Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна А.А.

Українська державна академія залізничного транспорту

Процес євроінтеграції і розвиток регіональних

соціальних комплексів в Україні

У сучасних умовах інтеграції України в європейські структури актуалізується вирішення таких принципово важливих питань, як визначення місця та цілей подальшого функціонування регіонів у системі нових виробничих стосунків; формування ринкової структури та соціальної сфери; забезпечення взаємозалежності систем і результатів.

Нині спостерігається погіршення стану регіональних соціальних комплексів в Україні, що є синергічним результатом недоробок державних структур й одночасно саморозвитку регіональних систем. Взаємозалежність елементів соціально-економічних систем в умовах інтеграції держави в європейські структури можлива поєднанням лінійно-функціонального корпоративного управління і координації методами і засобами державного регулювання.

Здебільшого соціально-економічні рішення приймаються в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити вірогідність потенційних результатів. Таке трапляється, коли чинники, що вимагають обліку, настільки нові та складні, що щодо них неможливо отримати досить релевантної інформації. У результаті вірогідність певного наслідку неможливо передбачити з достатньою мірою достовірності. Невизначеність характерна для деяких рішень, які доводиться приймати в умовах, що швидко змінюються. Найвищий потенціал невизначеності має соціокультурне, політичне та наукомістке середовище. Проте на практиці дуже небагато рішень щодо розвитку соціальної сфери регіону доводиться приймати в умовах повної невизначеності.

Підвищення якості прогнозування, обґрунтування та планування, а також оперативного управління реалізацією управлінських рішень щодо розвитку соціальної сфери регіону припускає використання методів економічного аналізу, різних соціальних процесів, які передбачають розкладання на елементи з наступним виявленням взаємозв’язків між ними.

Україна пов’язує перспективи свого подальшого розвитку з входженням в європейські структури. Тому необхідно дотримуватися відповідних європейських стандартів у соціальній сфері. Для цього необхідно ретельно проаналізувати зарубіжний досвід ефективного функціонування соціальної сфери в найбільш розвинених країнах світу.

Європейський Союз намагається постійно вдосконалювати свою соціальну модель, вносить поправки в соціальну політику, що проводиться, з урахуванням зміни міжнародного стану або, наприклад, у зв’язку з розширенням співтовариства. Нині весь цивілізований світ йде шляхом створення або вдосконалення соціальної держави. Головне завдання соціальної держави – забезпечити стабільність у країні та соціальний захист громадян. Її призначення – будувати свою політику з урахуванням інтересів усіх без виключення соціальних прошарків і груп, що становлять сучасне суспільство, а також створити умови для відтворення, що відповідає новим вимогам робочої сили, здатної забезпечити необхідну матеріальну базу країни. Питома вага застосування соціальних директив (саме цей вид документів найчастіше використовується в соціальній сфері) в цілому по Європейському Союзу досягла 90 %. Чотири країни – Данія, Іспанія, Фінляндія та Швеція – є «рекордсменами»: в їх законодавство включені 100 % юридичних документів ЄС. За даними Євростату, до 30 % ВВП Європейського Союзу витрачається на соціальний захист населення. В окремих країнах ще більше, наприклад в Швеції – 59 %.

З 2004 року Нідерланди перейшли на принципово нову систему соціального захисту населення, наріжним каменем якого стала не роздача соціальних виплат, а сприяння в працевлаштуванні, тобто надання допомоги в підвищенні кваліфікації та пошуку роботи, інтеграція («реінтеграція») в ринок праці. В основі нової ідеології соціальної політики два принципи: активізація трудового потенціалу домогосподарств, тобто стимулювання громадян до активного пошуку роботи; децентралізація, «дерегуляція» соціальних повноважень, тобто передача виконання соціального бюджету «федерального» центру на муніципальний рівень.

Політика «повної зайнятості» була проголошена та стала здійснюватися у Швеції на початку 1960-х років (цей термін не сприймався буквально – всім було зрозуміло, що у рамках ринкової економіки стовідсоткової зайнятості добитися неможливо). Така політика лише означала, що держава, уряд, суспільство, прагнучи того, щоб безробіття залишалося у рамках «суспільно прийнятного» мінімуму, потурбувалися про відповідні виплати, які давали б безробітному можливість існувати. Відмітна особливість активної політики ринку праці у Швеції полягає в тому, що вона носить (чи принаймні прагне цього досягти) випереджаючий характер, тобто передбачає завчасне створення робочих місць або місць у системі перепідготовки кадрів. Разом із загальнонаціональними програмами перенавчання все активніше складаються та реалізуються муніципальні.

Саме у Конституції ФРН ще в 1949 році вперше було зафіксовано визначення «соціальна держава». Як і в будь-якій соціальній державі, основними об’єктами в соціальній політиці Німеччини є найуразливіші соціальні групи. Це означає, що існує безліч програм підтримки безробітних, незаможних, пенсіонерів, інвалідів і жертв військових дій, що виражається в пільгах, соціальних виплатах, страхових виплатах, пільгових кредитуваннях, соціальних і трудових пенсіях. Успіх Німеччини в соціальній сфері пояснюється встановленою соціальною ринковою системою. Держава не нав’язує громадянинові свою опіку, вона дає людині можливість думати, діяти самому, примушує людину бути відповідальною перед самим собою. Держава лише створює умови, щоб це було можливо.

З появою терміну «Європейська соціальна модель» процес євроінтеграції був поставлений на нову ідеологічну основу, суть якої полягала в наданні Європейській спільноті соціального виміру, забезпечення нерозривного зв’язку між економічним і соціальним розвитком. Європейську соціальну модель можна розглядати виключно в контексті зусиль і практичних кроків, передусім західноєвропейських країн із створення єдиної Європи як єдиного економічного та соціального простору, на якому соціальні та економічні проблеми вирішувалися паралельно.

Україну навряд чи можна розглядати в якості зразка соціальної держави. По суті йдеться про те, щоб підняти роль держави в регулюванні соціальних процесів на якісно новий рівень. Основним важелем такого посилення є активна соціальна політика, найважливішими доданками якої є політика у сфері зайнятості, прибутків, розвитку галузей соціально-культурної сфери, регулювання стосунків між працею та капіталом, гарантування соціального захисту прав громадян.

В основі реалізації активної соціальної політики повинне лежати комбіноване використання державою механізмів і методів різного типу, розрахованих на прискорення адаптації до ринкової системи працездатних громадян (у тому числі працюючих), здатних отримати гідну оплату праці; зміцнення гарантованої соціальної захищеності для непрацездатних і соціально слабких, таких, що не мають можливості підтримати своє існування в ринковому конкурентному середовищі без допомоги держави; розширення інвестицій у «людський капітал» – здоров’я, освіту, підготовку кадрів, виховання підростаючого покоління, культуру та інформатику, науку, екологію.

Аналіз регіональних соціально-економічних систем у контексті інтеграції України в європейські структури має бути спрямований на вироблення науково обґрунтованої соціальної політики держави.

Основними цілями та завданнями стратегічного планування розвитку соціального комплексу регіону забезпечення зростання життєвого рівня населення, зниження соціальної нерівності та досягнення соціальної однорідності.

Головною метою будь-якої держави є реальне і стійке зростання рівня життя її громадян. Інтеграція різних показників дає уявлення про якість життя населення. Головною стратегічною метою розвитку України є формування соціально орієнтованої ринкової економіки, яка базується на неухильному зростанні й підвищенні ефективності виробництва, що забезпечує перехід до нових стандартів життя населення нашої держави.