Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки
Пакулін С.Л., Топчій О.О.
ДУ «Інститут
економіки природокористування та сталого розвитку
НАН України»
Підвищення ефективності державного
регулювання
інноваційно-інвестиційної діяльності в
регіоні
Як головний
напрямок формування
інвестицій у найближчій перспективі з урахуванням поточного стану української економіки ми розглядаємо мобілізацію внутрішніх
ресурсів – коштів підприємств і організацій, кредитів банків, бюджетних
ресурсів і коштів населення. У сучасних економічних умовах коштів, які вкладаються в розвиток
економіки, для відтворення основних фондів недостатньо: коефіцієнт зносу активної частини в цілому по народному господарству
України складає зараз близько 65%, а машин і устаткування –78%. При цьому близько
60% устаткування
практично виробило свій технічний ресурс, і його працездатність підтримується
за рахунок ремонту, обсяги
якого щороку зростають.
Особливо слід зазначити одну зі складних
проблем інвестиційної діяльності – це порушення термінів введення об'єктів в
експлуатацію і, як результат, високий рівень незавершеного будівництва. Близько
70% об'єктів введено
з порушенням нормативних
термінів будівництва, що призводить до зниження ефективності капітальних
вкладень, уповільнення оборотності коштів, посилення інфляційних процесів.
Одним з перспективних
напрямків
регіонального державного регулювання рівня соціально-економічного розвитку
регіону має стати тестування наукоємних
галузей. Наразі відсутній
єдиний підхід до визначення кола наукоємних галузей і виробництв. Для того, щоб
здійснювати контроль і планування
розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності промислових підприємств і
організацій, малого й середнього бізнесу та в цілому регіону, необхідно використовувати показники
інвестиційного проекту, які ми пропонуємо включити й до системи статистичної
звітності. При цьому в кожному територіальному утворенні потрібно розробити
науково-технічні й інноваційні програми, в яких слід передбачити дотримання
основних принципів стійкого розвитку галузей економіки регіону: збереження й оздоровлення екологічної обстановки; раціонального
й економічного використання матеріальних і природних ресурсів з метою розвитку
людського капіталу; забезпечення здорового місця існування населення за неодмінної
умови збереження
сприятливих умов і
для майбутніх поколінь.
Наші дослідження
виявили, що основними чинниками,
що перешкоджають трансферту технологій, є низька затребуваність вітчизняних розробок через погану інноваційну
сприйнятливість, прагнення до необґрунтованих придбань|надбань| зарубіжних, найчастіше застарілих;
відсутність інноваційної високопрофесійної інфраструктури інноваційних центрів,
фахівців, здатних
до аналізу й активних дій; нечітка орієнтація підприємств регіону на створення конкурентоздатної продукції та
ресурсозбереження; надмірна орієнтація при формуванні й фінансуванні державних
регіональних програм, орієнтованих на великі підприємства; труднощі, особливо в
початковий період, у створенні
й існуванні без державної підтримки та контролю малих інноваційних підприємств;
невирішеність проблем
спрощення та зниження структури оподаткування, формування прогнозної системи
позгоджень і контролю, спрощення процедури оцінки вартості, продажу і здачі в
оренду об'єктів власності, чіткішої регламентації митного регулювання; низька
ефективність регіональних науково-технічних програм через нечіткість визначення
пріоритетів соціально-економічного розвитку, відсутність стійкого
позабюджетного фінансування, наслідком чого є використання програм для вирішення особистих проблем, формування дрібних, випадкових завдань і так далі.
Для підвищення
ефективності й активізації інноваційної діяльності в регіонах України доцільно:
– забезпечити
організаційні, фінансово-економічні, інфраструктурні та інші умови (за
допомогою Указу Президента) для швидкого формування навколо інноваційно-здатних наукових організацій «інноваційних
поясів», які забезпечать промисловість і АПК новими конкурентоздатними й
імпортозамісними розробками;
– посилити й постійно здійснювати
державну підтримку й гарантію інноваційної діяльності в регіоні на основі
прийнятих законодавчих актів;
– спростити й
надати пільгу для створення
малих інноваційних підприємств з боку контролюючих органів влади;
– прийняти дієві заходи щодо різкого посилення
«інноваційної сприйнятливості» в органах державного й місцевого управління,
керівників і фахівців
економічних суб'єктів регіону, оскільки без мотивації «знизу» жодні рішення «зверху» в галузі ефективності інноваційної
діяльності неможливі, що підтверджується низькою наукоємністю й високою ресурсоємністю ВРП.
Особливістю
інвестицій у сучасних умовах є
збільшення частки довгострокових
вкладень на технічне переозброєння та реконструкцію підприємств, що діють, і
зниження її на нове будівництво; напрямок інвестицій у базові галузі регіону: машинобудування й
металообробку, сільське господарство; поліпшення співвідношень між капітальними вкладеннями в
ресурсовидобувні, переробні та
споживчі галузі на користь останніх; збільшення частки|долі| довготривалих вкладень в активну частину основних засобів. Державне регулювання інноваційно-інвестиційної
діяльності має здійснюватися економічними методами через механізм
оподаткування, амортизаційну політику, надання бюджетних асигнувань на
фінансування інвестицій. Інвестиційна діяльність регіонів України багато в чому
залежить від розміщення на їх території продуктивних сил. Вищий рівень
використання капітальних вкладень спостерігається в тих районах і містах, де
краще розвинена промисловість і виробнича інфраструктура.
Одне з
найважливіших завдань
регіональної політики розвитку інвестиційної сфери – це розподіл національних і
місцевих бюджетних і позабюджетних коштів відповідно до фактичного
господарського потенціалу й соціально-економічного стану|достатку| регіонів. Зараз відбувається передача з
обласного бюджету до бюджетів усіх районів і міст коштів фонду фінансової підтримки регіонів.
Унаслідок чого здійснюється фінансування не тільки відсталих, але й благополучних регіонів з високим виробничим потенціалом.
Адміністративно-територіальний устрій області має бути таким, щоб кожен регіон України був
життєздатним з фінансової точки зору, міг мати власну стабільну інвестиційну
базу.
Проведене нами
дослідження встановило, що трудовий потенціал більшості регіонів України
розбалансовано за потребою в робочій силі економіки міст і адміністративних
районів. Зростання
чисельності населення в працездатному віці та скорочення рівня зайнятості
сформували в низці адміністративно-територіальних утворень значне безробіття,
причому всіх трьох його видів: зареєстроване, незареєстроване та приховане.
Особливість
демографічного розвитку в наш час характеризується постійним наростанням
проблем відтворення населення, що в перспективі призведе до різкого погіршення
його вікової структури. У зв'язку з цим, особливе значення слід надати
створенню й
оптимізації використання системи розподілу фінансових ресурсів. Приблизно 50%
коштів на розвиток регіональної соціальної інфраструктури місцеві органи влади
повинні отримувати
від держави пропорційно до чисельності населення, що проживає на їх території,
близько 30% – від бюджету області за конкурентною системою на дотацію цільового
об'єкта, а 20%, що залишилися, вони
можуть використовувати на фінансування підприємств на їх території та установ комунальної
власності.
Соціальна складова
потенціалу розвитку регіону багато в чому визначається демографічною ситуацією,
що складається. Це характеризується зростанням депопуляції населення, різким скороченням його
чисельності на селі, загостренням проблеми зайнятості населення й молодіжного
безробіття, низьким темпом підвищення рівня та якості життя населення.
Для формування
інноваційної економіки районів необхідно змінити їх структуру виробництва на основі
оптимізації територіально-галузевої структури регіону з урахуванням природних і
економічних умов кожного окремо.
Найбільш вдалою
організаційною формою об'єднання інноваційної інфраструктури є створення таких територіальних
структур у регіоні, як технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, технологічні
центри.