Осетрова О.О.
Дніпропетровський національний університет імені Олеся
Гончара
ФІЛОСОФСЬКІ
ТВОРИ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ЯК ПРОГРАМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ
Сьогодні серед сучасних політиків простежується своєрідна «мода» на
пропозицію «кращого» проекту програми соціального захисту населення. На жаль,
втілення зазначених проектів, як правило, супроводжується певними проблемами,
внаслідок чого рівень життя населення зримо не поліпшується, соціальні проблеми
не вичерпуються, а навпаки, множаться. За зазначених умов сучасним політикам не
завадило б звернутися до історичного досвіду, що мав місце у житті нашого
народу і був націлений на результативність запропонованих запобіжних засобів,
націлених на покращання рівня життя людей та їхній соціальний захист.
Змінилися часи, спосіб виробництва, але населення сьогодні (так само, як і
у добу Середньовіччя, наприклад) потребує розвитку і впровадження продуктивних
дієвих механізмів соціального захисту, особливо це стосується найуразливіших
верств населення: убогих, сиріт, вдовиць, інвалідів тощо, рівнем життя яких
мають (за своїм покликанням у ідеалі) опікуватися влада та держава.
Яскравим прикладом зазначеного опікування слугує життєдіяльність одного з
найвидатніших історичних політичних діячів, державотворця Руської землі –
України-Русі – Володимира Мономаха, якого літописці називають братолюбцем,
нищелюбцем та дбайливцем за Руську землю.
Цікавим у зазначеному контексті є погляд дослідника вітчизняної філософської
думки XI – XVI ст.
І.С. Свєнцицького, який «Повчання» Володимира Мономаха розцінював як утілення
християнського альтруїзму, оскільки Великий князь всієї Русі прагнув:
1) обмеження власних потреб і бажань, працюючи у цьому напрямі й намагаючись
звести їх до мінімуму;
2) набуття максимальних благ не тільки своїми ближніми, але й усім народом.
При цьому на благо ближніх він сам був націлений працювати.
У цілому не випадково Володимир Мономах увійшов у історію як законодавець. «Статут Володимира Всеволодовича» завершив формування Широкої
редакції «Правди Руської», котра була започаткована ще Ярославом Мудрим.
«Статут Володимира Всеволодовича» є багатогранним, чим і
обумовлюється його значущість для історії, і для сучасності. Укладений
Володимиром Мономахом «Статут» можна визначити наступним чином:
1) це карний кодекс;
2) це державно-правова декларація;
3) це своєрідний літопис соціально-побутового життя всіх станів Руської
землі першої чверті XII ст.
Слід відзначити такий важливий момент, як відповідність кожної статті
«Статуту» реальності. Перед нами не утопія на кшталт «Держави» Платона. Поява
кожної статті була детермінована реальними фактами, подіями, злочинами чи
перебільшенням князівських повноважень.
«Статут Володимира Всеволодовича» являє собою своєрідну
програму соціального захисту населення, котре надзвичайно потребувало його у ті
складні часи. Адже набіги половців, користолюбство князів та їх наближених у результаті
призводили до зростання бідноти у народі.
Програма Володимира Мономаха включала у себе наступні ключові моменти,
актуальність яких не зменшилася і сьогодні:
1) дбати про убогих;
2) піклуватися про добробут населення;
3) шанувати жінку[1];
3) дотримуватися справедливості при розподілі спадщини;
4) не карати смертю;
5) дотримуватися заповідей Божих;
6) не порушувати даного слова;
7) найбільше шанувати купців, бо вони розносять по всьому світові або
славу, або хулу про народ, який відвідали.
В цілому перед нами соціальна програма «maximum»,
націлена як на подолання внутрішніх негараздів та підвищення рівня життя свого
народу, так і на зовнішню політику, на створення позитивного «іміджу» власного
народу у світі. Окрім того, програма, як бачимо, включала у себе й етичні
складові, моральним стрижнем яких слугували християнські настанови (Божі
заповіді). Наприклад: християнська ідея милосердя породила проголошення
милостині[2]
універсальною умовою упорядкування всіх сфер і рівнів суспільних відносин,
засобом гармонізації суспільних суперечностей.
Вважаю, що програма соціального захисту Володимира Мономаха, націлена на
підвищення загального добробуту народу, між іншим, є наслідком ставлення
Великого князя до окремої Людини, як цінності, що свідчить про високий рівень
розвитку його свідомості та самосвідомості.
У особистості й творчості Володимира Мономаха тісно переплелися 2 важливих
чинники, що визначили його ставлення до самого себе й до Інших:
1) дотримання принципу особистої відповідальності за всі свої вчинки й
рішення, пов’язане з усвідомленням власної особистої гідності;
2) відчуття власного злиття з родом, сім’єю, землею.
Наявність цих двох чинників і зумовила, на мою думку, гуманістичні засади
як теоретичної, так і практичної діяльності Володимира Мономаха.
Література:
1. Володимир Мономах. Повчання // Володимир Мономах.
Повчання. Статут Володимира Всеволодовича. – К.: МАУП, 2006. –
С. 53 – 78.
2. Володимир Мономах. Статут Володимира Всеволодовича //
Володимир Мономах. Повчання. Статут Володимира Всеволодовича. –
К.: МАУП, 2006. – С. 79 – 109.