Економічні науки / 10. Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Миколюк І.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

СУТНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Постановка проблеми. Інноваційна діяльність у вітчизняній практиці є порівняно новим явищем. В умовах зростаючої конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі більше визначає успіх підприємницької діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність. Але якщо інноваційна спроможність низька, то навіть значні результати фундаментальних наукових досліджень, великі відкриття і дослідження слабо використовуються суспільством.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання інноваційного потенціалу підприємств досліджувались багатьма вченими, такими як Ю. Бажал, С. Глазьєв, А. Гречан, М. Денисенко, П. С. Ілляшенко, Н. Краснокутська, Д. Кокурін та інші. У їх працях висвітлюються основні положення, які стосуються інноваційного потенціалу, формування, використання та його оцінки на рівні промислового підприємства. Більшість вчених зазначають, що інноваційна діяльність обумовлює потребу в наявності та максимальному використанні інноваційного потенціалу організації та зумовлена конкурентною боротьбою. Підприємства здійснюють інноваційну діяльність, щоб покращати якість товарів та послуг, підвищити продуктивність праці, прискорити оборотність вкладеного капіталу, створювати принципово нові види продукції, постійно вдосконалювати технологію їх виробництва.

Викладення основного матеріалу дослідження. У науковій літературі нараховується багато видів і визначень поняття «інновація». В наукових дослідженнях термін «інновація» вживається із значними розбіжностями в його трактуванні. Тому в першу чергу необхідно уточнити його сучасний зміст. У роботі Б. Твісса інновація – «кінцевий результат впровадження нововведення з метою зміни об'єкту управління і отримання економічного соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту».

За іншим підходом до трактування цього поняття, якого дотримується велика кількість авторів, під інновацією розуміється процес, в ході якого наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічних ефект; комплексний процес створення нового практичного засобу (нововведення) для нової суспільної потреби або просто процес реалізації того або іншого науково-технічного нововведення, процес формування якісного нового стану системи [4].

Поняття «інновація» часто вживається поряд з поняттями «новизна», «нововведення», однак вони не тотожні. Новизна означає винахід, раціоналізацію, удосконалення продукту, технології, процесу, що не обов’язково може бути впроваджене у виробництво. Нововведення означає впроваджену у виробництво новизну. Нововведення впроваджуються, як правило, тоді, коли відносно великі масштаби випуску продукції виправдовують необхідні витрати та забезпечують зростання фірми, її конкурентоспроможність [1].

У сучасній економіці роль інновацій значно зросла. Це викликано тим, що в ринковій економіці інновації є зброєю конкуренції, оскільки інновація веде до зниження собівартості, зниження цін, зростання прибутку, створення нових потреб, притоку грошей, підвищення іміджу виробника нових продуктів, до відкриття і захоплення нових ринків, зокрема зовнішніх.

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал. Під інноваційним потенціалом підприємства в сучасних умовах розуміють його максимальні можливості генерувати високу інноваційну активність, які проявляються у ефективному забезпеченні нових і майбутніх технологій. Під класичним визначенням внутрішнього потенціалу розуміють сукупність показників або факторів, які характеризують його силу, джерела, можливості, кошти, запаси, здатності, ресурси, які можуть бути використані в економічній діяльності господарського суб’єкта [3].

Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцінки. Фінансова складова інноваційного потенціалу, наприклад, забезпечує надходження коштів для виконання інноваційних процесів, створює стимули і умови для розробки інновацій, впливає на вибір тематики інноваційних проектів. Про ослаблення фінансової складової потенціалу інноваційного розвитку підприємства свідчать зниження ліквідності, підвищення кредиторської і дебіторської заборгованості, зниження фінансової стійкості тощо.

За даними Головного управління статистики протягом 2011 року лише 10,7 % підприємств впроваджували інновації. Загальна сума витрат на фінансування технологічних інновацій за цей період склала 7949,9 млн грн, що становить 66,3 % обсягу фінансування 2010року. При цьому фінансування інноваційної діяльності загалом здійснюється за рахунок власних коштів підприємств. Майже 65 % загального обсягу фінансування – власні кошти підприємств, 1,6 % – кошти державного бюджету, 19 % – іноземні інвестиції[7].

Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частоту коштів інвесторів і кредитних ресурсів. Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнено труднощами їх одержання. Тому дуже актуально, особливо в наших умовах, орієнтувати його на створення не матеріаломістких нововведень, що дасть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих у НДДКР, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами. Особливо важливим фактором є ставлення робітників до інноваційних процесів, розвиток їх свідомого бажання вкладати свої знання й навички в інноваційну сферу. Дослідження, проведені на вітчизняних промислових підприємствах із цього питання, виявили те, що серед керівників вищого й середнього рівня підтримують і беруть участь в інноваційних процесах в середньому 70 % респондентів, 8 % ставляться до них пасивно, 10 % опитаних чинять опір, 12 % взагалі не визначилися. Серед інженерно-технічних працівників і робітників ці показники становлять відповідно 55 %, 17 %, 12 %, і 16 % [5]. Такі дані свідчать про середній рівень зацікавленості працівників українських підприємств у розвитку інновацій. На вагому роль інтелектуального потенціалу працівників вказують закордонні автори. Наприклад, працівники Національного французького агентства з енергозбереження нетрадиційно перефразували відомий закон Архімеда, заявляючи, що «будь-яка компанія, яка «занурена» в економічну кризу, може досягти стрімкого інноваційного зростання, яке прямо пропорційно масі мозку працівників підприємства, що перебуває в цьому стані»[6]. Як бачимо, сааме здатність працівників до інноваційної діяльності може розв'язати проблему економічних негараздів. Тому не викликає сумніву, що розвиток кадрової складової має стати одним з пріоритетних напрямів у процесі формування й розвитку інноваційного потенціалу підприємства.

Підхід до розгляду потенціалу лише як сукупності ресурсів і можливостей їх використання обмежений. Таке уявлення про нього не враховує цільової характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди цілеспрямоване й певним чином організоване для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями інноваційної діяльності можуть бути виживання підприємства й збереження ніші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції, експансія, збільшення прибутку, тощо. До інноваційного потенціалу також має належати поняття, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища, у котрому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залучення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Слід ураховувати й зовнішні економічні фактори, що впливають на інноваційний потенціал, такі, як державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегії споживачів, тощо[2].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Враховуючи викладене, більш коректне буде визначення інноваційного потенціалу підприємства, як сукупність організованих у певних соціально-економічних формах ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства.

Література:

1. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком : проблеми, концепції, методи : навч. посібник / С. М. Ілляшенко. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. – 278 с.

2. Чабан В. Г. Інноваційний потенціал підприємства та його оцінка / В. Г. Чабан // Фінанси України. – 2006. – № 5. – С. 142–148.

3. Гарматій Н.М. Сутність інноваційного капіталу та необхідність його застосування в галузі телекомунікацій / Н.М. Гарматій // Галицький економічний вісник. – 2009. – № 2. – С. 42-46.

4. Захарченко В.И. Экономический механизм процесса нововведений / В.И. Захарченко / [под. ред. И.П. Продиуса]. – Одесса: АОЗТ ИРЭНТиТ, 2001. – 252 с.

5. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: навч. Посібник / Н.В. Краснокутська. – К.:КНЕУ, 2003. – 504 с.

6. Федонін О.С. Потенціалпідприємства: формування та оцінка: навч. Посібник / О.С. Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексик – К.: КНЕУ, 2003. –316 с.

7. www.ukrstat.gov.ua.