Глєбова Н.О., асистент, Глінська Т.І., студентка

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

ЛІДЕРСЬКІ ЯКОСТІ ВИКЛАДАЧА

Глобальні зміни у системі освіти та суспільні процеси, що відбуваються у державі викликали гостру потребу у професійно підготовлених фахівцях, які здатні ефективно працювати у сучасних умовах. Йдеться про професійну компетентність викладачів як основу навчально-виховного процесу. Гуманізація та демократизація суспільного життя ставить значні вимоги до рівня управлінської культури, педагогічної майстерності та творчості викладачів.

Особлива увага приділяється лідерським якостям викладача, оскільки йому необхідно впливати на поведінку студентів, бажано, без використання примусових форм влади. Лідерство — це процес психологічного впливу однієї людини на інших, який здійснюється на основі сприйняття, наслідування, навіювання, розуміння один одного при їхній сумісній життєдіяльності. Лідерство представляє собою чисто психологічну характеристику поведінки одного з членів групи. Лідерство засновано на принципах добровільності підкорення, взаєморозуміння і вільного спілкування [4].

Проблема лідерства розглядалася у різних соціальних і політичних теоріях. На сьогодні сформовано три основні підходи до визначення лідерства.

Перший підхід засновано на позиції лідерських якостей, який отримав назву традиційного (або теорія великих людей). Суть підходу полягає у тому, що лідерами народжуються, а не стають. У результаті дослідники виявили досить великий перелік лідерських якостей, деякі з них – це інтелект, освіта, приваблива зовнішність, чесність, ініціативність, впевненість у собі тощо. Водночас, ця теорія має певні недоліки, а саме: перелік якостей не має кінця, відсутній тісний взаємозв'язок між якостями лідера, несформований остаточний портрет лідера. Цей підхід став своєрідним поштовхом до розвитку інших концепцій [3].

Основним та найважливішим є підхід з точки зору динаміки поведінки – це поведінковий підхід. Він створив основу для класифікації стилів керівництва (демократичний, авторитарний, ліберальний) та стилів поведінки. Згідно з поведінковим підходом до лідерства, ефективність визначається не особистими якостями керівника, а скоріш його манерою поведінки щодо підлеглих. Динаміка поведінки відображає те, як розглядається лідер: статично (аналіз лідерських рис) чи у динаміці (аналіз лідерської поведінки). Поведінковий підхід ґрунтується на висновках, зроблених на базі спостережень образів лідерської поведінки. Даний підхід загострив проблему вивчення лідерства, зосередивши увагу на поведінці керівника, який бажає спонукати людей до досягнення мети організації. Водночас, його головний недолік полягав у тому, що існує тільки один стиль керівництва. Цілком вірогідно, що ефективність стилю залежить від характеру керівника та конкретної ситуації [5].

Третій підхід до визначення концепції лідерства – це концепція ситуаційного лідерства. Спостереження над тим, як ті самі особи у різних групах можуть займати різне положення, відіграючи у них різні соціальні й міжособистісні ролі, привели дослідників до висновку, що лідерство – це не стільки функція особистості або групи, скільки результат складного й багатопланового впливу різних факторів і ситуацій [1].

У своїй книзі «Соціологія: 100 питань – 100 відповідей» Є. А. Подольська зазначає, що лідер здійснює свою діяльність по формуванню і управлінню командою у декількох напрямах. Зокрема: з метою перенести прагнення підлеглих з самореалізації на виконання єдиного завдання надає допомогу членам команди у переорієнтації їхніх очікувань, домінуючих мотивів поведінки і досвіду; сприяє усвідомленню членами команди того, що вони команда в якій всі мають загальні цінності і моделі поведінки; надає допомогу членам команди в усвідомленні ними ролі взаємозалежності у досягненні успіху або в невдачах; підвищує ступінь довіри і взаєморозуміння між членами команди; постійно вдосконалює комунікації у самій команді [4].

Експерт з питання лідерства Дж. Максвел виділив 21 закон лідерства, дотримання яких значно підвищує шанси лідера на успіх. Серед них: закон стелі (здатність до лідерства визначає рівень ефективності людини); закон впливу (істиною мірою лідерства є вплив – не більше і не менше); закон Е. Ф. Хаттона (коли говорить справжній лідер, люди слухають його); закон твердого ґрунту (основою лідерства є довіра); закон поваги (люди слідують за тими лідерами, які сильніше їх самих); закон зв’язку (лідери зачіпають серця, перш ніж попросять пустити в хід руки); закон повної довіри (людей приваблює лідер, а вже потім – його велика ідея) [2].

Оскільки специфіка професійної діяльності викладача полягає у постійній взаємодії зі студентами, поведінку яких майже не можливо передбачити, але можливо корегувати та контролювати, то лідерські якості для нього є об’єктивно необхідними. Викладач має залучати студентів до активної діяльності на заняттях, виховувати у них якомога більше позитивних особистісних якостей, формувати уміння та навички, які знадобляться у майбутній професії. Це необхідно робити не примусово, а таким чином, щоб викликати у студента внутрішнє бажання до виконання настанов викладача.

Література:

1. Дубяга С. М., Шевченко Ю. М. Лідерські якості майбутнього вчителя у контексті сучасної освіти: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.nbuv.gov.ua / portal/Soc_Gum/Nvmdpu/2010_5/24_05.pdf.

2. Максвелл Дж. 21 неопровержимый закон лідерства / Дж. Максвелл. – Минск: Попурри, 2005. – 448 с.

3. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг: навч. посіб. / О. Б. Моргулець – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 384 с.

4. Подольська Є. А. Соціологія: 100 питань – 100 відповідей / Є. А. Подольська, Т. В. Подольська. – К.: Інкос, 2009. – 352 с.

5. Скібіцька Л. І. Лідерство та стиль роботи менеджера: навч. посіб. / Л. І. Скібіцька – К.: Центр учбової літератури, 2009. –192 с.