Философия / 1. Философия литературы и искусства

Пакуліна Г.С.

ЗОСШ № 95, м. Харків

Естетичне сприйняття й соціокультурні реалії сучасного суспільства

Базисні елементи культури існують у двох видах – матеріальному й духовному. Але такий підрозділ достатній умовно, оскільки два елементи культури часто перетинаються, є взаємопов'язаними і взаємнопроникними. Матеріальна культура характеризує перетворюючу діяльність людини з точки зору впливу її на розвиток людини, розкриває, якою мірою вона дає можливість застосувати її здібності і творчі можливості. У матеріальну культуру входять культура праці, матеріального виробництва, побуту, житла, фізична культура. Духовна культура включає пізнавальну, моральну, художню, правову, релігійну та ін. культури. На думку багатьох культурологів, існують суміжні види культур, які проникають у всю систему культури. Це такі види культури, як економічна, політична, екологічна, естетична.

Якщо розділити культуру за її носієм, то можна виділити культуру світову й національну. Перша – це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів. Друга – синтез культур різних соціальних шарів і груп відповідного суспільства. Своєрідність національної культури проявляється як у матеріальній, так і в духовній сфері життя суспільства. У кожному суспільстві існує своя сукупність цінностей, яким керується більшість. Ця сукупність називається домінуючою культурою. Але оскільки кожне суспільство неоднорідне, в його шарах існують власні, приватні системи цінностей і поведінкові норми, такі культурні світи прийнято називати субкультурою. Від домінуючої субкультура відрізняється мовою, поглядами на життя, нормами поведінки тощо, субкультура є частиною домінуючої культури і не суперечить їй. Це молодіжна субкультура, професійна субкультура, субкультура національних меншин і так далі. Субкультура, що суперечить домінуючій культурі, називається контркультурою. Цінності контркультури протистоять загальній системі цінностей.

Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, можна виділити три форми: елітарна, народна й масова культури.

Елітарна культура включає мистецтво, класичну музику, класичну літературу. Як правило, елітарна культура випереджає можливість сприйняття її середньостатистичною людиною.

Народна культура створюється анонімними творцями, що часто не мають спеціальної професійної підготовки. Синонімом народної культури виступає любительська (за походженням). Це міфи, легенди, оповіді, епос, казки, народні пісні й танці. Ще одна назва народної культури – фольклор, завжди локалізований, пов'язаний з особливостями певної місцевості.

Масова, загальнодоступна культура не виражає високих вимог духовної еліти творчих пошуків народу. Механізм поширення масової культури пов'язаний із засобами масової інформації, тому явище масової культури – дітище сучасності. Це мистецтво для всіх і кожного, це культура великої аудиторії. Вона задовольняє миттєві запити людей, пов'язана з модою. Основна загроза, що міститься в масовій культурі, – подібність людей і їх світосприйняття. Основними ознаками продукції масової культури є такі: спрощення стосунків між людьми, зведення їх до примітивного рівня; розважальний характер; натуралістичне смакування насильства; культ успіху, сильної особистості, жадання володіння; культ посередності.

Проте масова культура – це частина культури. Популярність її творів полягає в тому, що вони базуються на архетипах. До таких архетипів відносяться, наприклад, несвідомий інтерес людини до еротики і насильства. Масова культура таїть у собі ряд небезпек. Катастрофічним наслідком масової культури є зведення творчих здібностей людини, розвиток неуцтва і безкультурності в суспільстві. Упродовж усього існування людство проходить випробування неуцтвом. Кращі уми попереджали про небезпеку, що витікає з цього. У нашому суспільстві неуцтво проявляється як багатогранний соціальний феномен, який виражається, передусім, у процесі тотального пригнічення інтелекту, культури, творчості; нездатності охопити усе різноманіття громадських, природних, наукових зв'язків; масовій міфологізації й фетишизації свідомості цілих соціальних груп; масовому знищенні власної історії й культури. Неуцтво небезпечне всяке, але особливо політичне (оскільки це боротьба за владу й управління), економічне (оскільки підриває матеріальну основу життя суспільства), культурне (оскільки розтліває коріння й душу суспільства та людини). Впоратися з неуцтвом під силу освіті, але потрібна і власна зацікавленість людини.

Х. Ортега-і-Гассет, протиставляючи культуру еліти й масову культуру, писав: «Особливість нашого часу в тому, що рядові душі, не обманюючись щодо власної рядової, небоязливо затверджують своє право на неї і нав'язують її усім і всюди... Маса мне усе несхоже, незвичайне, особисте і краще... Світ зазвичай був неоднорідною єдністю маси й незалежних меншин. Сьогодні весь світ стає масою».

Культура є багаторівневою й багатофункціональною системою. Ми розглянули основні рівні культури, звернемося до її функцій. Головна функція феномену культура – гуманістична, людино-творча, усі інші функції з неї витікають.

Пізнавальна (гносеологічна) функція культури пов'язана з можливістю людини освоїти накопичений соціальний досвід безлічі поколінь людей. Потреба цієї функції полягає в прагненні людини створити власну картину світу. Пізнання є необхідним елементом життєдіяльності людини.

Під синестезією, яка грає важливу роль у процесі пізнання, розуміють накладення в одночасному когнітивному акті різних за модальністю сприйнять. Поняття синестезії виділяє форму сприйняття, що характеризується зв'язками між почуттями в психіці, а також результати їх проявів у конкретних галузях мистецтва: а) поетичні тропи і стилістичні фігури, пов'язані з міжчуттєвими перенесеннями; б) колірні і просторові образи, що викликаються музикою; в) взаємодії між мистецтвами (зоровими і слуховими) та ін.

Сприйняття реальності в синестезійному аспекті призводить до певного поглибленого знання. Це покращує пізнання реальності, підтверджує пропаговану нами тезу про важливу роль синестезії в процесі пізнання.

У розвитку синестезійного сприйняття нам бачиться вихід людини з культурної безвиході, обумовленої тотальним пригніченням інтелекту, культури, творчості масовою культурою; нездатністю людей охопити і усвідомити прекрасне й добре і зрозуміти велич духовного не лише для себе, але і для своїх нащадків.

Це завдання представляється нам вирішуваним, реальним, оскільки є хороші перспективи через те, що синестезія – не таке рідкісне явище. Раніше вважалося, що синестетами є лише 1% населення світу, проте сучасні дослідники стверджують, що усі люди тією або іншою мірою мають таку здатність. Синестезія як здатність до гармонійного сприйняття реальності є однією з форм асоціативного безпосереднього мислення.

Ми зазначали, що неуцтво небезпечне в усіх своїх проявах. Але з ним буде легше впоратися, використовуючи величезний синестезійний потенціал культури, усвідомлюючи те, що людина в змозі розвинути в собі синестезійне сприйняття, яке покаже, що вихід з усієї безвиході знаходиться в площині духовного вдосконалення, спрямований до Добра.

Вивченню, пізнанню художнього задуму витворів мистецтва сприяє теоретичне осмислення явища синестезії, естетичного сприйняття. Це істотно збільшує пізнавальні здібності людини. Концентрована і симультанна актуалізація чуттєвого в широкому спектрі його проявів сприяє кращому сприйняттю цілісності світу, художнього задуму, зближенню людських пізнавальних здібностей і їх збагачення на основі об'єднання інтелекту і інтуїції.

Синергетичне моделювання художньої творчості і творів мистецтва дозволяє виявити й описати особливості сприйняття, розпізнавання образів, роботу інтуїції. Необхідно використовувати синергетичну методологію в дослідженні синестезії, естетичного сприйняття сучасних творів мистецтва й пізнання художнього задуму.

Естетичне сприйняття сучасних творів мистецтва й пізнання художнього задуму дозволяє краще розуміти соціокультурні реалії суспільства, формувати Громадянина.