Сіра Евеліна Олександрівна
Львівська комерційна академія
Соціально-економічні проблеми розвитку сільськогосподарської кооперації в
Україні
Одним з елементів
економічної реформи в Україні стала аграрна реформа, яка передбачала
трансформацію форм власності на землю та засоби виробництва, докорінну
перебудову існуючих господарських структур та формування нових організаційних
форм на селі. В результаті реалізації зазначених заходів 27,5 млн. га.
сільськогосподарських угідь було передано у власність фізичних та юридичних
осіб, сформувалися нові форми господарювання на землі. Сьогодні на аграрному
ринку України діє близько 34 тис. агроформувань, у власності і користуванні
яких перебуває близько 19 млн. га. земель [1, с. 292].
Однак очікуваних
змін не відбулося – частка сільського господарства у структурі валового
виробництва зменшилась в 3,5 рази (з 26% у 1990 р. до 7,3% в 2011 р.),
погіршилася якість ґрунтів, а Україна опинилася на межі екологічної та
продовольчої катастрофи. За даними ґрунтових обстежень, близько 80%
сільськогосподарських угідь України еродовано і продовжує втрачати свою
родючість [2].
Проблема полягає в
необдуманості та безсистемності ринкових реформ, відсутності їх наукової
ґрунтації. Приватизацію в Україні було здійснено так, що крупні земельні масиви
було пошматовано між чисельною кількістю осіб, котрі не могли їх обробляти. Більша
частина цих людей (близько третини) – пенсіонери, котрі не мають ні можливості,
ні бажання займатися підприємницькою діяльністю. Продати свою власність вони не
можуть через дію мораторію, тому й здають свою землю в оренду за мізерну
платню.
Значна
частина земель в Україні (близько 24% ріллі [3,
с. 35]) орендується агрохолдингами, які у
гонитві за надприбутками хижацько експлуатують її, не віддаючи нічого взамін. Інша
частина земель перебуває у власності селян, що організовують на них власне
господарство або у руках фермерів. Але і ті і інші конкурувати з великими
компаніями не можуть, оскільки не мають для цього ні коштів, ні відповідних
вмінь. Більшість господарств є дрібними за розмірами і використовує ручну
працю, що лише підвищує трудомісткість виробництва. Розраховувати на
одержання високих прибутків за таких умов вони не можуть. Держава не підтримує
ці господарства, а кредитні ресурси банків для них обмежені через високу
ризиковість галузі і відсутність гарантій по кредитах.
Єдиним шляхом до
виживання дрібних фірм у боротьбі з крупним капіталом є кооперація. Завдяки
об’єднанню у кооперативи селяни матимуть змогу використовувати усі переваги
великого товарного виробництва і забезпечити собі гідний рівень доходів. У
світі кооперативна форма є найбільш поширеною формою організації бізнесу.
Активний її розвиток розпочався ще в 30х-50х роках
ХІХ століття. Кооперативами охоплено 100% виробників Швеції, Данії, Норвегії,
Фінляндії, Ісландії, Нідерландів та Японії [4]. В скандинавських країнах через них
реалізується близько 80% сільськогосподарської продукції, в Іспанії – 52, у США
кооперативи продають і переробляють 82% молока, 60% м’яса, 40% фруктів [5]. Успішному
розвитку кооперації в розвинених країнах світу сприяє держава. Для її підтримки
створюються також спеціалізовані організації, які координують процес взаємодії
кооперативів з органами державної влади і міжпрофесійними об’єднаннями сільськогосподарських
виробників.
В Україні потенціал
сільськогосподарської кооперації практично не реалізується, а кількість
сільськогосподарських кооперативів з кожним роком знижується. У 2012 р. в
державі функціонувало 905 кооперативів, а це в 3,5 рази менше за показник 2000
року. Найважливішими проблемами розвитку кооперативного сектора вітчизняної
економіки є [1, с.
294]:
- недосконалість
правового поля (чинне законодавство визначає кооперативи прибутковою формою
діяльності, а це суперечить вже самій суті кооперативу);
- слабка матеріальна
база аграрних підприємств;
- необізнаність
селян щодо переваг кооперативної форми організації бізнесу;
- відсутність
кваліфікованих кадрів – організаторів кооперативного руху тощо.
Вирішення зазначених
проблем потребує активної участі у цьому процесі держави. Першочерговим кроком
у даному напрямку має стати перегляд та удосконалення правового поля. Для цього
необхідно внести зміни у відповідні положення Господарського кодексу України,
віднісши кооперативи до складу неприбуткових організацій, а також передбачити
зниження податкового навантаження на дрібних сільськогосподарських виробників і
на діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Реалізація
зазначених дій потребує розробки загальнодержавної і регіональних програм
розвитку кооперації, яка б організаційно, кадрово й фінансово забезпечувала
успішну діяльність зазначених формувань відповідно до потреб ринкової
економіки. Стабільна підтримка розбудови сільськогосподарської кооперації з
боку держави – один з основних інструментів досягнення сталого розвитку
агросфери та сільських територій загалом.
Література:
1. Москва М. Г. Формування нових форм підприємництва на селі у контексті
земельних трансформацій / М.Г. Москва, Л. М. Коваль // Розвиток сільських територій.
Організаційно-правові форми в сільському господарстві: Збірник наук. праць
економістів аграрників. – Львів: СПОЛОМ, 2013. – С. 289-298.
2. Матеріали до проекту Аграрного кодексу України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://170820.minagro.web.hosting-test.net/page/?11138
3. Черевко Г. Агрохолдинги як нові організаційні форми крупнотоварного
господарювання в агробізнесі України / Г. Черевко // Аграрна економіка, 2012. –
№1-2. Т.5. – С. 32-39.
4. Кооперування та агропромислова інтеграція фермерського виробництва
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://agroua.net/economics/documents/category-97/doc-116/
5. Зіновчук В.В. Роль кооперації у реалізації диверсифікованих намірів
сільськогосподарських товаровиробників / В.В. Зіновчук, В.І. Ткачук
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.znau.edu.ua/visnik/2011_2_2/131.pdf.
Відомості про автора
Сіра Евеліна Олександрівна - здобувач кафедри економічної теорії ЛКА
Адреса для розсилки
79008
м. Львів
вул. Туган-Барановського, 10
Львівська комерційна академія
кафедра економічної теорії
Башнянину Г. І.