Хандрига Ю. С

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДЖЕННЯ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПРИЙОМНИХ СІМЕЙ

Система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної системи. В її основу були закладені ідеї колективного виховання дітей. Відповідно, Україна успадкувала систему великих інтернатних закладів, де діти позбавлені індивідуальної опіки. Водночас прийомна сім’я як форма державного виховання має глибокі історичні корені в Україні, які частково були загублені в минулі часи. Настав час повернутися до історичних витоків, трансформувати існуючу систему опіки й піклування, перейти від колективних форм виховання до сімейних.

Динамічний процес створення прийомних сімей в Україні потребує відповідного науково-методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання. З іншого боку, прийомним батькам часто потрібна допомога в їхній роботі. Часто виникає необхідність визначати пріоритети, щоб краще задовольнити потреби дітей на всіх стадіях їх розвитку. Крім того, діти мають різні потреби, які змінюються із часом. Це вимагає організації соціального супроводження прийомних сімей соціальними службами на засадах міжвідомчої взаємодій місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування.

Однією зі специфічних відмінностей прийомних сімей від усиновлення, опіки та піклування є державна соціальна підтримка таких сімей, що реалізується у формі соціального супроводження.

Соціальне супроводження прийомних сімей - робота, що передбачає здійснення фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ( далі ЦСССДМ) заходів, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім’ї, зокрема, надання соціальних послуг.

Зараз соціальне супроводження прийомної сім’ї є обов’язковим атрибутом функціонування таких сімей, закріпленим на законодавчому рівні. Проте до цього часу не існує чітких вимог, щодо його практичної реалізації. Подальший розвиток інститутів сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, потребує чіткої регламентації технології здійснення соціального супроводження.

На сучасному етапі в українському суспільстві відбуваються поступові зміни в більш позитивному сприйнятті прийомної сім’ї як альтернативної форми виховання для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Забезпечення матеріальної стабільності сім’ї та надання фінансової допомоги з боку держави є вагомими стимулами для розвитку сімейних форм виховання. Але постає нова проблема – забезпечення якості виховання й опіки.

Законодавче поле функціонування прийомних сімей в Україні на даний момент принципово відрізняється від ситуації в інших країнах, передусім своєю недосконалістю: офіційно не визначені стандарти підготовки прийомних батьків; зміст соціального супроводження; права та обов’язки соціальних працівників; форми оцінювання ефективності розвитку й виховання дітей. За даними ООН (ЮНІСЕФ) у країнах Східної Європи визнано за необхідне розвивати інститут прийомної сім’ї. у деяких із них (Угорщина, Словаччина, Чехія, Румунія) уже прийняті відповідні зміни до законодавства, створено служби підтримки функціонування прийомної сім’ї.

На сьогодні в нашій державі завдання по реалізації підтримки та супроводження прийомних сімей покладено на структурні підрозділи державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді та їх спеціалізовані формування. Діючий соціальний супровід не є достатнім, більшість соціальних працівників мають значні навантаження в кількості сімей. Соціальні центри не мають кваліфікованих спеціалістів зі сфери практичної психології, соціальної роботи, які спеціалізуються безпосередньо на адаптації сиріт та прийомних батьків, усиновителів до нових умов.

Діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в розвитку прийомних сімей набуває системного характеру. Цьому сприяла розробка нормативних актів, проведення потужних рекламних компаній, організація Державною соціальною службою навчання соціальних працівників усіх регіонів, адаптація до українських умов ефективних методик кращого європейського досвіду щодо навчання кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі для прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, здійснення соціального супроводження діючих сімей.

Разом із тим, вивчення питання щодо створення та функціонування сімейних форм виховання виявило ряд проблем:

1) не достатня готовність місцевої влади до створення прийомної сім'ї (відсутність відповідних юридичних документів);

2) соціальним працівникам не вистачає психологічних знань щодо психодіагностики, психологічного консультування, знань про поведінку дітей-сиріт із психофізіологічними відхиленнями;

3) нагальною проблемою є відсутність ефективних методик взаємодобору дитини та сім'ї;

4)процес розвитку сімейних форм виховання вповільнюється, гальмується через плинність кадрів соціальних працівників, які пройшли відповідну підготовку за державною програмою потребує покращання взаємодія між службами у справах дітей та центрами соціальних служб, зокрема, у питаннях розробки та узгодження планів розвитку сімейних форм виховання.

У той же час діяльність ЦСССДМ у розвитку прийомних сімей поступово набуває системного характеру. Така робота по підготовці й створенню прийомних сімей в Україні тісно пов’язана з функціонуванням інституту соціальних працівників. Саме вони є першими помічниками прийомних батьків в отриманні порад, допомоги, навчанні тощо. Влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків у прийомні сім’ї можна розглядати, як делегування державою батькам права на виховання та утримання дітей. Такий підхід передбачає контроль із боку держави того, як прийомні батьки виконують узяті на себе зобов’язання.

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитини влаштовується в прийомну сім’ю на той проміжок часу, поки родина не впорається із проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя та розвитку. Уже сьогодні в Україні є сім’ї, де виховуються діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі. За сприятливих обставин, після повернення батьків, наприклад, із місць позбавлення волі діти можуть повернутися в рідну сім’ю. Під час перебування дитини в прийомній сім’ї держава виконує функції піклувальника через соціальних працівників і працівників органів опіки. Держава не тільки фінансує, а й контролює утримання й виховання дитини в прийомній сім’ї, надає допомогу, спрямовану на її розвиток і соціалізацію, організує соціальне супроводження прийомної сім’ї й дитини. За дитиною-сиротою й дитиною, позбавленою батьківського піклування, що потрапила в прийомну сім’ю, зберігається статус дитини-сироти й усі пільги, якими вона має право користуватися.

Таким чином, кожна дитина має право на максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров’я, доступ до отримання якісної освіти, безпечне життя та захист від заподіяння шкоди, відчуття того, що її люблять та цінують. Тільки сім’я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу. Якщо не існує можливості для дитини жити з рідними батьками, найкраща альтернатива –прийомна сім’я.