Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Трудо-правовий Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством: проблеми доктринального тлумачення сутності та перспективи вдосконалення механізму його практичної реалізації

Проблеми доктринального тлумачення сутності та перспективи вдосконалення механізму реалізації галузевого трудо-правового принципу визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове положення працівників порівняно із законодавством, є нагальним питанням сучасного етапу розвитку трудового права України. І ось чому. Наука «має виробити конструктивний механізм розроблення та прийняття ефективних і стабільних законів, а також запропонувати радикальну систему забезпечення їхньої реалізації» [1, с. 72]. У тих випадках, коли «принципи не усвідомлюються вченими, не закріплюються прямо й безпосередньо чинним законодавством, правові норми виявляються недосконалими, малоефективними й не приводять до очікуваних результатів. У той же час у суспільстві зберігаються стійкі потреби, які не одержують необхідного задоволення, а фактичні відносини складаються всупереч законодавчим установленням, в обхід норм права. У цих умовах суспільство, правова наука і юридична практика змушені вживати заходів щодо вдосконалення таких норм права, поки випадково, методом проб і помилок, або в процесі теоретичного аналізу не буде відкрита їхня сутнісна основа й правовий принцип, який її виражає» [2, с. 118]. Б.С. Сташків слушно зазначає, що «виходячи з розуміння права у широкому значенні... принципи права – не результат суб’єктивного розсуду законодавців або вчених, а органічно притаманні праву властивості. Наука лише виявляє, обґрунтовує, вивчає й систематизує їх. Вона не «придумує», а «відкриває» закладені в реаліях дійсності та праві принципи, показує їхню роль, значення, зміст і функціонування» [3, с. 117]. На наш погляд, ключовою теоретико-методологічною основою щодо вдосконалення змісту та відповідно механізму реалізації трудо-правового принципу визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників, мають стати наступні висновки. Так, професор І.Я. Кисельов висновує, що «приоритетными источниками трудового права, как правило, считаются законы и другие акты государственных органов. Они устанавливают неприкосновенный минимум трудовых прав. Договоры о труде (коллективные, индивидуальные), согласно традиционной, общепринятой трактовке, не могут ухудшать положение работника по сравнению с законодательством, но могут улучшить (принцип in favorem). Этот принцип применяется не только к соотношению договоров о труде и законодательства. Он, – наголошує автор, – имеет универсальное значение и действует при определении взаимоотношений всех источников трудового права. Любой нормативный акт, стоящий на более низкой ступени в иерархии источников трудового права, может, как правило, только улучшать положение работника по сравнению с нормативными актами более высокого ранга» [4, с. 317-318]. «Из публичных начал трудового права вытекает публично-правовой характер обязанностей работодателя... Отсюда, – наголошують М.В. Лушнікова й А.М. Лушніков, – пределы осуществления прав работника и работодателя по установлению условий трудового и коллективного договоров ограничены запретом ухудшать положение работника по сравнению с нормативными актами (in favorem)... При этом названный запрет распространяется не только на договорные акты..., но и на нормативные акты... Трудовое законодательство не должно ограничивать, снижать уровень трудовых прав работников по сравнению с международно-правовыми стандартами (ратифицированными международными договорами, общепризнанными нормами и принципами международного права). Подзаконные нормативные акты о труде не могут ухудшать положение работника по сравнению с положением, установленным законами о труде. Региональное, местное трудовое законодательство не должно снижать уровень трудовых прав по сравнению с федеральным законодательством о труде... Таким образом, рассматриваемый принцип in favorem должен пронизывать не только договорный (частно-правовой) уровень регулирования трудовых отношений, но и нормативный (публично-правовой). Именно в таком ключе его следует рассматривать в качестве отраслевого принципа трудового права» [5, с. 442]. Ми солідаризуємося із запропонованим указаними дослідниками розумінням сутності принципу in favorem і вважаємо за необхідне закріпити законодавче саме такий підхід до розуміння сутності наявного у вітчизняному трудовому законодавстві принципу визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників.

Зрозуміло, що, реалізація означеного передбачає внесення відповідних доповнень до редакції чинної ст. 9 КЗпП України: у статті має йтись про умови не лише «угод про працю», а й положення «підзаконних нормативних актів», які також не повинні погіршувати становище найманих працівників порівняно приписами актів вищої юридичної сили – законів, якщо інше («сфера-виняток») не встановлено самим законом. Якщо такі положення було включено до нормативного акту – вони мають визнаватися недійсними, тобто такими, що мають нікчемний характер. За необхідності – коли щодо оцінки характеру таких положень нормативного акту виникає трудовий спір, розбіжність – питання має розглядатися судом у порядку розгляду трудових спорів. Прогностичним за характером і методологічно обґрунтованим для нашого дослідження вбачаємо тут висновок Н.Б. Болотіної, котра, інтерпретуючи зміст положень ст.ст. 9, 16 КЗпП України, пропонує казати не про усталений, за думкою цього дослідника [6, с. 389] та інших [7, с. 188] – «головний принцип» галузі трудового права – «принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників», а про дещо інший принцип – «принцип сприяння». У такий спосіб Н.Б. Болотіна, на наше переконання, намагається наблизитися не лише до використання у вітчизняній доктрині термінологічного підходу законодавця зарубіжних країн («принцип in favorem» [8, с. 317-318]), а й до «нового», більш «ємного», розширеного розуміння сутності традиційного для законодавства України про працю «принципу визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників». Так, Н.Б. Болотіна зазначає із цього приводу: «До принципів... трудового права належать основні засади правового регулювання... трудових відносин, основним серед них є... принцип сприяння... Принцип сприяння означає недопущення погіршення становища працівника порівняно з рівнем, передбаченим законодавством. У зарубіжному трудовому праві цей принцип є загальновизнаним і застосовується не лише до співвідношення договорів про працю із законодавством. Він має універсальне значення, стосується будь-якого нормативного акта нижчого рівня, що може тільки поліпшувати становище працівника порівняно з нормативними актами більш високого рівня. Такий принцип закріплено в законодавстві про працю України (статті 9, 9-1 КЗпП)» [6, с. 96, 99]. Важко погодитися повністю в частині твердження дослідника про те, що «принцип сприяння» має «універсальне значення», оскільки «стосується будь-якого нормативного акта нижчого рівня, що може тільки поліпшувати становище працівника порівняно з нормативними актами більш високого рівня», закріплено в ст.ст. 9, 9-1 чинного КЗпП України. Як відомо, у ст. 9 Кодексу йдеться лише про «угоди про працю», а не «нормативні акти», це не одне й те ж, а в ст. 9-1 КЗпП України по суті йдеться лише про локальну нормотворчість. Водночас, що є, безперечно, важливим для нашого дослідження – це використання Н.Б. Болотіною в якості ключових понять не лише терміну «договорів працю» (на наш погляд, означене поняття, за такої логіки суджень, є синонімом поняттю «угоди про працю», яке використане законодавцем у ст. 9 КЗпП України), а ще й поняття «нормативні акти». Останнє є насправді новелою для трудового права, яка заслуговує на підтримку й закріплення в ст. 9 КЗпП України та відповідних статтях нового Трудового кодексу України.

Література

1. Коростей В. Господарське право України як галузь права: проблеми та їх реалізація // Право України. – 2005. – №12. – С. 72-77.

2. Федорченко A.A. Принципы правовой системы: понятие, содержание и форма реализации: Монография. – М., 2003. – 324 с.

3. Сташків B.I. Теорія права соціального забезпечення. – К.: Знання, 2005. – 368 с.

4. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – 728 с.

5. Лушникова М.В., Лушников А.М. Очерки теории трудового права. – Спб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 940 с.

6. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.

7. Бойко М.Д. Трудове право України: Навчальний посібник. Курс лекцій. – К.: Олан, 2002. – 335 с.

8. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – 728 с.