Сіра Евеліна Олександрівна

Львівська комерційна академія

Нові форми підприємництва на селі та їх ефективність

Вагомі потенційні можливості на світових продовольчих ринках Україна отримує завдяки аграрному сектору. Маючи у своєму розпорядженні надзвичайно потужну земельно-ресурсну базу, цей сектор має всі шанси стати локомотивом розвитку національної економіки, дати імпульс інвестиційному, технологічному та соціальному піднесенню держави. Проте Україна не використовує своїх можливостей і поступово перетворюється на імпортозалежну державу.

Важливою та необхідною умовою ефективного розвитку агросфери є наявність та раціональне використання сільськогосподарських угідь. Земельні ресурси нашої держави на 60% складаються з найбільш цінних у світі ґрунтів чорноземного типу, а їх частка у світових запасах становить, за різними оцінками, від 8 до 15% [1, с. 158]. Це означає, головною проблемою для України не є проблема малоземелля, а проблема землекористування.

За часів перебування України у складі Радянського Союзу вся земля належала державі. З проголошенням державної незалежності в країні було започатковано ринкові реформи. Вважалося, що вирішити усі проблеми села вдасться із запровадженням приватної власності на землю. Власники з’явились, але розв’язати назрілих проблем не вдалося, навпаки, вони ще більше загострилися. Отже, проблема полягала не в формі власності, а криється в інших глибинних чинниках.

Основною проблемою, на наш розсуд, є проблема парцеляції земель, що відбулася внаслідок трансформаційних процесів. Ринкова економіка та відносини в ній вимагають від товаровиробників суворого дотримання економії, дбайливого витрачання матеріальних ресурсів, запровадження заходів ресурсозбереження, нових технологій з тим, щоб знизити власні витрати виробництва та підвищити якість продукції, оскільки це єдина можливість отримати максимум прибутку [2]. Дрібні господарства не можуть собі цього дозволити. Більшість з них не має необхідної техніки для обробітку ґрунту та збирання врожаю, підсобних і складських приміщень, характеризується стратегічною орієнтацією на самовиживання, самоексплуатацією, можливістю існування навіть при збитковості виробництва. Про новації, залучення нових технологій, кредитних ресурсів тут не можна вести мови. Тому малі господарські форми не можна вважати рушієм сталого розвитку агросфери.

На противагу дрібним господарствам на продовольчому ринку України виступає кілька десятків крупних структур, у розпорядженні яких перебуває близько 25% земель [3, с. 35]. Ці компанії ведуть виробництво на орендованих землях і не надто дбають про їх збереження, орієнтують свою діяльність на отримання швидких надприбутків. Ведення господарства на орендованих площах в той спосіб, який використовують українські агрохолдинги, призведе повного виснаження найбільш продуктивних земель.

Протистояти крупним структурам на ринку у важкій конкурентній боротьбі малі фірми не можуть. Вирішити проблему вони зможуть лише у випадку кооперування. Розвиток сільськогосподарської кооперації в Україні дозволить використовувати переваги великого товарного виробництва і враховувати інтереси сільських товаровиробників, сприятиме відродженню селянина як господаря землі, реального власника засобів виробництва і виробленої ним продукції. Проте потенціал сільськогосподарської кооперації у нашій державі не реалізується, а кількість сільськогосподарських кооперативів з кожним роком знижується. Таке скорочення обумовлене прогалинами правового поля, яке визначає кооперативи прибутковою формою діяльності, що суперечить вже самій суті кооперативу, відсутністю необхідної інфраструктури та державної підтримки.

Досвід сучасного реформування засвідчив, що сама реорганізація державних і колективних сільськогосподарських підприємств та надання землі у приватну власність не вирішують проблеми насичення ринку продовольчими товарами. Ефективне виробництво товарної сільськогосподарської продукції неможливе без державних протекціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інтересів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об'єктів соціальної інфраструктури тощо. До того часу, поки необхідних заходів не буде вжито, відкривати шлях ринку землі буде передчасно і, навіть, ризиковано.

Література:

1. Москва М.Г. Земельна реформа – передумова розвитку українського села / М.Г. Москва // Матеріали круглого столу «Розвиток сільських територій Карпатського регіону: стан та перспективи. – Львів, 2013. – С. 158-162.

2. Булавка Л.В. Функціонування особистих підсобних господарств населення в умовах ринкової трансформації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/bulavka-lv-funktsionuvannya-osobistih-pidsobnih-gospodarstv-naselennya-v-umovah-rinkovoyi-transformatsiyi/

3. Черевко Г. Агрохолдинги як нові організаційні форми крупнотоварного господарювання в агробізнесі України / Г. Черевко // Аграрна економіка, 2012. – №1-2. Т.5. – С. 32-39

Відомості про автора

Сіра Евеліна Олександрівна - здобувач кафедри економічної теорії ЛКА

Адреса для розсилки

79008

м. Львів

вул. Туган-Барановського, 10

Львівська комерційна академія

кафедра економічної теорії

Башнянину Г. І.