Фриюк Тетяна Юріївна

Тернопільський національний економічний університет

(м Тернопіль, Україна)

ВИКОРИСТАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ В СФЕРІ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УКРАЇНІ

Стратегічною метою нашої держави є участь у європейських інтеграційних процесах,де необхідна гармонізація національних законодавчих систем та забезпечення функціонування договірно-правової бази міжнародних відносин. Відповідно в Україні повинні відбуватися якісні трансформації загалом, і в тому числі в податковій системі. Важливу роль в цьому аспекті відіграє гармонізація податку на додану вартість, оскільки сьогодні існує обґрунтована необхідність оцінки отриманих результатів та визначення напрямів подальшого вдосконалення системи адміністрування ПДВ.

ПДВ вважається одним з найефективніших нововведень у фінансовій політиці і практиці ХХ століття. Він відноситься до непрямих податків, що утримуються з обігу.

Сьогодні ПДВ є основним непрямим податком у державах-членах Європейського Союзу, а в Україні він є одним з основних бюджетоформуючих податків та приносить до скарбниці 29,3% усіх податкових надходжень.

Непрямі податки застосовуються як надбавка до ціни і сплачуються за рахунок її збільшення. Оскільки непрямі податки сплачуються споживачем при купівлі товарів, вони не залежать від прибутку продавця і тому є стабільним джерелом надходжень до бюджету. Разом з тим, непрямі податки є одним із значних ціноутворюючих факторів, що іноді має негативний вплив на ринкову кон'юнктуру.

Першою країною, яка запровадила ПДВ була Франція. В його основу було покладено методику справляння та застосування податку з обігу. Загальною тенденцією для всіх країн, що запровадили ПДВ, стало швидке перетворення цього податку в один з головних в податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45% всіх податкових надходжень до бюджету, у Великобританії та Німеччині – 50%.

Фактичні ставки ПДВ, в країнах-членах ЄС визначені національним законодавством з урахуванням наведених вище директив. На 01 січня 2012 року стандартні ставки становили в межах від 15% в Люксембурзі і Кіпрі до 27% в Угорщині. Поряд зі стандартною, більшість учасників ЄС, застосовують одну-дві зменшені ставки, які також істотно різняться в окремих країнах. Так, наприклад, зменшена ставка ПДВ на найбільш важливі продукти харчування становить у Великобританії – 0, а в країнах Бенілюксу – 3-7%, в Австрії – 10%, а в Фінляндії до всіх продовольчих товарах застосовується стандартна ставка 13%

Варто також зауважити, що у більшості країн ПДВ забезпечує від 12 до 30% державних доходів, що еквівалентно приблизно 5 – 10% валового національного продукту. Світовий досвід свідчить, що податкова система, побудована на базі ПДВ, забезпечує високу стабільність надходжень до бюджету і незначну залежність його від характеру економічної кон'юнктури. Цей вид податку складає стійку і широку базу формування бюджету, будь-яке незначне підвищення його ставок істотно збільшує надходження до бюджету. ПДВ має такі якості, як універсальність і абсолютна об'єктивність, він практично не впливає на відносні конкурентні позиції секторів економіки.[2]

З метою поповнення державного бюджету податок на додану вартість в Україні було введено на початку 90-х років з метою наповнення державного бюджет і його ставка становила 28%, на сьогоднішній день її зменшено до 20%, і передбачено Податковим кодекс України подальше зменшення ПДВ до 17% з 1 січня 2014 року [1].

Запрoваджeння в Україні податку на додану вартість можна вважати важливим крoком на шляху фoрмування сучасної податкової системи, oскільки ПДВ вважається найбільш дoскoналою формою непрямого oпoдаткування і він є оснoвним джерелом напoвнення Держбюджету. Сутність ПДВ розкривається через систему функцій, які йoму притаманні. Однак, дoслідники не oднoстайні в поглядах на функції ПДВ. Найпoширенішою є думка прo те, що дана податкова форма виконує фіскальну та регулювальну функції.

Фіскальна функція ПДВ пoлягає в мобілізації надходжень шляхом справляння даного податку від громадян до бюджету. Фіскальні переваги ПДВ полягають в його високій дохідності – він має широку податкову базу, і практично кожна особа сплачує цей податок незалежно від того, який дохід одержує.

Залежність доходної частини Держбюджету від податку на додану вартість постійно зростає і долає позначку в 60% частки ПДВ у податкових надходженнях. Так, із 261,6 млрд. грн. податкових надходжень Державного бюджету України 2011 р. на ПДВ припадає 130,1 млрд. грн. або 50% [3].

Отже, слід зауважити, що при визначенні напрямів удосконалення системи адміністрування ПДВ в Україні необхідно уважно і детально проаналізувати недоліки діючого механізму адміністрування даного податку, оскільки роль ПДВ у формуванні Державного бюджету України є провідною, а недоотримання надходжень від цього податку та його незаконне відшкодування з бюджету може порушити фінансову безпеку держави.

Варто звернути увагу на врегулювання таких позицій:

- ефективне адміністрування ПДВ, а саме – удосконалення механізму автоматичного відшкодування, моніторинг існуючих пільг, тощо;

- перехід до диференційованої шкали ставки ПДВ в залежності від загальної споживчої корисності товару: товари першої необхідності – знижена ставка, усі інші – стандартна ставка;

- забезпечення подання податкової звітності в електронному вигляді, зокрема, удосконалення процедури її приймання й обробки, проведення моніторингу та ґрунтовного аналізу;

- посилення інформаційного забезпечення платників ПДВ щодо проблемних питань його адміністрування шляхом проведення наукових досліджень та надання вичерпних роз’яснень органом ДПСУ. Слід усунути негативне сприйняття податку платниками;

- протидія бюджетним втратам через зловживання ПДВ.

Література

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями) \ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17

2. Вронська Г. ПДВ: історія розвитку та міжнародна практика // Податкова правда. – 2012. – №5. – С. 44-51.

3. Кміть В.М. Напрями вдосконалення системи адміністрування ПДВ в Україні / В.М. Кміть, О.І. Оксенюк // Інноваційна економіка. – 2012. – № 32. – С. 309-313.