Особливості інституційного регулювання банківської діяльності в США та уроки для України

Кашпрук Ю.А.

Львівська комерційна академія

Важливою детермінантою соціально-економічного розвитку країни є банківська система, що обумовлено головною її функцією – забезпечення стабільного і надійно функціонуючого платіжного механізму в державі. Світова фінансово-економічна криза поставила банківську діяльність в Україні у складні умови та зумовила реалізацію таких основних загроз її розвитку, як недостатній рівень капіталізації, нестабільність ресурсної бази, погіршення фінансових результатів, посилення боргового навантаження, скорочення обсягів кредитування та погіршення якості кредитного портфеля. Для послаблення гостроти цього впливу найважливішого значення набуває підвищення ефективності державного регулювання банківської діяльності в контексті збереження фінансової безпеки України. Впровадженню ефективних інструментів державного регулювання монетарної сфери значною мірою сприятиме використання позитивного світового досвіду. Показовою у цьому плані є державна політика США.

Особливості банківського законодавства у США сприяли збереженню децентралізованої роздробленої банківської системи. Довгий час в країні існувала навіть децентралізована система банкнотної емісії – до 1914 р. емісію здійснювало кілька тисяч банків. Із прийняттям у 1913 р. Закону про Федеральну резервну систему, було створено 12 резервних банків, які функціонують до цього часу і виконують функції депозитаріїв для резервів Федерального резервного банку. Законом Мак Фадена (1927 р.) було вирішено питання правового регулювання діяльності банку та його структури. Згідно цього Закону, саме штат, а не федеральний уряд, здійснює регулювання філій банку. У 1933 р. був прийнятий Закон „Про банківську діяльність”, який чітко розмежовував діяльність комерційних банків та інвестиційних компаній. З цього часу кількість банків із філіями почала стрімко зростати і вже у 1966 р. функціонувало 3300 банків, до складу яких входило 16 600 філій. У 1956 році був прийнятий Закон «Про банківську холдингову компанію», який розширив сферу діяльності банків через створення ними холдингових компаній. У 1994 р. Конгрес зняв всі заборони, що стосувались територіальних обмежень діяльності філій банків, в результаті чого кількість банків з філіями різко зросла і поширила свою діяльність по всьому світу, а це зміцнило позиції США на міжнародному фінансовому ринку. Після того, як було розроблено систему і правила регулювання банківської діяльності між штатами, діяльність філій стала більш ліберальною. Це призвело до збільшення кількості приватних банків. Банки, які проводили операції поза межами одного штату, набули права перетинати й міжнародні кордони, що створило додаткові важелі для регулювання американської банківської системи.

У 1999 р. в США відбулась системна банківська реформа, початок якій поклав Gram-Leach Bliley Act 1999 р. Цей закон дав змогу суттєво розширити сферу діяльності банків та інших фінансових інститутів і дозволив їх вихід на ринок страхових послуг.

Із настанням фінансової кризи 2008 р., що розпочалась із банкрутства великих фінансових установ США та привела до проблем ліквідності банківської системи загалом, діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ стала більш жорстко регулюватися державою. Особлива увага у цьому плані концентрується на діяльності іноземних банків та їх філій. На сьогоднішній день в країні функціонує близько 500 іноземних банків із 60 країн світу, тому в накопичено значний обсяг методологічних та практичних напрацювань у сфері нагляду за їх діяльністю. Для України, яка стикнулась із потребою створення системи контролю за діяльністю філій іноземних банків, досвід США є надзвичайно актуальним.

Для створення ефективної системи державного регулювання філій іноземних банків надзвичайно важливим є запровадження досвіду створення системи оцінки філій іноземних банків, які розміщуються на території держави, наглядовою службою Федеральної резервної системи шляхом застосування системи SOSA. Визначена за системою SOSA оцінка дає змогу наглядовим органам ефективно використовувати свої ресурси, вчасно приймати виважені рішення щодо необхідного обсягу, глибини та періодичності здійснення перевірок філій іноземних банків.

Рейтингова оцінка філій іноземних банків у США складається з двох компонентів: перший оцінює чи існують об’єктивні чинники, які перешкоджають нагляду та здійсненню моніторингу за філією іноземного банку, а також відображає загальну фінансову життєздатність материнського банку та оцінює рівень нагляду за банківською установою в країні місцезнаходження материнського банку; другий – визначає, чи спроможний материнський банк підтримувати необхідний рівень внутрішнього контролю своїх філій, і чи має достатні резерви для забезпечення належної їх роботи. Вважаємо, що банківський нагляд за діяльністю філій іноземних банків з врахуванням принципів побудови американської системи SOSA ефективно може бути імплементований у вітчизняній практиці.

Значної уваги, на наш розсуд, заслуговує американський досвід ведення кредитних історій позичальників. В Україні галузь ведення кредитних історій перебуває на зародковій стадії, а американці постійно турбуються про покрашення своєї кредитної історії. Перевірка кредитоспроможності позичальників в США веде свою історію з кінця ХІХ ст. Спочатку це була проста система, яка містила дані лише про поганих позичальників, а з 1970 р. із прийняттям Конгресом США Закону “Про добросовісність (чесність) в наданні інформації про кредитоспроможність” в кредитні історії позичальників почала додаватись позитивна інформація. Із настанням фінансової кризи цьому питанню почало приділятися дедалі більше уваги. З цією метою уряд ініціював створення спеціальних інформаційних корпорацій, які містять відомості про усіх позичальників. Наскільки гарною є кредитна історія, визначаються за кредитними балами, які і є найголовнішими критеріями при видачі кредиту.

Розглянувши модель організації інституційного регулювання банківської діяльності у США, ми виявили, що вона не є монополізованою, як в Україні, оскільки не здійснюється тільки одним відомством – центральним банком. Держава суворо контролює діяльність банків, використовуючи для цього різноманітні механізми і важелі. Такий досвід заслуговує на увагу і впровадження у вітчизняну практику, оскільки стан банківського регулювання у нашій державі не відповідає реальній обстановці в економіці країни і значною мірою обумовлює зростання злочинності у цій сфері.

Література:

1. Бус О.Б. Особливості організації банківського нагляду, контролю та регулювання в зарубіжних країнах / О.Б. Бус // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип.. 19.2. С. 163-172.

2. Кашпрук Ю.А. Міжнародний досвід реформування банківських систем у розвинених країнах світу / Ю.А. Кашпрук // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип.. 20.3. – С. 150-156.

3. Лаптєв С.М. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): навч. Посібник / С.М. Лаптєв, М.П. Денисенко, В.Г. Кабанов, О.С. Лобань. – К. : ВД "Професіонал". – 2004. – 320 с.

Відомості про автора:

Кашпрук Ю. А. – аспірант кафедри економічної теорії Львівської комерційної академії.

Адреса для розсилки:

79008

м. Львів

вул. Туган-Барановського, 10

Львівська комерційна академія

кафедра економічної теорії

Башнянину Г. І.