Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

К.е.н., доцент Харчук С.А., Борщ М.

Вінницький навчально-науковий інститут економіки Тернопільського національного економічного університету, Україна

Соціальний захист населення: стан та основні проблеми

В умовах ринкової економіки України актуальною є проблема соціального захисту населення. Відбувається стрімке розшарування суспільства за матеріальним і соціальним статусами, зростає безробіття, тому перед державою постає питання забезпечення і підтримки соціальних прав малозабезпечених верств населення, створення умов для зростання добробуту населення.

Дослідженням питань соціального захисту населення присвячено праці відомих вчених таких як Атаманюка Р. Ф., Волгіна Н. А., Гриненко А. М., Гончарова А., Зеленко Н., Климчука І. Г., Козік О. М та ін.

Поняття "соціальний захист" є досить нове, почало використовуватись у міжнародних актах в середині XX століття, що було викликане кардинальними змінами в соціальній політиці у багатьох країнах світу, які зумовили необхідність систематизації та координації різноманітних інститутів соціальної сфери з позиції характеристики її захисних функцій. Система соціального захисту знаходиться в процесі розвитку, саме тому не існує єдиної точки зору стосовно поняття "соціальний захист".

Відповідно до ст. 46 Конституції України "кожен громадянин має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом" [1].

Запроваджені в Україні пільги, соціальні та компенсаційні виплати, а також соціальні послуги є формами реалізації права громадян на соціальний захист з боку держави, яке закріплене в Конституції України та випливає з міжнародно-правових зобов’язань держави. Крім того, вказані форми соціального захисту безпосередньо пов’язані з реалізацією права на достатній життєвий рівень, права на житло, права на охорону здоров’я, низки інших положень Основного Закону.

Гриненко А.М. зазначає, що соціальний захист – це такі відносини, які дозволяють індивідам, що знаходяться під їхнім заступництвом, зберігати свої позиції в суспільстві; це охоронна функція політичного, або соціального союзу [2, с. 79].

На думку Волгіна Н.А. – це політика та цілеспрямовані дії, а також засоби суспільства та держави, які забезпечують індивіду, соціальній групі, населенню в цілому комплексне різнобічне вирішення різноманітних проблем, зумовлених соціальними ризиками, які можуть спричинити або вже спричинили повну або часткову втрату вказаними суб’єктами можливостей реалізації прав, свобод та законних інтересів, економічної самостійності та соціального благополуччя, а також оптимального розвитку, відновлення або придбання [3, с. 718].

Узагальнюючи, можна визначити, що соціальний захист розглядається, перш за все, як підтримка з боку держави окремих верств населення, які з певних причин можуть піддатися негативному впливу ринкових процесів. Так, соціальний захист передбачає систему заходів щодо надання допомоги для найбільш вразливих верств населення та створення відповідних соціальних гарантій для економічно активної частини населення. Також, соціальний захист включає й державні гарантії, що протидіють негативним наслідкам ринкових процесів економіки, зокрема інфляції, скорочення зайнятості тощо.

Провідне місце у видатках бюджетів України усіх рівнів належить видаткам на соціально-культурні заходи. Так, саме на них припадає близько половини обсягу видатків всього зведеного бюджету України. У свою чергу, з усіх видатків на соціально-культурні заходи близько третини займають видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Так, до витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному становищі, видатки на пенсійне забезпечення (крім витрат Пенсійного фонду України), а також фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх та молоді, витрати на утримання будинків-інтернатів для осіб похилого віку та інвалідів, пов'язані із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Протягом останніх років, у структурі доходів населення, витрати держави на "соціальну допомогу та інші одержані поточні трансферти" займають дуже велику частку, яка складає близько 38,0% (всіх доходів населення). При цьому, в структурі доходів населення, заробітна плата складає лише 42,0% (Таблиця 1.1).

Таблиця 1.1.

Динаміка змін структури джерел доходів населення

з 2001 по 2011 рр. (у млн грн)

Показник	2001	2005	2007	2008	2009	2010	2011	2011 до 2010 (%)
Доходи - усього:	157996	381404	623289	845641	894286	1101175	1251005	113,6
Заробітна плата	67389	160621	278968	366387	365300	449553	521066	115,9
Прибуток та змішаний доход	29518	58404	95203	131139	129760	160025	198512	124,1
Доходи від власності (одержані)	4275	11072	20078	28432	34654	67856	68059	100,3
Соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти	56814	151307	229040	319683	364572	423741	463368	109,4

Але, з урахуванням того, що при розрахунках такого роду враховується так звана "нарахована заробітна плата", то слід вважати, що фактично отримана заробітна плата є меншою (для населення) обсягу витрат держави на "соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти".

У 2011 р., по відношенню до 2010 р., в структурі доходів населення спостерігалося незначне зростання частки заробітної плати на 2,0%, та зменшення доходів від витрат держави на "соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти" на 3,7%.

У свою чергу, в структурі загальних витрат держави, витрати на соціальний захист та соціальне забезпечення також займають значну частку (Таблиця 1.2).

Таблиця 1.2

Частка державних витрат на соціальний захист

та соціальне забезпечення населення

Роки	У % до загальних видатків	У % до ВВП
1990	19,2	5,0
1991	15,6	5,1
1992	18,7	7,1
1993	31,5	12,2
1994	11,2	5,8
1995	13,7	6,1
1996	12,0	5,0
1997	16,4	6,0
1998	13,6	4,1
1999	11,9	3,2
2000	12,4	3,5
2001	15,0	4,1
2002	21,0	5,6
2003	17,1	4,9
2004	19,0	5,6
2005	28,2	9,1
2006	23,7	7,6
2007	21,4	6,7
2008	23,8	7,8
2009	25,4	8,6
2010	27,6	9,7
2011	25,0	8,0

Частка витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення протягом останніх 22 років складала в середньому 19,2%, та коливалася в межах від 11,2% (у 1994 р.) до 31,5% (у 1993 р.). У 2011р. ця частка склала 25,0% (від загальнодержавних витрат), що становило 8,0% до внутрішнього валового продукту держави. Тому потрібно здійснити аудит всієї системи діючих пільг, соціальних та компенсаційних виплат, в т. ч. переглянути перелік критеріїв та підстав, на основі яких громадянам надається право на соціальний захист з боку держави. Такий перелік повинен відповідати конституційним гарантіям та міжнародним зобов’язанням України щодо забезпечення та реалізації соціальних прав людини.

Головним завданням має залишатися посилення адресної соціальної підтримки для підвищення ефективності використання бюджетних коштів та їх спрямування соціально вразливим верствам населення, а також забезпечення гідного рівня пенсійних виплат для осіб, які втратили працездатність.

У чинних нормативно-правових актах, що визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, немає системності (дотримання визначених на перспективу пріоритетів) та наступності (логічного зв’язку чинних нормативно-правих актів із попередніми та наступними спорідненими актами).

Прийняття нормативно-правових актів, які визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, здебільшого відбувається непланомірно. Так, багато актів були прийняті до певних офіційних дат або стали частиною приурочених до них заходів, що не найкращим чином позначилося на їх змісті та подальшому виконанні.

Загальною проблемою діючих нормативно-правових актів, що визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, є відсутність чітко визначених і нормативно закріплених пріоритетів цієї політики, що дало б змогу сприймати та реалізувати її як єдиний взаємопов’язаний комплекс принципів та заходів. Така ситуація породжує невпевненість щодо дієвості та незмінності державної політики, а також сприяє виникненню соціальної напруги та недовіри в суспільстві.

Література:

1. Конституція України [Електроний ресурс] : Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. – Режим доступу : http: // www.rada.gov.ua

2. Гриненко А. М. Соціальна політика : сутнісно-концептуальний аспект

/ А. М. Гриненко // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2008. – № 32. –

С. 75–80.

3. Социальная политика : учебник / Н. А. Волгина, А. Э. Котляр и др. ; под общ. ред. Н. А. Волгина. – М. : Экзамен», 2003. – 736 с.