Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна Г.С.

Українська державна академія залізничного транспорту

Реформування соціальної сфери великих міст

Глобалізація бізнес-процесів, світова фінансова криза і стратегічний курс на досягнення в Україні європейських стандартів життя зумовили необхідність розробки концептуальних основ регіональної соціальної політики, що відповідають цим умовам. Сучасний стан державного регулювання регіонального розвитку, включаючи регулювання розвитку видів діяльності соціальної сфери, відбиває основні особливості сучасного періоду, незавершеність політичних, соціальних і економічних перетворень, а також тяжкі наслідки тривалого економічного спаду в недалекому минулому.

Істотні недоліки спостерігаються як в системній організації регулювання регіонального розвитку і регіональної політики, включаючи соціальну, так і у складі основних блоків функціонуючої системи (цільового, нормативно-правового, інституціонального та ін.). У зв'язку з цим особливого значення набуває розробка методологічних проблем забезпечення процесу стратегічного планування розвитку соціальної сфери великих міст.

Нам представляється, що ефективність соціальної політики, яка проводиться державою, у тому числі і на рівні великих міст, безпосереднім чином відбивається на рівні і якості соціальної підтримки і захисту населення України. В той же час, оптимальна соціальна підтримка і захист громадян, починаючи з малозабезпечених верств населення, не представляється можливою без вибору державою відповідної стратегії по досягненню певної мети і виконанню певних завдань в області розвитку соціальної сфери. Таку стратегію необхідно розробляти з урахуванням загальної економічної політики держави, а також реальних фінансових можливостей державного бюджету і різних позабюджетних джерел.

У сучасних умовах з урахуванням дії безлічі позитивних змін, що відбуваються в економіці України, є усі об'єктивні передумови для формування такої економічної системи, яка має соціальну спрямованість і є ефективно функціонуючою системою реалізації соціальних цілей і завдань, підвищення рівня і якості життя населення країни.

Особливо відмітимо, що соціальна політика, у тому числі і на рівні мегаполісу, є за своєю суттю довгостроковою, орієнтованою на тривалу перспективу. Вона повинна передбачати формування і забезпечення умов життя населенню на рівні, який відповідає соціальним показникам розвинених країн.

Стратегія реформування соціальної сфери на рівні мегаполісу повинна здійснюватися з позиції розробки загальноекономічної стратегії і завдання побудови соціальної держави, а також полягати у відмові від галузевого підходу до рішення соціальних завдань, який з неминучістю породжує залишковий принцип фінансування соціальної сфери. Повинно йтися про вибір обґрунтованого напряму розвитку соціальних процесів в мегаполісі.

Перехід до ринкової економіки і реформування громадських стосунків ослабили централізовані начала соціальної політики. Більш того, поки не розроблено єдиної концепції і моделі такої політики на національному рівні, попри те, що досить багато говориться про соціальні пріоритети економічної політики. Одночасно переміщення майже усього комплексу соціальних функцій з національного на регіональний рівень не супроводжується необхідними змінами форм і методів регулювання соціальних процесів і, що саме головне, не підкріплено в достатній мірі передачею на місця необхідних для цього фінансових ресурсів.

Проведення соціальної стандартизації сприятиме регулюванню взаємин між національними, регіональними і місцевими бюджетами на основі використання єдиних або групових показників бюджетного фінансування.

Система державних соціальних стандартів (нормативів) може включати наступні основні групи соціальних норм і нормативів:

– норми і нормативи, що визначають структуру об'єктів державної соціальної стандартизації;

– норми і нормативи кількості об'єктів державної соціальної стандартизації, що представляються у вигляді їх обсягів в натуральному або вартісному вираженні;

– норми і нормативи часу надання послуг, які встановлюються у вигляді граничних термінів обслуговування або періодичності надання послуг;

– нормативні співвідношення об'єктів державної соціальної стандартизації, що представляються у вигляді їх структури або пропорцій.

До складу системи державних мінімальних соціальних стандартів можуть включатися норми і нормативи по різних видах економічної діяльності соціальної сфери.

Слід підкреслити, що в процесі формування системи державних мінімальних соціальних стандартів необхідно враховувати ряд вимог:

– забезпечення дотримання конституційних прав громадян України;

– усебічне економічне і соціальне обґрунтування стандартів;

– надання рівних прав на соціальні гарантії різним групам населення країни;

– забезпечення загальнодоступності послуг, що робляться державними і муніципальними установами;

– забезпечення широкої інформованості населення країни про державні мінімальні соціальні стандарти через засоби масової інформації;

– дотримання об'єктивності визначення величин норм і нормативів.

Особливе значення в системі державних мінімальних соціальних стандартів повинне надаватися обґрунтуванню і розробці фінансових нормативів, які використовуються для розрахунку мінімально необхідних витрат бюджетів усіх рівнів для розвитку видів економічної діяльності соціальної сфери, а також визначення норм забезпеченості населення їх послугами.

Логічним продовженням процесу соціального нормування в умовах глобалізації бізнес-процесів, світової фінансової кризи і стратегічного курсу на досягнення в Україні європейських стандартів життя повинно являтися формування нормативної бази стратегічного планування розвитку соціальної сфери мегаполісу.