Буднік М.М., Кириченко Г.В.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА АНАЛІЗУ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Проблеми вдосконалення функціонування банківської системи, зокрема процесу управління кредитним портфелем банку, привертають увагу багатьох вітчизняних учених, серед яких потрібно відзначити А.С. Гальчинського, А. М. Мороза, С. С. Осадця, Л. О. Примостки, М. І. Савлука та інші. У працях цих та інших фахівців розглядаються проблеми формування і моніторингу кредитного портфеля, наводять класифікаційні характеристики кредитів і пов’язаних з ними ризиків, висвітлюються інші актуальні аспекти кредитних операцій комерційних банків. Враховуючи динамічний розвиток кредитування, як одного з основних напрямків діяльності комерційних банків, питання вдосконалення управління кредитним портфелем є досить актуальним. Насамперед, це пояснюється тим, що кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами, генеруючи більшу частину доходів банку. Разом з тим, висока доходність супроводжується підвищеним ризиком, внаслідок чого кредитування залишається найризикованішим видом банківської діяльності [3]. Саме тому, для успішного кредитування, підвищення дохідності кредитних операцій, банки мають здійснювати зрозумілу та гнучку систему управління власним кредитним портфелем.

Кредитний портфель комерційного банку слід розглядами у двох значеннях – широкому та вузькому. В широкому – як комплексний інструмент управління активами і пасивами банку; у вузькому – як набір кредитних інструментів для досягнення основних цілей. Так, основними цілями формування кредитного портфеля є: високий рівень доходу у поточному періоді; високий темп очікуваного доходу в майбутній довгостроковій перспективі; мінімізація рівня ризиків кредитного портфеля; дотримання необхідної ліквідності кредитного портфеля; забезпечення максимального ефекту податкових пільг. Ефективне управління активами власного кредитного портфеля за допомогою використання теорій комерційного кредиту, перетворення (переміщення) активів, очікуваного доходу дозволяє комерційним банкам отримати ліквідний кредитний портфель. Ліквідний кредитний портфель для вітчизняних банків в умовах сьогодення при значному його зростанні є життєво необхідним [1].

Управління кредитним портфелем необхідно розглядати як процес, що складається із п’яти послідовних етапів: вибору кредитної політики; аналізу ринку кредитів; формування кредитного портфеля; перегляду кредитного портфеля; оцінки ефективності кредитного портфеля.

Лише послідовне і ретельне дотримання вимог кожного з наведених етапів дозволить банкам поліпшити управління кредитним портфелем та уникнути непередбачуваних збитків.

Контроль та оцінку кредитного портфеля слід проводити від загального до конкретного, на всіх рівнях у такій послідовності: кредитний моніторинг, оцінка і контроль якості кредитного портфеля, управління проблемними кредитами [2].

Якість кредитного портфеля банку визначається не лише поточними платежами, але й структурою портфеля з точки зору перспектив погашення і наслідків непогашення. В сучасних умовах світової фінансової кризи, різко зріс ризик неповернення кредитів, виданих як фізичним так і юридичним особам. Отже, схильність до кредитного ризику залишається основним джерелом проблем для банків. За таких умов, ефективне управління кредитним ризиком є критичним компонентом всеохоплюючого підходу до управління ризиками та успіху банківської організації в довгостроковій перспективі.

У найширшому розумінні кредитний ризик – це невизначеність щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов’язань, згідно з умовами кредитної угоди. Кредитний ризик характеризує економіко-правові відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу перерозподілу фінансових активів [1].

Ризик варто розуміти як комплексне поняття, як невизначеність, що несе як можливість втрат, так і можливість отримання прибутку. Ризик необхідно розглядати як невизначеність відносно настання тієї чи іншої події у майбутньому. І тому результат такої події може бути як негативний (шкода, збиток), так і позитивний (прибуток, дохід). З цього можна зробити висновок, що управління ризиком – це сукупність окремих дій, спрямованих на керування ризиком, визначення рівня ризику, вибору методів управління і мінімізації. Для вибору ефективного методу управління ризиками в першу чергу необхідно визначитись з основними причинами їх виникнення. В сучасній банківській діяльності, серед найбільш розповсюджених, необхідно виділити наступні причини виникнення ризику: невизначеність цілей і критеріїв; недостатньо знань законів банківської діяльності, що не дає змоги ефективно управляти нею; брак часу для повної оцінки ситуації; елемент випадковості; недосконалість державних регуляторів.

Всі ці причини виникають як окремо, так і в поєднанні одна з одною. Саме через це, своєчасний аналіз та вибір вірного методу управління ризиком кредитного портфеля є запорукою мінімізації руйнівного ефекту для комерційного банку.

У вітчизняній практиці широко використовуються наступні методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

1. Диверсифікація – передбачає розподіл кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). В свою чергу розрізнять три види диверсифікації: галузева (розподіл кредитів між клієнтами, котрі здійснюють діяльність у різних галузях економіки); географічна (розподіл кредитних ресурсів між позичальниками, котрі перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами); портфельна (розосередження кредитів між різними категоріями позичальників – великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо.

Треба зауважити, що надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Тому цей метод потребує професійного управління та глибокого знання ринку.

2. Концентрація – зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

3. Встановлення внутрішньобанківських лімітів – (встановлення максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик). Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи);

4. Формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (акумуляція частини коштів, які надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів. Резерв під кредитні ризики служить захистом вкладників, кредиторів ті акціонерів банку, а також підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Комерційні банки створюють також загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання такого резерву регулюється чинним законодавством кожної країни. Кошти загально резерву можуть спрямовуватись на покриття витрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття витрат у повному обсязі, якщо коштів резерву під кредитні ризики для цього виявилося недостатньо.

5. Сек’юритизація активів – (продаж активів банку шляхом перетворення їх у цінні папери з подальшим розміщенням на ринку). На відміну від інших методів управління кредитним ризиком, сек’юритизація є відносно новим видом банківської діяльності.

Прикладами сек’юритизованих активів є іпотечні кредити, автомобільні позички, кредити на придбання устаткування. Процедура сек’юритизації дає змогу банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку). Крім того, за допомогою сек’юритизації банк може здійснити трансферт ризику зміни відсоткової ставки та ризику дострокового погашення кредиту.

Сек’юритизація знижує загальний рівень ризиковості банку, поліпшує якість активів, дає можливість за інших рівних умов підвищити показники адекватності капіталу. Але, нажаль, вітчизняні банки поки не мають широких можливостей для зниження ризиків методом сек’юритизації активів унаслідок нерозвиненості фондового ринку. Однак у процесі формування ринку іпотечних кредитів виникають об’єктивні умови для активізації цього виду діяльності, тому пропонується використовувати метод сек’юритизації для зменшення кредитного ризику на рівні кредитного портфеля.

Отже, ефективність управління ризиками полягає у визначенні чіткої стратегії у їх запобіганні, у визначені чіткої межі відповідальності за результати цієї справи.

На сучасному етапі розвитку економіки питання ризиків у діяльності банків набуває дедалі більшої актуальності, оскільки обсяги коштів клієнтів, що залучаються в банківську систему, з кожним роком зростають. Оскільки банки постійно працюють з чужими грошима, а тому мають пильно слідкувати за тим, чи в змозі вони в будь-який час виконати власні зобов’язання перед клієнтами. Нажаль, з огляду на розбіжності в бухгалтерській та фінансовій звітності, а також порівняно нетривалого функціонування банківського сектору України, не всі зарубіжні моделі можна застосовувати вітчизняним фінансовим установам. Цей процес також ускладнюється відсутністю єдиного підходу до нього з боку Національного банку України.

Виходячи з вищенаведеного, НБУ доцільно розробити та довести до комерційних банків методики, які б визначили не тільки основні підходи до оцінювання ризиків, а й встановлювали конкретні вимоги до позичальників. В подальшому, при накопиченні достатнього досвіду в управлінні якістю кредитного портфелю банкам можна дозволити більше свободи в провадженні кредитної політики.

Неможливо, не зосередити також увагу на тому, що сучасний економічний розвиток у світі – це глобальні кризові явища, які виникли у фінансовій (іпотечній) сфері однієї держави (США) і завдяки глобалізації економік поширилися та проявилися в більшості країн світу. Україна також зіткнулася з проблемою кредитної кризи. У сфері комерційного кредиту криза виражається: у примусовій ліквідації боргових зобов’язань у результаті масових банкрутств; у різкому скороченні обсягів комерційного кредитування як через занепад виробництва і товарообігу, так і внаслідок того, що в умовах масової неплатоспроможності виробники відмовляються продавати свої товари у кредит.

Але в той же час, організацію кредитної діяльності банку визначає чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і метода її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій до досягнення прийнятого рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Література:

1. Буднік М. М. Мартюшева Л. С., Сабліна Н. В. // Фінансовий ринок: Навч. Пос. – К.: "Центр учбової літератури", 2009. – 334 с.

2. Несторенко М.В., Андронова О.Ф. Облік і аналіз кредитних операцій // Економічний простір. – 2009. – №23/2. – С. 172-178.

3. Примостка Л.О. Кредитний ризик банку: проблеми оцінювання та управління // Фінанси України. – 2008. – №8. – С. 118-125.