Класичний Приватний Університет

Студентка: групи ДА-218

 Батіщева Яна Олександрівна

Викладач: кафедри фінансів

Урусова Зінаїда Петрівна

 

Тема статті : Проблеми фінансування підприємств малого бізнесу в Україні і можливі шляхи їх вирішення!

Для того, щоб розвивати малі підприємства, мають бути створені спеціальні умови, в яких вони могли б користуватися, наприклад, позиковими коштами і гарантувати їх повернення або мати додаткові відстрочення по виплатах, або найменшу податкову ставку і таке інше. Отже, фінансування - процес утворення капіталу фірми в усіх його формах. Необхідно відмітити, що поняття "фінансування" досить тісно пов'язане з поняттям "інвестування". Проте вони не тотожні. Якщо фінансування - це формування грошових коштів, то інвестування це їх використання (вкладення). Обидва поняття взаємозв'язані, проте перше передує другому (3).

 Без фінансових коштів неможливий подальший розвиток компанії. Джерелом таких ресурсів в сегменті малих підприємств є особисті гроші власника бізнесу або ж отриманий прибуток. Упевнений же ріст фірми можливий тільки за наявності довгострокових і короткострокових фінансових потоків.

Серед банків поширена думка про великі ризики при кредитуванні підприємств малого бізнесу, але, як показує практичний досвід, це далеко не так. При якісній організації роботи кредитного відділу, позики цьому сегменту несуть порівняно менше ризиків, ніж великим компаніям. Хоча зараз багато компаній малого бізнесу не мають доступу до кредитів. Усе через відсутність механізмів видачі коштів, що працювали б з урахуванням реалій українського ринку. Виходячи з цього, виникають додаткові проблеми малого бізнесу. Для більшості підприємців гальмівним чинником при отриманні кредиту є солідні процентні ставки і проблема заставного майна. Недостатність гарантій відлякує банки від розвивання програми фінансування малого бізнесу (2).

Класифікацію видів фінансування можна провести по декількох підставах.

1. Залежно від умов надання грошових коштів можна виділити:

- саме фінансування, яке передбачає надання грошових коштів без умов їх повернення;

- кредитування, тобто надання певної грошової суми за умови повернення її через певний проміжок часу. Кредитування, як і саме фінансування, забезпечує фінансові потреби процесу розширеного відтворення. Разом з тим, кредит виступає як відносно самостійна ланка у фінансовій системі, має особливі специфічні методи перерозподілу тимчасово вільних грошових коштів. У зв'язку з цим, кредитні правовідносини слід розглядати як частину, підсистему фінансових правовідносин.

2. Залежно від джерела отримання грошових коштів фінансування буває:

- внутрішнє;

- зовнішнє.

Внутрішні фінансові ресурси утворюються в процесі господарської діяльності організацій. До складу внутрішніх джерел фінансування входять прибуток,  у тому числі позареалізаційні доходи за вирахуванням витрат на їх здійснення, амортизаційні відрахування, кошти від страхування діяльності і таке інше. Основні форми зовнішнього фінансування - це отримання безоплатної фінансової допомоги з бюджетних і позабюджетних джерел, залучення банківських і небанківських кредитів і так далі. Зовнішні джерела фінансування, у свою чергу, підрозділяються на бюджетні і позабюджетні. Основний упір у фінансуванні суб'єктів малих підприємств потрібно робити на позабюджетні джерела - банківське і небанківське кредитування, лізинг, франчайзинг, венчурне фінансування та ін.

3. Залежно від суб'єкта фінансування:

- самофінансування;

- державне;

- банківське;

- кооперативне;

- партнерське і інше.

4. Залежно від способу фінансування:

- пряме - надання кредиту, безоплатної фінансової допомоги

і так далі

- непряме - передача грошових коштів відбувається опосередковано, через певні операції (наприклад, лізинг, франчайзинг, гарантії і т.і .) (3).

Усі наведені вище види фінансування мають відповідні джерела. Зразковий перелік джерел фінансування малого бізнесу наступний:

1. Фінансування:

- з накопиченого капіталізованого прибутку (за рахунок фонду розвитку фірми);

- з накопиченого амортизаційного фонду і поточних амортизаційних відрахувань;

- з резервного фонду для покриття тимчасових поточних збитків, що плануються на період, передуючий виходу підприємства на проектні показники обсягів випуску і продажів;

- із статутного капіталу (при перевищенні ним діючого нормативу підтримання певної величини статутного капіталу).

2. Позикові кошти:

- банківські кредити;

- засоби, що виручаються від розміщення на біржових або позабіржових фондових ринках облігацій підприємства;

- комерційний кредит постачальників матеріальних ресурсів (запасів сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, послуг контрагентів і ін.) при купівлі їх в розстрочку або з відстроченим платежем;

- лізинг.

3. Залучені кошти:

- кошти акціонерів - засновників (учасників) і тих, хто придбав акції попередніх додаткових емісій (випусків акцій);

- кошти від розміщення на фондовому ринку нових випусків акцій;

- франчайзинг.

4. Інші змішані або нетрадиційні джерела фінансування:

- випуск і розміщення конвертованих акцій і облігацій;

- інноваційний кредит;

- отримання форвардних контрактів на постачання освоюваної продукції зі значно відстроченим терміном постачання і за наявності від замовника авансових платежів (3).

Фінансове керівництво традиційної малої фірми суттєво відрізняється від управління великою або навіть нехай маленької, але орієнтованою на розширення компанією в області високих технологій. По-перше, малі фірми не можуть емітувати звичайні акції. Увесь капітал формується за рахунок власників, а також прибутків від бізнесу. Нестача грошей істотно обмежує які-небудь плани керівництва, спрямовані на розширення. Основними джерелами фінансування є кредиторська заборгованість за розрахунками, а також позики банків або фінансових компаній. Торговий кредит найчастіше служить буфером для непередбачених коливань грошової маси. Коли фірма знаходиться в обмеженому грошовому положенні, вона схильна до уповільнення платежів. У дуже важкій ситуації можна використати фінансування за рахунок нарахувань: затримки виплати заробітної плати, виплат по залученим коштам, а також прибуткового податку. Звичайно, такі дії чогось коштують фірмі. Більше того, вказані факти можуть приховати постійну потребу в коштах, а отже, компанії треба шукати інші джерела. Позики банків і фінансових компаній, як правило, вимагають забезпечення дебіторською заборгованістю або запасами. Нерідко власників просять гарантувати позику, поставити на карту особисте майно і розділити ризик. Маленькій фірмі потрібно більше готівки, ніж великій, яка економить за рахунок росту масштабів виробництва, а крім того, невелика компанія має менші розміри запасів на складі через різницю підходів до ведення бізнесу. Показник складського товарообігу значно більше, ніж у великої фірми, що також доводить різницю їх природи. Що стосується фінансування, то малий бізнес базується переважно на позикових коштах і у меншій мірі на власному капіталі, на відміну від великих компаній. Цей взаємозв'язок відображує трудність накопичення свого капіталу. Крім того, менш прибутковий збут. Зважаючи на невелику капіталізацію, керівництво фірми дуже турбується про ліквідність. Основне завдання — уміле планування грошових потоків, тобто відстежування дебіторської заборгованості і покарання боржників, що затримують оплату.

Зазвичай малий бізнес має ряд параметрів, що відрізняють його від великого. Основна відмінність — залежність від внутрішніх джерел фінансування. Велику увагу слід приділяти  управлінню оборотними коштами, щоб попросту залишатися платоспроможним. Ухвалення основних рішень зосереджене в руках одного або декількох людей. Керівництво компанії зайняте усім по-немногу, значить, довгостроковому плануванню приділяється мало уваги. (1)

В цілому для фінансової структури малих фірм характерні такі риси:

- недостатність власних коштів;

- обмежений доступ до кредитів на відміну від великих фірм;

- підвищений рівень собівартості продукції порівняно з великими фірмами, що заважає робити інвестування в потрібний момент через відсутність необхідних фінансових ресурсів;

- нерегулярність фінансування.

У економічно розвинених країнах основним видом фінансування малих підприємств є кредитування, особливо банківське. У нашій країні дещо інша ситуація. Проте, і в Україні існують спеціальні організації, що займаються кредитуванням малого бізнесу(3), наприклад, власні програми кредитування малого і середнього бізнесу є у банків: "Приватбанк", "Райффайзен Банк Аваль", "Надра", "Форум", "Кредитпромбанк", "ПроКредит Банк", "Укрсоцбанк", "Укрсиббанк", "OTП Банк", "Фінанси і Кредит" і ряду інших (4).

 

Оскільки неможливо собі уявити підприємство, яке могло б вести свою діяльність без використання фінансів, то одним з його основних завдань є організація ефективного управління фінансами підприємства. Не є виключенням і малі підприємства.

Підхід до організації управління фінансами на малому підприємстві має бути не менш відповідальним, ніж на великому, оскільки мета і завдання їх можуть розрізнятися тільки масштабом діяльності.

Так само повинне здійснюватися стратегічне планування в довгостроковому і короткостроковому періоді, визначатися заходи з оптимізації витрат, прагнення до отримання максимальної рентабельності.

На відміну від великих підприємств, функції фінансового департаменту можуть виконувати одна-дві особи. Організація управління фінансами на підприємстві спрощується за рахунок того, що уся інформація проходить по коротшому ланцюжку, що виключає втрату точності і можливе викривлення первинної інформації.

Основні завдання управління фінансами підприємства залишаються незмінними: отримання максимального прибутку при мінімальних витратах.

Процес управління фінансами підприємства зводиться до чіткого розмежування по блоках. Існують зовнішній і внутрішній блок руху фінансової інформації. Внутрішній включає облік, контроль і аналіз тих, що надходять на підприємство і використовуються в процесі виробництва матеріальних і нематеріальних активів. Зовнішній блок покликаний забезпечити взаємодію з фінансовими установами, податковими органами, постачальниками матеріалів і послуг. Обидва ці блоки не можуть існувати незалежно один від одного. Прорахунки і неточності в роботі одного з них можуть позначитися вирішальним чином на фінансовому стані усього підприємства в цілому.

Ефективність управління фінансами підприємства можна оцінити за допомогою розширеного фінансового аналізу, що враховує динаміку розвитку цього підприємства за певний період, а також методом порівняння з аналогічними показниками інших підприємств в галузі (9).

 

Динамічний розвиток підприємницької діяльності в Україні супроводжується значними економічними розбіжностями, обумовленими особливістю ринкової трансформації в умовах глобальних процесів. Однією з найважливіших проблем, з якою стикаються вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність організації управління їх фінансовими ресурсами в умовах переходу до ринку.

Можливість підприємства досягти успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідним складовим для їх успішної роботи в умовах жорсткої ділової конкуренції.

Правильним в сучасних економічних умовах є трактування управління фінансовими ресурсами підприємств як процесу навчання управлінським діям у сфері використання грошових ресурсів фондового і не фондового характеру, який складається з трьох етапів:

виявлення і формування проблеми або завдань управління фінансовими ресурсами, які мають бути вирішені на базі використання заздалегідь здобутого досвіду і наявної інформації;

1.     ухвалення управлінського рішення відносно використання фінансових ресурсів і його реалізація;

         2. Аналіз результатів прийнятого рішення з точки зору можливих способів його модифікації або зміни, а також їх облік в процесі накопичення досвіду, що може бути використаний в майбутньому.

У зв'язку з цим під організацією управління фінансовими ресурсами підприємств розуміємо створення ефективної управлінської системи і її постійне удосконалення.

Саме останнє завдання і може вирішувати реорганізація.

Таке розуміння суті реорганізації,  дає можливість: чітко визначити проблему і мету діяльності системи управління; вибрати правильний об'єктивний спосіб дослідження складних економічних процесів; відібрати комплекс методів і засобів, які дають можливість досягти поставленої мети шляхом проектування здібної до адаптації економічної системи; побудувати і забезпечити функціонування цієї системи.

Проаналізуємо детальніше кожен етап процесу реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств.

1. Звернення до досвіду управління фінансовими ресурсами підприємств. Хоча досвід, здобутий в процесі попередньої діяльності, корисний, він прямо не може бути використаний для реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємства в перехідній економіці України. Його необхідно постійно коригувати відповідно до нової ситуації.

2. Формулювання проблеми у сфері управління фінансовими ресурсами підприємства. Реорганізація системи управління фінансовими ресурсами підприємства може забезпечити рішення таких проблем: недостатності грошових ресурсів; труднощів при здійсненні розрахунків з постачальниками; різкого зменшення кількості замовлень; зменшення об'єму продажу через появу нових конкурентів; недостатності величини обігових коштів; частих збитків; відсутності розробленої стратегії удосконалення господарської діяльності; несвоєчасної виплати заробітної плати; відсутності управлінської команди; зневаги раціоналізаторськими пропозиціями; скорочення витрат на дослідження, рекламу і підготовку кадрів; зміни форми розрахунків; запізнення в розрахунках; заборгованості в розрахунках по банківських відсотках; продажі товару за цінами, нижче собівартості; появи негативних чуток про підприємство; конфлікту серед керівництва підприємства; звільнення висококваліфікованих працівників.

3. Встановлення критеріїв ефективності. Серед критеріїв ефективності пріоритет повинен віддаватися таким параметрам системи управління фінансовими ресурсами підприємства, як забезпечення:

- визначення реального обсягу наявних фондів фінансових ресурсів;

- визначення оптимальних розмірів фондів грошових ресурсів, їх розділення і використання з урахуванням потреб підприємств, економічної доцільності витрат, а також впливу їх на кінцеві результати господарської діяльності підприємства;

- контролю за раціональним використанням ресурсів, виконанням планових завдань, безперервністю розрахунків;

- організації своєчасних економічних розрахунків з фінансово-кредитною системою, іншими підприємствами, організаціями, працівниками; - проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства з точки зору ефективності його роботи як бази для ухвалення обґрунтованих управлінських рішень.

         4. Ухвалення управлінського рішення. Щоб знайти оптимальне рішення тієї або іншої проблеми вибору досконалої системи управління фінансовими ресурсами підприємств, необхідно розглянути декілька різних варіантів, їх дослідження дасть можливість вибрати один з них, що забезпечить отримання максимальної вигоди (забезпечення зростання вартості підприємства, максимізація прибутку і тому подібне). Навіть якщо не завжди вдасться визначити наскільки один варіант вигідніше від іншого, ми так чи інакше знайдемо варіант створення системи, за який отримаємо найбільшу вигоду в області управління фінансовими ресурсами без шкоди для інших напрямів діяльності підприємства. Завдання керівництва підприємства - не вироблене рішення, а конструювання системи прийняття і реалізації рішень, а також координування процесу її функціонування.

Отже, удосконалення реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств слід розглядати як один з головних чинників підвищення ефективності будь-якої виробничо-господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування і динамічний розвиток. Головна спрямованість реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств полягає в оптимізації використання ресурсів підприємства. Система управління фінансовими ресурсами підприємства може вважатися досить ефективною лише у тому випадку, якщо вона дає можливість не лише раціонально використати наявні ресурси, а і забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства. (5)

 

Головна мета фінансової діяльності - вирішити, де, коли і як використати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимуму прибутку.

Фінансовий аналіз є процесом, заснованим на вивченні даних про фінансовий стан і результати діяльності підприємства у минулому з метою оцінки перспектив його розвитку. Таким чином, головним завданням ефективного фінансового аналізу є зниження неминучої невизначеності, пов'язаної з ухваленням економічних рішень, орієнтованих в майбутнє.

Фінансовий аналіз дає можливість оцінити :

- майновий стан підприємства;

- міру підприємницького ризику, зокрема можливість погашення зобов'язань перед третіми особами;

-достатність капіталу для поточної діяльності і довгострокових інвестицій;

-потребу в додаткових джерелах фінансування;

-здатність до нарощування капіталу;

-раціональність залучення позикових коштів;

-обгрунтованість політики розподілу і використання прибули;

-доцільність вибору інвестицій і інші.

У широкому сенсі фінансовий аналіз можна використати: як інструмент обгрунтування короткострокових і довгострокових економічних рішень, доцільності інвестицій; як засіб оцінки майстерності і якості управління; як спосіб прогнозування майбутніх результатів.

Фінансовий аналіз є істотним елементом фінансового менеджменту і аудиту. Практично усі користувачі фінансових звітів підприємства застосовують методи фінансового аналізу для ухвалення рішень.

Він заснований на розрахунку абсолютних і відносних показників, що характеризують різні аспекти діяльності підприємства і його фінансовий стан. Проте головне при проведенні фінансового аналізу не розрахунок показників, а уміння трактувати отримані результати.

Методика фінансового аналізу включає наступні блоки аналізу :

- загальна оцінка фінансового стану і його зміни за звітний період;

- аналіз фінансової стійкості підприємства;

- аналіз ліквідності балансу;

- аналіз ділової активності і платоспроможності підприємства.

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою абсолютних і відносних показників. Вона визначається співвідношенням вартості матеріальних обігових коштів (запасів і витрат) і величин власних і позикових джерел коштів для їх формування. Забезпечення запасів і витрат джерелом коштів для їх формування є суттю фінансової стійкості підприємства (11).

Незважаючи на посилення сприяння малому підприємництву з боку держави, існує ряд проблем, що обмежують його розвиток. Особливе місце в проблематиці розвитку малого бізнесу займає питання дефіциту джерел фінансування.

Найбільш доступним джерелом розвитку для більшості суб'єктів малого підприємництва є внутрішні ресурси. Одним з найважливіших джерел тут виступає зниження витрат. Якість управління фінансами малих підприємств у більшості випадків залишається на колишньому рівні - інтуїції і набутого досвіду. Навіть якщо суб'єкт малого підприємництва бажає ефективніше управляти своїми фінансами і з цією метою здійснює пошук якої-небудь інформації, він стикається з рядом проблем.

Перша - недостатність і непристосованість інформаційної бази.

Друга проблема полягає в тому, що більшість методів фінансового менеджменту пристосована до великих підприємств. Їх застосування ускладнене внаслідок істотних особливостей малого бізнесу: більшою мірою малі підприємства орієнтовані на позикове фінансування з переважно короткостроковими зобов'язаннями, для них характерна висока оборотність поточних активів, що пов'язано з мобільністю бізнесу, а тому їх доля в сукупних активах менша, ніж у середнього або великого підприємства тієї ж галузі, як наслідок малий бізнес має зазвичай меншу ліквідність. З урахуванням використання системи фінансового менеджменту підприємство в змозі самостійно вирішувати проблеми управління фінансами (8) таких як:

- фінансовий аналіз і ухвалення рішень;

- планування використання короткострокових фінансових ресурсів;

- планування використання довгострокових фінансових ресурсів (бюджетування капіталу, довгострокового кредиту і лізингу, випуску звичайних і привілейованих акцій);

- аналіз ризику;

- прийняття і виконання рішень;

- контроль за виконанням рішень;

- звіт про виконання і розбір ходу реалізації рішення (12).

Окрім цього розробляються і інші шляхи рішення проблем малого бізнесу.

Розглянемо деякі з них:

- розробка стандартних умов отримання кредитів. Державі необхідно ввести правила для усіх банків, за допомогою яких визначатиметься платоспроможність нового бізнесу.

- перегляд системи оцінки ризиків. Цю діяльність повинні виконати самі банки. Запорука в цьому випадку є хорошим і достатнім гарантом.

- збільшення кредитного ринку. Це шлях найбільш прийнятний, оскільки приведе до конкуренції, яка у свою чергу дозволить понизити процентні ставки на кредит.

- допомога початкуючим бізнесменам. Необхідно розглянути і пом'якшити умови для нової справи.

- перегляд податкового кодексу. Необхідно пом'якшити умови оподаткування і тоді бізнес розвиватиметься активніше.

- навчання персоналу. Багато бізнесменів при не відповідності працівника відразу замінюють його на іншого, а це веде до гальмування усього процесу. Найкращим шляхом рішення таких проблем є підвищення кваліфікації за допомогою навчання, вже працюючих і таких, що вникнули до суті справи кадрів.

Шляхи рішення проблем малого бізнесу також зводяться до боротьби з корупцією. Для цього необхідно зацікавити співробітників у своїй роботі (6).

В економіці України малий бізнес виконує наступні функції:

1. Формування конкурентного середовища. Внаслідок високого динамізму малий бізнес менше всього схильний до монополістичних тенденцій, будучи в той же час орієнтовним на конкурентний ринок, він складає істотну конкуренцію монопольною освітою.

2. Надання гнучкості перехідній економіці. Малий бізнес більшою мірою, ніж інші, має можливість перебудувати і відреагувати на зміну кон'юнктури ринку, працювати на кінцевого споживача, задовольняючи його в потребах і послугах.

3. Вирішення проблеми зайнятості. Повноцінний розвиток малого бізнесу призводить до створення додаткових робочих місць.

4. Сприяння виникненню так званого "середнього класу". Малий бізнес зменшує соціальну диференціацію, в тому або іншому ступені властива будь-якій економіці.

До причин, які перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні, можна віднести:

 1. Надмірне державне регулювання. Розвиток підприємництва гальмує примарна необхідність дотримання численних правил і процедур, передбачених законодавчими і нормативними актами органів влади різного рівня.

2. Труднощі реєстрації і ліцензування. Більшість малих підприємств не проходять усіх етапів процедури реєстрації і не отримують ліцензії самостійно, вважаючи за краще скористатись послугами посередників, юристів або юридичних фірм.

3. Фіскальні проблеми. Найсерйозніше розвитку підприємництва заважає незадовільна система оподаткування. Зокрема, високі податкові ставки, велика чисельність різних податків, часті зміни податкової звітності. Великий дефіцит грошових коштів в державі і економічна криза, пов'язані з накопиченням внутрішньої і зовнішньої заборгованості України, не дають ослабити податковий прес. Наслідком цього є перехід багатьох суб'єктів ринку до тіньового сектора, який оцінюється сьогодні майже в половину ВВП.

4. Недоступність залучення фінансових коштів, зокрема банківських кредитів. Основним джерелом інвестицій досі залишаються недостатні власні фінансові ресурси суб'єктів підприємництва. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки банківської системи і відсутності гарантій для банків.

5. Недобросовісна конкуренція. Більше 80% підприємств малого бізнесу зіткнулися з недобросовісною конкуренцією. Основними методами недобросовісної конкуренції частенько є:

1) корупція, використання державних контролюючих органів як караючих;

2) фальсифікації інформації про товари конкурента, наклеп, підрив репутації конкурента;

3) технологічне і промислове шпигунство, інтелектуальне шахрайство, копіювання ідей, технологій, інновацій, використання торгових марок і упаковки конкурента;

4) навмисне зниження цін;

5) фізичні загрози, рекет.

Для поліпшення стану справ в малому бізнесі, а відповідно і в економіці України, треба здійснити наступні кроки:

1. Провести регулятивну реформу (дерегулювання), яка дозволить створити якісно нову, - ефективну, послідовну, прозору і зрозумілу систему державного регулювання, яка захищатиме інтереси і підприємців, і споживачів.

2. Необхідно зняти перешкоди на шляху розвитку підприємництва, істотно скоротити витрати, пов'язані з функціонуванням в офіційному секторі економіки.

3. Сьогодні вкрай необхідно передбачити в бюджетах усіх рівнів спеціальні витрати на державну підтримку малого підприємництва.

4. Дуже важливо також створити державну кредитно-гарантійну установу з метою стимулювання комерційних банків до кредитування малого бізнесу з мінімальним фінансовим ризиком.

5. Давно назріли корінні зміни системи оподаткування, зокрема розширення простору фіксованого оподаткування.

6. Для формування привабливого інвестиційного клімату треба прискорити введення норм європейського страхового законодавства, створити механізм страхування інвестиційних ризиків, що дозволить збільшити кількісні і якісні показники діяльності страхового ринку України.

В цілому ці заходи повинні стимулювати розвиток малого бізнесу в Україні, а значить і поступовий вихід нашої країни із затяжної економічної кризи (10).

        

         Зміст статті показує, що проблем на шляху залучення фінансування у малих підприємств багато. У більшості випадків мале підприємство може покладатися тільки на себе. Труднощі із залученням інвестицій негативно впливають на можливості розширеного відтворення суб'єктів малого підприємництва, а складнощі з кредитуванням обігових коштів ставлять під загрозу навіть просте відтворення. Допомогти в рішенні цих проблем могло б впровадження і розвиток механізмів венчурного фінансування, спрямованого на задоволення фінансових потреб на всіх стадіях життєвого циклу саме малого підприємництва. Ефективна діяльність інститутів венчурного фінансування в країнах з розвиненою економікою довела свою доцільність при рішенні проблем розвитку малого бізнесу, але становлення і розвиток ринку венчурних ресурсів в Україні ускладнені, зважаючи на глобальну економічну нестабільність і політичну непередбачуваність, нерозвиненість сектора малого бізнесу і, як результат, надмірний ризик будь-яких фінансових вкладень (7).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані джерела:

 

1.     http://www.businesscom.biz/biblio/ebooks/economics/ 85.html

2.     http://www.finansy.asia/node/ 149

3.     http://for-expert.ru/finansirovanie malogo bisnesa/ 5.shtml

4.     http://www.stroybiznes.com/stat one.php?ids=68

5.     http://yurotdel.com/ucheba/finansovyi-analiz-predpriyatiya  12.html

6.     http://bizexperts.ru/puti-resheniya-problem-malogo-biznesa.html

7.     http://www.newave.com.ua/problyemi-finansirovaniya-pryedpriyatiy-malogo-biznyesa-v-ukrainye/

8.     http://www.perefid.ru/

9.     http://www.visasthai.com/osnovnye-zadachi-upravleniya-finansami-predpriyatiya.html

10.  http://smallbusiness.dn.ua/news/ 114 - rol - malogo - biznesa - v - razvitii - yekonomiki - ukrainy.html

11.  http://referatwork.ru/refs/source/ref- 116722.html

12.  http://bizkiev.com/content/view/ 530/205/