Шафієва С. Г., Бровко О. Т.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного тороговельно-економічного університету

Формування собівартості фінансових інвестицій

У статті розглянуто особливості формування собівартості фінансових інвестицій та запропоновано шляхи її оптимізації.

Ключові слова: інвестиції, фінансові інвестиції, собівартість, цінні папери.

Вступ. Фінансові інвестиції набувають все більшого значення в глобалізованій валютно-фінансовій системі світової економіки. Не є винятком і вітчизняний розвиток економіки. Суспільний запит на фінансові інвестиції є дуже високим через традиційно високу ліквідність їх матеріально-документальних носіїв – цінних паперів. На відміну від реальних інвестицій, фінансові – набагато мобільніші і маневреніші, з ними зручно мати справу ринковим посередникам та підприємствам, які прагнуть збільшити свій вплив на ринку. Важливим питанням в цьому напрямку залишається формування собівартості фінансових інвестицій. Це пов’язано не лише із традиційним намаганням збільшити ефективність віддачі самих інвестицій, а й із цілком природним намаганням зменшити витрати і зусилля на залучення інвестицій, нехай навіть у такій зручній формі, як цінні папери.

Постановка завдання. Розглянути особливості формування собівартості фінансових інвестицій підприємства, запропонувати шляхи її оптимізації.

Аналіз досліджень. Над питаннями вартісно-грошових операцій з фінансовими інвестиціями працювали дослідники В. Бочаров, Ф. Бутинець, Д. Винокуров, С. Голов, О. Гончаренко. В їх роботах присутній класичний підхід з точки зору обліку. Значний внесок в дослідження питань економічної суті фінансових інвестицій зробили Я. Крупка та Г. Уманців. О. Лисенко досліджував аспект податкового впливу на формування собівартості та доходів від фінансово-інвестиційної діяльності. Недостатньо дослідженими залишаються питання диференціації механізмів визначення потреби в оподаткуванні торгівлі цінними паперами та операцій обміну цінними паперами.

Результати. Для ефективного використання тимчасово вільних активів підприємства та організації здійснюють фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції визначаються як активи, які утримуються підприємством з метою:

1. Одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків від їх володіння;

2. Набуття вигідних відносин з іншими підприємствами або контролю над їх діяльністю;

3. Майбутні вигоди від зростання вартості здійснених інвестицій.

Залежно від мети здійснення фінансових інвестицій підприємство може отримувати дохід, набувати контроль над об’єктом інвестування та мати інші вигоди. Дохід від інвестицій — це отримання процентів або дивідендів. Вплив здійснюється з метою отримання і нематеріальної вигоди – доступ до технології або гудвілу, якими володіє підприємство-об’єкт інвестування, вплив на його фінансову, комерційну та господарську діяльність. Воно може також володіти стратегічними запасами сировини, необхідної інвестору, або знаходитися в інвестиційно привабливому економічному середовищі та т. ін. Інвестиції можуть здійснюватися також і з метою отримання майбутньої вигоди, як, наприклад, зростання вартості акцій.

Основні принципи оцінки та відображення в обліку фінансових інвестицій визначаються П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність» та П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств».

Інвестиції, які засвідчують відносини позики, придбаваються підприємством із метою отримання процентів від надання в тимчасове користування вільних активів. Документами, які засвідчують факт здійснення таких інвестицій, є облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати.

Інвестиції, які засвідчують право власності на частку в майні іншого підприємства, здійснюються як з метою отримання доходу від володіння часткою майна іншого підприємства у вигляді дивідендів, так і для набуття контролю або вигідних відносин з інвестиційно привабливим підприємством. Документами для підтвердження факту володіння часткою майна є акції, приватизаційні папери.

Під час придбання всі інвестиції оцінюються за собівартістю, яка залежно від способу набуття інвестицій визначається по-різному.

Собівартістю інвестицій, здійснених в обмін на інші активи, виступає:

1. На час отримання запасів — ціна реалізації таких запасів або сучасна собівартість придбання;

2. У разі отримання основних засобів — ринкова або відновлювальна (сучасна собівартість придбання) їх вартість;

3. У разі отримання нематеріальних активів — поточна ринкова вартість, а за відсутності такої — оціночна вартість.

У разі придбання інвестицій за грошові кошти собівартість складається з ціни придбання, комісійних винагород посередникам, мита, податків, зборів та обов’язкових платежів, інших витрат, безпосередньо пов’язаних з їх придбанням. Наприклад, якщо підприємство придбало ощадні сертифікати банку на пред’явника на суму 1000 грн, сплачена комісійна винагорода за послуги, пов’язані з придбанням, становить 100 грн., то собівартість такої фінансової інвестиції становитиме 1100 грн (1000 + 100).

Собівартістю інвестицій, здійснених в обмін на цінні папери власної емісії, виступає поточна вартість таких цінних паперів на фондовому ринку, а за її відсутності — експертна оцінка. Якщо фірма придбала облігації іншої фірми на суму 5500 грн в обмін на 50 акцій власної емісії, і номінальна вартість акцій становить 120 грн за акцію, а на останніх торгах на фондовій біржі їхня вартість становить 130 грн за акцію, то собівартість фінансової інвестиції становить 6500 грн (50 акцій по 130 грн кожна).

Для обліку операцій з фінансовими інвестиціями Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, передбачені такі рахунки:

· 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»;

· 35 «Поточні фінансові інвестиції».

Рахунок 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» призначений для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном. Придбані фінансові інвестиції обліковуються за собівартістю за дебетом рахунків 35 «Поточні фінансові інвестиції» або 14 «Довгострокові фінансові інвестиції». З кредиту ж цих рахунків собівартість інвестицій списується у разі їх реалізації або погашення [3].

Облік інвестицій, які утримуються до їхнього погашення, здійснюється наступним чином: придбання інвестицій, які будуть утримуватися до їх погашення, свідчать про те, що інвестор не має ані наміру, ані можливості продавати їх до закінчення встановленого терміну їхньої дії. Такі інвестиції здійснюються, як правило, шляхом придбання цінних паперів - облігацій, казначейських зобов’язань та ощадних сертифікатів банку. Після закінчення терміну обігу інвестору буде повернута номінальна вартість придбаного цінного паперу. Але проценти або дохід виплачується в обумовлений в документі термін. Підприємство може придбавати фінансові інвестиції за собівартістю, яка нижче їхньої номінальної вартості, з дисконтом, або вище - з премією. Така різниця амортизується протягом періоду з дати придбання інвестиції до дати її погашення за методом ефективної ставки відсотка, відповідно до складеного графіка амортизації премії або дисконту.

Наприкінці кожного звітного періоду на суму амортизації премії зменшується балансова вартість фінансової інвестиції та відображається за дебетом рахунку 975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій». Сума амортизації дисконту збільшує балансову вартість інвестиції та записується за кредитом рахунку 746 «Інші доходи від звичайної діяльності». У результаті вартість інвестиції на дату погашення відповідає її номінальній вартості. А в балансі інвестиції відображаються за амортизованою собівартістю, тобто собівартістю, яка зменшена (збільшена) на суму накопиченої амортизації премії (дисконту) [3].

Однією з найважливіших складових собівартості фінансових інвестицій залишаються податкові платежі, які мають стабільний характер порівняно із, наприклад, ціною власне цінних паперів, яка залежить від кон’юнктури ринку та багатьох інших факторів. Оподаткування операцій із цінними паперами згідно Податкового кодексу диференціюється залежно від статусу агентів, які проводять операції.

Більшість підприємств не мають статусу професійних торговців цінними паперами і їхня фінансово-інвестиційна діяльність оподатковується за загальним принципом: згідно з пунктом 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткуванню підлягає лише позитивна різниця між доходами, одержаними від відчуження цінних паперів, і витратами з їх придбання. У випадку перевищення витрат над доходами різниця у вигляді так званих балансових збитків переноситься на зменшення прибутку майбутніх звітних періодів, одержаного від аналогічних операцій протягом двадцяти звітних кварталів згідно із ст. 6 Закону про оподаткування прибутку. Тобто, відповідно до підпункту 7.6.1 ст. 7 Закону про оподаткування прибутку, оподаткуванню в звітному періоді підлягає позитивна різниця, що виникає між доходами, одержаними (нарахованими) від цінних паперів, і витратами, понесеними (нарахованими) при їх придбанні, які збільшуються на суму некомпенсованих балансових збитків, одержаних від подібних операцій у минулих звітних періодах [1;2].

Натомість, згідно із новоприйнятим Податковим кодексом України, платник податку має право включити затрати на придбання цінного паперу, наприклад, векселя до складу витрат тільки після погашення саме придбаного векселя, мотивуючи це тим, що порядок визначення результату операцій за цінними паперами без їхнього продажу повинен застосовуватися лише тими підприємствами, які мають статус торговця цінними паперами. Таким чином, автоматично зростає собівартість фінансових інвестицій для більшості підприємств, які не займаються торгівлею цінними паперами з метою отримання маржинального прибутку, а залучають інвестиційний капітал для розширеного відтворення [4].

В такому випадку підприємствам потрібно або сподіватися на податковий компроміс, або набувати статусу професійного торговця цінними паперами, що є досить проблематично і невиправдано. Таким чином, замість стимулювання фінансових інвестицій ПКУ провокує підвищення їх собівартості.

Висновки. Фінансові інвестиції мають надзвичайно важливе значення в економіці підприємств, особливо зважаючи на розвиток ринкової економіки та фондового ринку. Визначальною складовою механізму формування собівартості є спосіб отримання інвестицій. Досить витратною зараз є процедура купівлі цінних паперів за грошові кошти, оскільки в цьому випадку існує ймовірність обтяжливого способу оподаткування. Також існують переваги для обміну цінними паперами, однак у випадку подальшого зниження ціни емітованих цінних паперів. Загалом собівартість фінансових інвестицій дозволяє активно залучати їх у виробництво вітчизнянии підприємствами.

Література:

1. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. №283/97-ВР.

2. Лист Комітету Верховної Ради України з продажу цінних паперів та фондового ринку "Відносно оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами" від 23.01.2001 р.

3. Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Л. Г. Ловінська, Л. В. Жилкіна, О. М. Голенко та ін. - К.: КНЕУ, 2002. - 370 с. Сучасна ринкова економіка. - library.if.ua/book/61/4432.html.

4. Оподаткування податком на прибуток операцій з цінними паперами. - http://www.marazm.org.ua/tax_prib/4_6.html