Башнянин Г. І., Сельський А. А., Турянський Ю. І., Кундицький О. О.

ТИПОЛОГІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

ЗА СТУПЕНЕМ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ

Економічна (соціально-економічна і соціально-духовна) ефективність лібералізації великою мірою залежить від її початкового рівня. Є певні теоретичні підстави вважати, що при значних масштабах лібералізації її наступне посилення вже не супроводжуватиметься підвищенням економічної ефективності функціонування певних економічних систем, найшвидше, навпаки, її вплив на економічний розвиток буде негативним. У зв’язку з цим дуже важливу теоретико-методологічну роль для дослідження лібералізаційних процесів відіграватиме розв’язання такої наукової проблеми, як типологізація економічних систем (як мікроекономічних, так і макроекономічних) за параметром її попередньої лібералізації.

На основі наукового аналізу лібералізаційних процесів можна умовно виділити кілька лібералізаційних типів економічних систем за ступенем їх лібералізації. По-перше, це гіполібералізовані економічні системи, в яких державний вплив на економічний розвиток не дуже значний. До мікроекономічних гіполібералізованих систем належать, як правило, чисті монополістичні або олігополістичні економічні системи. Слід зазначити, що гіполібералізовані системи є одночасно гіперрегульованими. Процеси державної лібералізації економіки і державного регулювання протилежні за змістом і спрямованістю. Якщо ми посилюємо лібералізацію певної економічної системи, то одночасно знижуємо рівень її державної регуляції і навпаки. Лібералізація і регуляція як протилежні економічні процеси будуть також протилежними і за своїм економічними (і позаекономічними) наслідками.

Серед макроекономічних систем до розряду гіполібералізованих можна віднести такі економіки, в яких дуже значною за впливом є система державної регуляції або в яких значним чи дуже значним за обсягом є державний (суспільний) сектор економіки. До прикладу, гіполібералізований характер на певному етапі розвитку можуть мати національні адміністративні системи. Зокрема, в колишньому СРСР з початку 60-х до початку 90-х років ХХ ст. економіка була певною мірою гіполібералізована, а до початку 60-х (за всі попередні роки так званого соціалістичного чи комуністичного будівництва) вона була повністю централізована. Серед сучасних розвинених країн до розряду гіполібералізованих можна віднести ті національні економічні системи, політичною надбудовою яких є тоталітарні або авторитарні форми державного управління.

Якщо та чи інша економічна система є гіполібералізованою (незалежно, чи вона макроекономічна, чи мікроекономічна), це не означає, що її подальшу лібералізацію слід здійснювати без будь-яких обмежень, що коридор для подальшої лібералізації є дуже широким. Це не завжди так. При розв’язанні цієї проблеми слід враховувати, по-перше, структуру національної мікроекономічної системи (тобто співвідношення між суспільним і приватним секторами) і, по-друге, ступінь концентрованості (чи конкурентності, що те саме за своїми наслідками для розвитку зазначених вище процесів) тих чи інших мікроекономічних систем. Якщо в національній економічній системі частка державного сектору економіки є значною, то навіть гіполібералізація може призвести до негативних економічних наслідків. З посиленням лібералізації державного сектору він надшвидкими темпами починає розвалюватись. Ми такий “розвал” уже почали спостерігати в останні кілька десятиріч розвитку адміністративної економіки в колишньому СРСР (і інших країнах так званого реального соціалізму) в 60 – 80 рр. ХХ ст. Гіполібералізація національної економіки в 60 – 80 рр. ХХ ст. призвела до різкого зниження темпів економічного зростання і економічної ефективності функціонування економічної системи.

Другим типом лібералізаційного порядку є так звані квазіпомірнолібералізовані системи, або, інакше, слабо лібералізовані системи. Вони також, як і системи попереднього типу, значною мірою регульовані з боку держави. Масштаби подальшої лібералізації таких систем теж визначатимуться їх формаційним та конкурентним (ринковим) типом. Якщо це суспільні макроекономічні системи, то їх подальша лібералізація не обов’язково буде продуктивною. А коли йдеться про певні ринкові типи мікроекономічних систем, то тут потрібно враховувати рівень їх концентрованості (чи монополізації). Найчастіше квазіпомірною лібералізацією характеризуються олігополістичні та певною мірою монополістичні системи. В таких системах державна регуляція може ще переважати державну лібералізацію.

Третій тип економічних систем за рівнем лібералізації – помірно лібералізовані системи, які за характером співвідношення між державною регуляцією і лібералізацією займають проміжне положення. Найчастіше такі помірно лібералізовані системи (серед систем мікроекономічного порядку) є системами конкурентного монополістичного типу. Їх подальша лібералізація, звичайно, супроводжуватиметься формуванням позитивних мікроекономічних ефектів (вона буде вигідна конкурентній монополії). Однак, дуже часто при цьому формуватимуться негативні макроекономічні ефекти, для суспільства загалом вона вже буде невигідна.

Можна також виділити такі лібералізовані типи систем як гіперлібералізовані (сильно лібералізовані) і метагіперлібералізовані (надзвичайно сильно лібералізовані). У мікроекономічній сфері національної економіки найчастіше таким високим рівнем лібералізації характеризуються чисті конкурентні або майже чисті конкурентні системи. Серед національних макроекономічних систем до розряду гіперлібералізованих чи метагіперлібералізованих (останні можливі лише в теорії, лише концептуально, а практично вони майже не зустрічаються) можна віднести такі економіки, які майже не регулюються з боку держави (за винятком того, що держава встановлює лише певні грошові і податкові параметри для її розвитку), а за характером політичного устрою абсолютно демократичні. Тим не менше, ефективність чи продуктивність таких економік є надзвичайно низька, оскільки позитивні ефекти розвитку надзвичайно сильно лібералізованого приватного сектору економіки “з’їдаються” негативними ефектами такої ж лібералізації суспільного сектору.

Зауважимо, що надзвичайно сильна лібералізація економічних систем мала місце на перших етапах ринкового реформування постсоціалістичних (чи посткомуністичних) економік. Вона призвела до формування і деякого “пожвавлення” діяльності приватного бізнесу, однак повністю знищила державний бізнес, суспільний сектор економіки загалом.

З порівняльного аналізу розвинених і перехідних економік за параметром ступеня їх лібералізації доходимо висновку, що в перших лібералізація економіки посилюється з переходом від суспільного до приватного сектору економіки – вона диференціюється. Якщо суспільний сектор в розвинених країнах сильно регульований, гіполібералізований, то приватний, навпаки, слабо регульований і сильно лібералізований. Тобто гіперлібералізована система повинна бути гіпорегульована, а гіперрегульована – гіполібералізована. Зв’язок між відповідними економічними процесами (лібералізацією і регуляцією державного типу) завжди зворотній і спрямований у протилежні боки.