Міхненко Л.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Сутність, принципи та завдання соціальної роботи з етнічними групами в Україні

Вступ. Особливістю національного складу населення України є його поліетнічність. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей [6]. В Україні, як і в інших країнах, де проживають етнічні меншості, проблемами етнічних груп на соціальному рівні є більш високий рівень безробіття, ніж у середньому по країні, більш високі показники рівня бідності серед їхніх представників. На індивідуальному рівні відзначаються особливий психологічний настрій (відчуття неповноцінності) у цих людей і неадекватність соціального статусу, обумовлена етнічною приналежністю. Загальна дискримінація, від якої страждають представники етнічних меншостей, збільшується внутрішньоетнічними і міжособистісними проблемами, нерідкими серед членів етнічної громади.

Фактично не вирішеними в Україні залишаються питання формування ефективної етнонаціональної політики, розвитку теорії та практики соціальної роботи з етнічними групами, уточнення напрямів та форм роботи соціальних служб з представниками окремих етнічних груп.

У російській академічній традиції соціальної роботи і соціальної політики проблема етнічних розходжень поступово стає предметом спеціального обговорення, так само, як і питання гендерної і вікової нерівності. Аналіз навчальних посібників з соціальної політики, соціальної роботи і соціальної медицини показує, що існуючий у них дискурс про мультикультуралізм, антидискримінаційну практику і права людини відбиває розвиток досліджень у даній області. Однак, слід зазначити про вкрай малу кількість публікацій з питань організації соціальної роботи з етнічними групами в Україні.

Метою даної статті є дослідження етнічної структури українського суспільства, визначення сутності, завдань та принципів соціальної роботи з етнічними групами в Україні.

Експерти Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), які щорічно опитують близько 2 тисяч українців, намагаючись з’ясувати їх ставлення до представників 12 етнічних груп, що проживають в Україні (французів, поляків, євреїв, румун, росіян, африканців, канадців, американців,циган, кримських татар, білорусів і німців), нині відмічають стійку тенденцію до зниження рівня толерантності українців до інших етнічних груп, збільшення соціальної дистанції між ними.

В етнонаціональній структурі українського суспільства за часовим критерієм можна виокремити усталені та неусталені етнічні групи [2-4; 8]. Усталені етнічні групи – це групи, які живуть в Україні протягом двох чи більше поколінь. Усталеною етнічною групою можна вважати групу, якщо її представники другого (чи більше) покоління досягли працездатного віку. Якщо жоден представник цієї групи, що народився в Україні, не досяг працездатного віку, то ця етнічна група є неусталеною [1].

До усталених етнічних груп в Україні належать:

1. Українці, які є титульною (материнською) етнічною групою (етносом) України (тобто народом, що дав найменування державі) і становили у 2001 р. (за даними перепису населення) 77,8% населення країни.

2. Інші етнонаціональні групи, яка мають статус національних меншин, невизначений статус або статус корінного народу. Найбільша етнічна меншина в Україні - росіяни. Їхня кількість порівняно з переписом 1989 р. зменшилася на 26,6 % і становила на час проведення перепису 2001 р. 8334,1 тисяч осіб. Питома вага росіян у загальній кількості населення зменшилася на 4,8 % і склала 17,3 %.

Кожна з інших етнічних меншин становить менше 1% від загальної кількості населення, серед них виділяються білоруси (0,6%), молдавани (0,5%), кримські татари (0,5%), болгари (0,4%), угорці (0,3%), румуни (0,3%), поляки (0,3%), євреї (0,2%), вірмени (0,2%), греки (0,2%), роми (0,1%), грузини (01,%), гагаузи (0,1%) та ін.

В Україні розселення етносів має виразну регіональну визначеність. Центральна й Північно-Західна Україна є історично основними регіонами розселення українського етносу, який найменше «розбавлений» іншими етносами. Найбільша частка українців у населенні Тернопільської (96,8%) та Волинської (94,6%) областей, найнижча - в АР Крим (25,8%), Луганській (51,9%), Донецькій (50,9%), Одеській (54,6%) областях [9].

Найбільше росіян проживає в Донецькій, Луганській, Харківській областях та на Півдні України. Крім того, вони становлять абсолютну більшість у Криму.

Практично всі кримські татари-репатріанти поселилися у Криму на своїй історичній батьківщині. Причому зростання чисельності кримських татар в Україні супроводжується збільшенням чисельності інших тюркомовних народів.

Неусталені етнічні групи складаються з іммігрантів, які в палітрі поліетнічного суспільства відрізняються своєю етнічною належністю від вищезазначених етнічних груп.

Найбільша кількість іммігрантів є вихідцями з країн колишнього Радянського Союзу, які зберегли сталі родинні та територіальні стосунки з Україною (більше 80% іммігрантів), зокрема, в Україні постійно проживає 106,2 тис. (56,6 % від усіх іммігрантів, зареєстрованих у державі) громадян Російської Федерації, відповідно: 9,7 тис. - Молдови, 8,1 тис. - Вірменії, 6,7 тис. - Грузії, 6,3 тис. Азербайджану, 4,6 тис. - Білорусії та 3,2 тис. - Казахстану. Станом на 01.01.2010 року в Україні постійно проживає 4,2 тис. громадяни В’єтнаму, відповідно: 1,5 тис. - Ізраїлю, 1,1 тис. - Литви, 814 – Китаю, 428 - Нігерії, 335 - Пакистану, 543- Ірану, 579 - Афганістану та інших країн.

Одним із основних каналів переправлення нелегальних мігрантів до країн-членів Європейського Союзу залишається легальний в’їзд громадян країн ризикової міграції до Росії та їх нелегальний транзит через Україну [5; 7; 10].

Як правило, у країнах, у яких спостерігаються міжетнічні проблеми, функціонують спеціалізовані соціальні служби, соціальні працівники яких - переважно представники конкретних етнічних груп. Однак ця практика далеко не безперечна.

Соціальна робота з етнічними групами у широкому розумінні передбачає створення умов для нормального функціонування всього суспільства, нормального розвитку всіх груп населення, у тому числі етнічних груп, використання технологій з запобігання, недопущення конфліктних ситуацій, кризових явищ у міжетнічному середовищі.

Таким чином, соціальна робота з етнічними групами у широкому розумінні, на нашу думку, виходить за рамки вирішення суто етнічних питань і здійснюється в межах діяльності усієї структури органів соціальної роботи в рамках завдань, властивих конкретним органам соціальної роботи (технології соціальної діагностики, соціальної профілактики, соціальної реабілітації тощо). За такого підходу, при організації соціальної роботи з представниками етнічних меншин критерії етнічної приналежності майже не враховуються, поступаючись місцем іншим критеріям (віковим, гендерним, матеріальним, поведінковим тощо).

Соціальна робота з етнічними групами у вузькому розумінні передбачає вирішення проблем, зміну середовища мешкання представників окремих етнічних груп з метою досягнення рівня життя інших етнічних груп, що проживають на даній території (села, району, області, усієї країни). При цьому у визначених умовах (у період заселення, з урахуванням рівня життя даних груп і т.д.) цим групам можуть і повинні надаватися визначені пільги для поліпшення їхнього життя в новій для них обстановці.

Таким чином, практика соціальної роботи з різними етнічними групами в Україні має передбачати наявність у соціального працівника знань про сутність, історію формування, культуру, побут та особливості проживання різних етнічних груп в Україні, міжетнічні взаємозв’язки, специфіку роботи з ними.

Соціальна робота з етнічними групами в Україні має здійснюватись на принципах:

1) рівності прав і свобод людини незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови, народження чи інших обставин;

2) вільного здійснення громадянами своїх етнокультурних прав і реалізації інтересів задля збереження й розвитку національної, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;

3) сприяння задоволенню етнокультурних прав представників української нації, корінних народів і національних меншин (етнічних груп) шляхом створення законодавчих умов для їх реалізації;

4) визнання поліетнічності українського суспільства цінністю, що потребує захисту й збереження;

5) пріоритету територіальної цілісності й державного суверенітету України щодо територіального самовизначення осіб, які належать до корінних народів чи національних меншин (етнічних груп);

6) здійснення захисту прав та інтересів української нації, корінних народів і національних меншин (етнічних груп) шляхом забезпечення індивідуальних прав осіб, які належать до цих спільнот;

7) забезпечення прав осіб, які належать до української нації, корінних народів і національних меншин (етнічних груп) як невід’ємної частини загальновизнаних прав людини і основоположних свобод;

8) забезпечення права громадянина вільно обирати та відновлювати належність до української нації, корінного народу чи національної меншини (етнічної групи), виявляти своє національне та/або етнічне самоусвідомлення;

9) недопущення примусової асиміляції представників української нації, корінних народів і національних меншин (етнічних груп);

10) запобігання міжетнічним конфліктам;

11) утвердження міжетнічної злагоди у суспільстві, протидія будь-яким проявам ксенофобії, розпалюванню расової, національної, етнічної, релігійної ворожнечі;

12) сприяння задоволенню етнокультурних потреб українців, які проживають за межами України;

13) сприяння розвитку зв’язків національних меншин, які проживають на території України, з їхніми історичними батьківщинами.

Основним класичним методом соціальної роботи з етнічними групами є соціальна робота в громаді. На сьогодні в Україні діє близько 800 громадських товариств національних меншин, понад 30 з яких мають всеукраїнський статус. Такі всеукраїнські громадські об'єднання, як Асоціація національно-культурних об'єднань України, Українське товариство російської культури "Русь", Єврейська Рада України, Асоціація корейців України, Асоціація єврейських організацій і громад України, Спілка поляків України, Демократична спілка угорців України, Всеукраїнське національне культурно-просвітницьке товариство «Русское собрание», Федерація грецьких організацій в Україні, Асоціація болгарських національно-культурних товариств, накопичили значний досвід суспільної діяльності, спільно з органами виконавчої влади здійснюють заходи, спрямовані на задоволення етнокультурних потреб представників своєї національності [8].

Держава організаційно й фінансово сприяє відзначенню днів культури національних меншин, пам'ятних дат, релігійних та обрядових свят. Щорічно проводяться культурно-мистецькі акції: Форум національних культур «Усі ми діти твої, Україно!», Всеукраїнський фестиваль «Ми – українські», Міжнародний ромський фестиваль «Акмала», численні обласні фестивалі румунської, угорської, польської, корейської, молдовської та грецької культур, що здобули визнання не лише в Україні, але й за її межами.

Така державна політика у сфері національних меншин успішно сприяє міжетнічній взаємодії та консолідації українського суспільства.

На міждисциплінарний характер соціальної роботи з етнічними групами вказує її тісний зв’язок не лише з науками, на перетині яких з’явилася соціальна робота як наука (соціологія, психологія, право тощо), але й специфічний зв’язок з систематичними порівняльними науками про культури народів, динаміку цих культур, їхню подібність і розходження, а також причини таких розходжень (етнологія, етнографія, етногеографія, антропологія, етнопсихологія та етносоціологія).

Висновки. Таким чином, соціальна робота з етнічними групами як наукова дисципліна та вид діяльності в Україні має специфічні характеристики, принципи та завдання, обумовлені особливостями етнокультурного розвитку, етнонаціональною структурою суспільства та специфікою проблем етнічних меншин.

Перспективи. Серед перспектив розробки теорії та подальшого розвитку практики соціальної роботи з етнічними групами в Україні слід виділити необхідність дослідження специфічних форм та напрямів соціальної роботи з окремими етнічними групами в Україні, науковий аналіз діяльності окремих національних громад (росіян, білорусів, кримських татар, євреїв, поляків тощо).

Література:

1. Гордузенко В. Етнонаціональна група як компонент етнонаціональної структури українського суспільства / В.Гордузенко // Соціальна психологія. - 2006. - № 3 (17). - C.173-180.

2. Євтух В. Б. Етнічна меншина: поняття, ознаки, функції / В.Євтух // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – №1 - 2. – С.159-174.

3. Євтух В. Етносоціологія: питання формування поняттєво-термінологічного апарату / В.Євтух // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України, М.О.Шульга (наук. ред.) та ін. – К., 2002. – 533 с.

4. Картунов О. В. Етнонаціональна група // Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. редактори Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас. – Київ, 1993. – 800 с.

5. Кресіна І. Нелегальна міграція: проблеми протидії та правового регулювання [Текст] / І. Кресіна, О. Стойко // Політичний менеджмент (Дар) : Український науковий журнал. - 2009. - № 3. - С. 174-180.

6. Національний склад України [електронний ресурс Міністерства зовнішніх справ України] // http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/379.htm

7. Новік В. Державна політика і регулювання імміграційних процесів в Україні / В.Новік. - К.: Компанія ВАТТЕ, 1999. – 216 с.

8. Паньков А. Соборна Україна: корінні народи і національні меншини / А.Паньков // Персонал. – 2005. - № 6. – С.1.

9. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року [електронний ресурс] // http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/

10. Супруновський А. Державне регулювання міграційних процесів в Україні [Текст] / А. Супруновський // Вісник прокуратури : загальнодержавне фахове юридичне видання. - 2010. - № 3. - С. 56-62.

11. Чернявская Ю. Народная культура и национальные традиции / Ю.Чернявская. – Минск, 2000. – 170 с.