Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

Ас. Норкіна Т.П.,

студ. Черніговцева О.А.

Донбаська національна академія будівництва і архітектури, Україна

Теоретичні засади креативно-інноваційного потенціалу

За сучасного розвитку державної діяльності, постійних світових зрушень та перепитій, держава не може вижити без альтернативних методів діяльності, все більшого значення набуває використання інноваційних технологій у різних сферах соціального інвестування. Головним напрямком введення новітніх технологій є виробництво, але на сьогодні доцільно впроваджувати інновації у соціальну сферу, а також на всіх рівнях організаційної структури. Таким чином, збільшується роль інноваційної культури у державних структурах, ефективне впровадження якої призводить до всебічного залучення інновацій та вигідного їх використання. Підтримка інноваційної культури у всіх сферах діяльності державних структур допоможе створити позитивну атмосферу у населення та сприятливі умови для подальшого впровадження інноваційної політики.

Інноваційна культура – порівняно нове поняття і вид свідомої діяльності організації. За Законом України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні» (ст. 2), інноваційна культура – складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах [1]. Незважаючи на те, що підвищення рівня інноваційної культури було визначено в Законі як стратегічний пріоритет держави, в нашій країні цим питанням не приділяється належної уваги, що матиме негативні наслідки для інноваційного розвитку економіки.

Інноваційна культура виконує наступні функції:

- трансляційну – передача з минулого в теперішній час і з теперішнього часу в майбутнє усталених типів інноваційної поведінки соціальних суб'єктів, які пройшли тривалу апробацію і набули певного ціннісного забарвлення в рамках даного суспільства;

- селекційну – відбір знову створених або запозичених інноваційних поведінкових моделей, які в щонайбільшій мірі відповідають потребам суспільства на певному етапі його розвитку;

- інноваційну – розкриття креативних можливостей описуваного соціокультурного механізму, вироблення нових типів інноваційної поведінки на основі зразків інноваційної діяльності, які виникли всередині самої культури або були залучені ззовні [3].

Інновації неможливі без креативності. Усі державні діячі прагнуть, щоб їх держава розвивалась, йшла в ногу з часом, а для цього потрібні освічені, активні і здатні вносити певні нововведення працівники, що приведе до підвищення ефективності діючої системи.

Креативність – це творчі здібності індивіда, що характеризуються готовністю до створення принципово нових ідей, які відхиляються від традиційних чи прийнятих схем мислення і входять в структуру обдарованості як незалежний фактор, а також здатність вирішувати проблеми, що виникають усередині статичних систем [5]. Особливу увагу необхідно приділити соціальній креативності як основі розвитку соціально направленого суспільства.

Соціальна креативність – це здатність до висування нових ідей і принципів, які мають прогресивний соціальний ефект. Слово «прогресивний» має те значення, що створювані соціальні конструкції будуть працювати на благо їх соціумів. Якщо порівняти з технічною сферою, то руйнування будинків, мостів, доріг, споруд і виробничих об’єктів без наміру їх подальшої реконструкції можна назвати антитехнічною поведінкою. Точно так технології руйнування соціуму важно буде назвати «прогресивними», навіть якщо вони мають інноваційний характер. Тому більшість дій, які направлені на руйнування або створення несприятливої атмосфери можна по аналогії назвати антисоціальною поведінкою.

Соціальна креативність залежить не тільки від інтелекту, але має на увазі і моральність. Креативність включає широке поле здібностей: це і теоретичне мислення, здатність до планування, прогностичні здібності, здатність до спільної праці, готовність до кооперації, встановлення контактів, направленість на досягнення успіху, високий рівень розвитку концентрації уваги, селективності пам'яті й т. ін. [5]

Заповнити брак свободи і творчості є історичним завданням сучасних соціальних інститутів, до яких можна віднести інститут вищої освіти. Саме система вищої освіти повинна взяти на себе функцію відтворення здатності особи до творчості. Для цього необхідно підвищувати соціальну і індивідуальну компетентність, здатність до самомотивації, самоосвіту та постійне підвищення кваліфікації.

В середньостроковій перспективі пропонується зосередити зусилля на трьох напрямках: істотне поліпшення популяризації наукового знання, зокрема: організація державної підтримки науково-популярних періодичних видань, створення науково-популярних програм на радіо та телебаченні, запровадження пільгових умов та матеріальних стимулів для написання та видання науково-популярних книг; вдосконалення освітніх програм з урахуванням новітніх досягнень науки, зокрема: проведення спеціальних заходів для інформування викладачів середньої та вищої школи про останні досягнення науки і технологій, створення загальнодержавної системи дистанційного навчання із залученням найбільш кваліфікованих і авторитетних вчених; підвищення інноваційної культури апарату управління, зокрема: організація навчання працівників міністерств і відомств з основ інноваційного менеджменту, організація циклів лекцій для державних службовців з проблем формування та реалізації науково-технологічної та інноваційної політики на основі зарубіжного та вітчизняного досвіду [2].

Креативно-інноваційний розвиток спонукає державні установи до вибору простих, чітких цілей та розвиває прагнення всього народу до інноваційного розвитку.

Література:

1. Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 року №433-IV.

2. Козлова О.Г., Миленкова Р.В. Інноваційна культура: сутнісні характеристики: Монографія. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2007. –

140 с.

3. Петрова Т.П. Некоторые аспекты управления социальными инвестициями в предпринимательской сфере // Российское предпринимательство. – 2007. – №9.Вып.1(97). – c.56-59.

4. Креативность и социальные науки: Сб.ст. – Отв.ред. – Э.Р. Григорьян, М., Институт социальных наук (ИСН), 2011.- 114с.

5. http://ru.wikipedia.org/wiki/