Історія/1. Вітчизняна історія

Коркішко Наташа

студентка І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

ОСОБЛИВОСТІ ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ НА ПОДІЛЛІ

«Новий світовий порядок» - назва окупаційного режиму, встановленого гітлерівцями на загарбаних територіях. Наміри гітлерівців були викладені в плані «Ост» (схід) – це план знищення населення та освоєння окупованих територій. Українські землі мали стати життєвим простором для арійської раси.

Кам'янець-Подільська область була окупована німецькими загарбниками з середини липня 1941 р. по квітень 1944 р. Для жителів Поділля настали чорні дні кривавого нацистського терору. Кам'янець-Подільська область увійшла до генеральної округи «Волинь-Поділля», що охоплювала територію 80,5 тис. кв. км. з населенням 4212 тис. осіб. Німецька окупаційна влада утворила на території сучасної Хмельницької області дев'ять округів, або гебітскомісаріатів. Кожну округу очолював гебітскомісар. Цивільну владу в районах здійснювали районні управи на чолі з головою району. В районній управі працювало до 15 чоловік. У кожному селі теж було утворено управи із виборними старостою та писарем [1].

Гітлерівці не ліквідували сільськогосподарські артілі, а перейменували їх в общині господарства. Окремі колгоспи було перетворено у поміщицькі і «державні» маєтки. В общинних господарствах і маєтках окупанти встановили суворі порядки. За роботу, виконувану в общинних господарствах, платили мізерну платню, німецька влада оподаткувала селян численними грошовими й натуральними податками. Вони були зобов'язані здавати велику кількість молока, м'яса, яєць, сплачувати податки навіть за собак. Продавати на базарах зерно, м'ясо, сало, молоко і молочні продукти, яйця і овочі заборонялося.

У перші дні окупації Поділля німецькі загарбники закрили школи і вищі навчальні заклади. В окремих селах залишились лише початкові школи, які пізніше були ліквідовані. За медичну допомогу вимагалася висока плата.

Своїми директивами представники цивільної адміністрації намагались контролювати життя населення, зокрема й сімейне. Органи місцевої влади, поряд із реєстрацією шлюбу у ЗАГСі, запровадили обов’язкове подання заяв у місцеві газети, юридична дія яких тривала протягом шести місяців. По закінченні терміну дії оголошення, набували сили реєстрації шлюбу. Згідно нового сімейного кодексу, було заборонено шлюб між представниками певних національностей (українцями та євреями). Окупаційні чиновники дозволяли також брати шлюб у церкві, але він не мав юридичної сили.

У зв’язку з ліквідацією старої ідеологічної системи, німецька влада, намагаючись створити власну та залучити на свій бік найбільшу кількість прихильників, розпочала радикальні зміни у підході до релігії. Зокрема, відкривались, будувались церкви, масово наверталось до віри населення всіх вікових категорій [2].

Окупанти здійснювали старанно розроблену програму винищення радянських людей. На території області фашисти закатували в концтаборах, єврейських гетто, гестапівських катівнях майже півмільйона чоловік, з яких половина – військовополонені. Найбільше закатовано було у «Грос-лазареті» - концтаборі для військовополонених в Славуті - 150 тис., Шепетівці - 30 тис., Полонному - 8,6 тис. [3].

Остарбайтери (від німецького слова «східні робітники») - німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями східних окупованих територій на примусові роботи до Німеччини.

За 1941-1944 рр. загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн. чоловік, в тому числі 2,2 млн. з України. Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах. Продуктивність остарбайтерів була досить велика і становила, серед чоловіків 60-80% у порівнянні з продуктивністю німецьких робітників, а серед жінок 90-100%. У Німеччині остарбайтери жили в таборах під суворим наглядом адміністративних поліцейських, спецслужб. Заробітна плата становила 30% від платні німецьких робітників, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю, або ув’язненням у концтаборі [1].

Остарбайтери носили обов’язково дискримінаційну відзнаку «ост». У червні 1944 р. їх було замінено на національні відзнаки, для українців - тризуб. Більшість остарбайтерів після закінчення війни були насильно репатрійовані до СРСР, де майже всіх було звинувачено у «зраді Батьківщини» і репресовано.

Понад 117 тис. юнаків і дівчат фашисти примусово вивезли до рейху. Значна частина їх загинула на чужині, підірвала здоров’я, не повернулася в Україну. Ті, що повернулися, пройшли терни сталінських концтаборів, носили тавро ворога народу, страждаючи від недовіри.

Література:

1. Безансон А. Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту / З фр. пер. Т. Марисин. - К., 2007. - 136 с.

2. Дитч Й. Образи тоталіризму в Україні // Критика. - 2006. - Ч. 5. - C. 10-13.

3. Левітас Ф., Ігнатієва І. Голокост - погляд через 60 років // Міжнаціональна злагода: Спільне минуле - Спільне майбутнє (проблеми вшанування пам'яті жертв трагедій етносів України). - К., 2002. – С. 60-67.