Історія/1. Вітчизняна історія

Коробченко Олександра

студентка І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

ПАРК «ОЛЕКСАНДРІЯ»

Наша країна надзвичайно красива, така красива, що ми ніколи не перестанемо захоплюватися нею. Серед численних чудес світу особливе місце займають дивовижні природні куточки, які з давніх давен вражають людей красою своїх ландшафтів або рідкісними рослинами і тваринами, що населяють їх. Такими об’єктами є Національні парки - це території, куди входять природні комплекси і об'єкти, які мають особливу екологічну, історичну і естетичну вартість і призначені для використання з природоохоронною, просвітницькою, науковою, культурною метою та для регульованого туризму. Одним із таких надзвичайних надбань України є парк «Олександрія» у Білій Церкві.

Державний дендрологічний парк «Олександрія» Національної академії наук України (далі – Олександрія) без сумніву є головною візитівкою Білої Церкви, найпривабливішим туристичним об’єктом міста та улюбленим місцем відпочинку білоцерківців. На сьогодні дендропарк – найбільший на Україні архітектурно оформлений ландшафтний парк, площа якого становить майже 300 гектарів.

Історія парку починається з 1784 р., коли О.Браницька отримала маєток у Білій Церкві в дарунок від свого чоловіка К.Браницького. Автором генерального плану забудови парку став французький архітектор Мюффо. Перші роботи розпочалися у 1793 р. Багато рослин для парку завозили з Польщі, інших країн Європи та світу. Паралельно розпочалась робота з будівництва літньої резиденції графів Браницьких - «Аустерії». Поруч із нею було розташовано комплекс павільйонів, у тому числі Монарший павільон, Бальна Зала та інші. У 1815 р. О.Браницька привезла до Білої церкви з Берліна молодого садівника Августа Єнца, який протягом наступних 54 років працював у парку, створюючи все нові і нові композиції [1].

Три покоління графів Браницьких розбудовували парк. Після смерті Олександри Браницької у 1838 р. парк та маєтки успадкував її син Владислав Ксаверійович (1783-1843). Наступним володарем був Владислав Владиславович (1826-1884). Останньою володаркою маєтків до 1917 р. була дружина графа Владислава — Марія Євстафіївна з роду Сапєг. Нащадки Браницьких й понині живуть у Франції, Польщі та інших країнах світу.

Реформа 1861 р., яка скасувала кріпацтво, позбавила Браницьких безкоштовної робочої сили. З цього часу уповільнюється розвиток парку «Олександрія». Практично до 1917 р. в ньому виконувались роботи, пов'язані тільки з доглядом вже існуючих об'єктів. Під час громадянської війни 1918-1921 рр. парк зазнав величезних втрат. Більшість архітектурних споруд було повністю або частково зруйновано. Відчутної руйнації зазнав парк у роки Другої світової війни. З «Олександрії» вивезли велику кількість цінних мармурових та бронзових скульптур, значні збитки були завдані і парковим насадженням. Постановою від 10 квітня 1946 р. Рада Міністрів СРСР передала парк «Олександрія» у віддання Національної академії наук України, якій він підпорядковується у даний час. У 1955 р. розроблений проект реставрації і розвитку парку. У 1957 р., під керівництвом і за активної участі Д. М. Криворучка, в парку розпочалися реставраційні роботи. Були відновлені всі основні паркові споруди за винятком палацу і танцювального павільйону, одночасно були збудовані нові об'єкти [2].

Головними архітектурними об’єктами парку є: Східна частина – «Ротонда», «Колона Суму», «Руїни», Колонада «Ехо», «Китайський місток», «Варна»; Західна частина – Палієва гора; Північна частина – сад «Мур»; Південна частина – Турецький будиночок.

Парк «Олександрія» на сьогодні є одним із найпопулярніших місць Білої Церкви, величезна кількість відвідувачів приїжджає до міста саме, щоб відвідати парк, адже він славиться своєю красою та неймовірно великою площею. На території парку зростає понад 2500 видів, форм та сортів рослин. Серед українських дендропарків це рекордна кількість [3].

Можна дуже довго розповідати про різноманіття архітектурних пам'яток та скульптур «Олександрії», про неповторність та красу її ландшафтів, але краще хоч раз поїхати та побачити. Незабутні враження гарантовано. Особисто автор, досліджуючи історію парку, дізналася багато нового про нього.

Література:

1. Криворучко Д. М. Олександрія. — К., Будівельник, 1979.

2. Макаренко П. Дендропарк «Александрия» (путеводитель). — К., Наукова думка, 1981.

3. Мордатенко Л., Гайдамак В., Галкин С. Дендропарк «Александрия». — К., 1990.