого фінансово-економічного стану галузі житлово-комунального господарства є такі:

¾              низький рівень чинних тарифів не забезпечує покриття видатків підприємств житлово-комунального господарства;

¾              недостатність кваліфікованих кадрів для реалізації реформи житлово-комунального господарства;

¾              недосконалість бюджетної системи (системи міжбюджетних відносин), недостатність власних ресурсів органів місцевого самоврядування для розвитку галузі ЖКГ;

¾              недосконалість чинного законодавства, неузгодженість та суперечливість окремих законодавчих актів, що заважає подальшому розвиткові галузі житлово-комунального господарств;

¾              відсутність механізмів стягнення заборгованості з оплати спожитих житлово-комунальних послуг, що призводить до зростання неплатежів з боку населення;

¾              монополізація   ринку   житлово-комунальних   послуг   і   відсутність   приватних операторів    з    обслуговування    багатоквартирних    будинків, що призводить    до неефективного управління витратами;

¾              відсутність ефективного власника багатоквартирних будинків;

¾              несприятливі умови для залучення приватних та іноземних інвестицій у галузь, що зумовило технічну й технологічну деградацію і зношеність основних фондів.

З 1 січня 2010 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки», прийнятий 11 червня 2009 року Верховною Радою України, яким затверджено Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки.

Відповідно до Програми реформування галузі здійснюється шляхом формування відповідно до вимог світових стандартів ринку житла, впровадження недискримінаційних економічних відносин, між суб'єктами ринку й державою з поступовим обмеженням функцій держави як суб'єкта ведення господарства й посиленням його впливу на формування ринкової інфраструктури, що передбачає:

¾              проведення взаємоузгодженої тарифної, інвестиційної політики й політики в сфері розвитку внутрішнього ринку;

¾              реалізацію ефективної антимонопольної політики й здійснення інституціональних перетворень на ринку житла й житлово-комунальних послуг, спрямованих на розвиток ринкових відносин і конкуренції;

¾              стимулювання інноваційної, інвестиційної й енергозберігаючої активності суб'єктів ведення господарства;

¾              підвищення енергоефективності галузі шляхом зменшення обсягів втрат паливно-енергетичних ресурсів, зниження енергоємності виробництва окремих видів продукції (послуг);

¾              розробку прозорого механізму формування цін і тарифів на продукцію й послуги підприємств, які здійснюють діяльність у житлово-комунальній сфері[1].

Важливим в реформуванні ЖКГ є участь органів місцевого самоврядування, а саме:

¾              активно залучитись до реалізації комплексної реформи житлово-комунального господарства, виявлення та поширення кращих практик щодо розвитку галузі житлово-комунального господарства та її окремих секторів;

¾               забезпечити бюджетне фінансування першочергових заходів реформування  та розвитку житлово-комунального господарства;

¾               розробляти  та впроваджувати інвестиційно-інноваційні проекти у житлово-комунальному господарстві, спрямовані на зменшення технологічних витрат та втрат ресурсів, застосування прогресивних енергозберігаючих технологій;

¾              забезпечити реалізацію заходів, спрямованих на адаптацію підприємств міського електротранспорту до роботи в ринкових умовах, зокрема впровадження починаючи з 2011 року та дотримання в повному обсязі договірних відносин між замовниками транспортних послуг (органами місцевого самоврядування) та підприємствами міського електротранспорту відповідно до вимог законодавства;

¾              застосовувати прогресивні  форми управління цілісними майновими комплексами у сфері водо-, теплопостачання та водовідведення з метою залучення позабюджетних, зокрема, інвестицій для їх розвитку та технічної модернізації;

¾              запроваджувати механізми економічного стимулювання енергозбереження на підприємствах житлово-комунального господарства;

¾              утворювати при  місцевих органах  самоврядування спостережні ради з питань енергозбереження та  місцевих фондів енергозбереження;

¾              забезпечити виконання місцевих програм поводження з твердими побутовими відходами;

¾              здійснити перегляд тарифів на поводження з побутовими відходами відповідно до змін до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів» стосовно встановлення граничного рівня рентабельності по підприємству і граничної норми адміністративних витрат та витрат на збут;

¾              забезпечити розроблення регіональних програм із збереження зелених насаджень населених пунктів до 2015 року;

¾              поширити досвід окремих органів  місцевого самоврядування (міста Київ, Біла Церква, Вишневе, Житомир, Рівне, Херсон, Чернівці тощо) та інституту «НДІпроектреконструкція» і його філіалів з формування житлового фонду соціального призначення  за рахунок реконструкції наявного житлового фонду забудови 60-х – 70-х років, гуртожитків,  інших видів житла спеціального призначення;

¾              утверджувати гласність та прозорість у прийнятті рішень з питань житлово-комунального господарства[2].

Отже, житлово-комунальне господарство є однією з найбільш відсталих галузей економіки України, тому дослідження змісту, методів та заходів реформування сфери ЖКГ є надзвичайно актуальним в сучасних умовах.

Використана література

1.Закон України «Про Загальнодержавну програму реформування  і розвитку житлово-комунального господарства  на 2009-2014 роки»  від 11 червня 2009 року № 47-48

2.   Галазюк Н., Іваночко С.,  Кіпершайн А. Основні напрями реформування житлово-комунального господарства в економіці України – [сайт:http://www.nbuv.gov.ua/Portal/chem_biol/nvnltu/207/143_Galaziuk_20_7.pdf]

3.Звіт про проведення VI-го Міжнародного конгресу “Інституційні та технічні аспекти реформування житлово-комунального господарства – 2010”- [сайт www.minjkg.gov.ua/rezolyuciya-2010-ost1]

4.   Лагутін В., Мельник С. Недореформоване житлово-комунальне господарство: проблеми та перспективи/ В. Лагутін, С. Мельник   // Економіст. – 2008. - №4.

5.   Онищенко В. Сучасні напрями формування інвестиційного процесу в Україні / В. Онищенко // Економіка України. – 2009. – № 10.

6.    

7.   Офіційний сайт Міністерства з питань жилово-комунального господарства України – [сайт: http://www.minjkg.gov.ua]