Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна Г.С.

НУ «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», м. Харків

Регулювання розвитку соціально-значущих видів

діяльності регіональної економіки

У сучасних умовах забезпечення стійких темпів регіонального розвитку набуває особливого значення, оскільки рівномірний регіональний розвиток є важливою умовою послідовного та збалансованого розвитку економіки й соціальної сфери України. При цьому підприємства ряду видів економічної діяльності в ході процесів переходу до ринкових відносин повною мірою пристосувалися до нових умов господарювання й навіть сформували для себе умови для отримання необґрунтованого порівняно з іншими видами діяльності прибутку за рахунок збалансованості розвитку усього регіонального господарства.

При збереженні концептуальних основ економіко-соціальних відносин, пов'язаних з незавершеністю реформ колишньої соціально-економічної системи, найбільш незахищеними виявляються види економічної діяльності, що надають соціальні послуги та стратегічно важливі для держави. Соціально-значущі види діяльності виконують особливу роль у регіональній економіці, оскільки вони забезпечують велику частину населення життєво необхідними послугами, і від якості та ефективності їх функціонування залежить якість життя й міра задоволеності населення в кожному регіоні України. Разом з підтримкою гідного рівня соціальних послуг організації та установи соціальної сфери повинні забезпечувати неухильне підвищення їх якості, оскільки підвищується роль людини в економічному просторі, посилюється міжрегіональна й міждержавна конкуренція за людський капітал, і недозабезпечення або неякісне забезпечення соціально-значущих послуг може привести до дії негативний мультиплікатор населення регіону, вимивання з регіонів найбільш кваліфікованих і освічених кадрів, зменшуючи тим самим потенціал їх розвитку.

Самостійний конкурентний розвиток соціально-значущих видів економічної діяльності регіону при відмові держави від їх підтримки й регулювання може призвести до деградації усього соціально-економічного простору країни, і водночас збереження старих принципів функціонування соціальної сфери в регіонах, відсутність конкуренції, несуттєва роль споживача в оцінці якості економічних благ, вироблюваних відповідними видами економічної діяльності, створить ситуацію "застою" в наданні соціально-значущих послуг і, забезпечуючи стабільність, не забезпечить розвиток, що зрештою знизить конкурентоспроможність регіонів України. Водночас, при політиці державного регулювання, що ефективно проводиться, підходу до неї з модернізаційних позицій, соціально-значущі види економічної діяльності можуть стати "точками зростання" економіки регіонів.

Збереження відносно високого рівня соціально-економічної диференціації регіонів і верств населення при неминучості переходу на саморегулювання й ринкові відносини усіх економічних сфер суспільства обумовлює необхідність підвищеної уваги до соціально-значущих видів економічної діяльності та значущість розробки пропозицій щодо вдосконалення їх державного регулювання, що забезпечує плавну трансформацію економічних відносин у соціальній сфері.

Ми вважаємо, що формуванню державної регіональної політики в рамках регулювання соціально-значущих видів діяльності регіональної економіки сприяє зміна парадигми розвитку соціальної сфери регіону з переважним наданням державних соціальних послуг на комплексне регулювання системи державно-приватного партнерства.

В Україні держава історично виступала єдиним або основним постачальником соціально-значущих послуг населенню, що було пов'язано з моделлю, сформованою в другій половині XX століття. Ринкова перебудова соціально-економічного механізму призвела до певної деформації механізму надання соціально-значущих послуг, що при цьому в більшості своїй залишилися безкоштовними для населення, але з введенням "примусової платності" їх надання. Одночасно в регіонах з різним ступенем соціально-економічного розвитку різною мірою розвивається сектор платних комерційних послуг, що мають високу соціальну значущість. Такий стан речей привів до формування двосекторної моделі соціально-значущих галузей: перший сектор – безкоштовне надання соціально-значущих послуг, другий сектор – платне надання на ринковій основі та проміжний сектор – платне надання послуг організаціями й установами, що одночасно надають аналогічні безкоштовні послуги населенню. Одночасне співіснування описаних секторів деформує конкурентне та інформаційне середовище функціонування соціально-значущих видів економічної діяльності. Таким чином, збереження парадигми розвитку соціальної сфери регіону з переважним наданням державних соціальних послуг несе в собі потенційну загрозу продовження розбалансування ринкового середовища у сфері надання соціально-значущих послуг. Водночас аналіз конкурентного середовища в соціально-значущих видах економічної діяльності та платоспроможності населення в регіонах України показує, що перехід на ринкові основи функціонування неможливий без серйозних соціальних наслідків.

У зв'язку з цим доцільно розробити алгоритм державного регулювання різних секторів у соціально-значущих видах економічної діяльності й переходу їх на єдині принципи функціонування, засновані на парадигмі комплексного регулювання системи державно-приватного партнерства держави й організацій у соціально-значущих видах діяльності регіональної економіки. У першу чергу, має бути визначений принцип паритетності надання соціально-значущих послуг. Тобто одна й та сама, однакова послуга не повинна надаватись у двох варіантах – платною й безкоштовною для населення. Необхідно чітко визначити елементи, оплачувані населенням, та елементи, що фінансуються з державного бюджету. Як приклад подібного явища можна навести співіснування практично однакових за своїм змістом платної й безкоштовної освіти в середніх і вищих навчальних закладах. Поступова трансформація організаційно-правової форми бюджетних установ, які надають соціально-значущі послуги, що реалізовується відповідно до принципів визначення "зони найближчого розвитку" регіону, повинна зрівняти ринкові конкурентні умови на ринках відповідних послуг.

Нині актуалізуються наукові дослідження, спрямовані на виявлення особливостей соціально-значущих видів економічної діяльності й ранжирування значущості цих видів в економіках різних регіонів на основі виявлення їх внеску до валового регіонального продукту й соціально-економічного розвитку.

Особливо відмітимо той факт, що з 1970-х років ведеться активний ідеологічний наступ на концепцію соціальної держави, який посилився на межі XX - XXI ст., і пов'язаний з високим навантаженням державних бюджетів (держава виконує роль перерозподілювача засобів у соціальну сферу) і проблемами старіння населення, в першу чергу в розвинених країнах Заходу й у сучасній Україні. Цими причинами обумовлені концепції економістів ліберального напряму, що обґрунтовують зниження високого рівня соціальних витрат. Нам уявляється, що тільки при збільшенні виробництва соціально-значущих послуг у структурі ВРП, забезпеченні їх збалансованого міжрегіонального розподілу й забезпеченні ефективного регулюючого механізму можливе зниження перерозподільної ролі держави в цих сферах.

Існуюча система управління державними активами в соціально-значущих галузях не відповідає сучасним і тим більше перспективним потребам української економіки. Одними з істотних недоліків є висока міра опортунізму, що проявляється у відхиленнях від цільових установок товариства; бюрократичні перепони для ухвалення управлінських рішень стосовно об'єктів нерухомого майна; майнова й земельна політика будується в основному за принципом збереження у власності максимальної кількості об'єктів без урахування співвідношення прибутковості їх використання й витрат на їх зміст.

Система управління державною власністю має бути спрямована на досягнення поставленої мети – формування структури власності й системи управління майном, що дозволяють повністю забезпечити виконання державних функцій, максимізувати поповнення прибуткової частини бюджету та знизити витрати бюджету на утримання майна. Потрібне формування ефективної системи управління майном, спрямованої на належне забезпечення державних функцій і зниження частки участі держави в конкурентних сферах економіки, головним чином, у сфері надання соціально-значущих послуг.