Історія/1. Вітчизняна історія

Колядинська Марія

студентка І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

ФЕОДОСІЯ – «БОГОМ ДАННА»

Напевно кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідне місто, чим воно особливе, чим вирізняється з-поміж тисяч інших міст світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідне місто – це не просто земля на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, – це щось значно більше, це почуття, які виникають, це бажання діяти на благо, повага. Для автора таким надзвичайним містом є Феодосія.

Феодосія – місто обласного підпорядкування, морський порт, промисловий і курортний центр Південно-Східного Криму. Феодосія – місто на березі Феодосійської затоки, саме тут закінчується головне пасмо Кримських гір, обриваючись у море скелястим мисом Іллі. На півдні старе місто лежить на гірських схилах Тепе-Оба, а нові райони вже побудовані на рівнині. Таке близьке сусідство гір і степів створює своєрідний м’який клімат [1].

Вік Феодосії викликає повагу, їй – 25 століть. За час свого існування Феодосія знала періоди розквіту і занепаду, місто руйнували і знову відроджували.

Назва Феодосія означає у перекладі з грецької мови «Богом дана». Таку назву місту дали купці з міста Мілета, коли організували невелику торгівельну факторію у VI ст. до н.е. [2]

У XIII столітті на береги Феодосійської затоки висадилися італійці з міста Генуї. З дозволу татар вони утворили тут колонію і назвали її Кафою. Кафа стала відомим портом, через який проходили торгівельні шляхи на Захід і Схід. Місто карбувало власну монету.

Поруч з фортецею, у невеликій долині, в XIV столітті були побудовані одинадцять храмів. Це була справжня Свята долина. До наших днів збереглися церкви святого Георгія, святого Іоанна Богослова, святого Іоанна Предтечі і святого Стефана. Від далекого минулого у Феодосії збереглася значна кількість історичних пам’яток. На Карантинному пагорбі в V столітті до н.е. був центр античного міста [2]. Стара частина міста – це своєрідний архітектурно-історичний музей з характерними рисами середньовіччя [1].

Історія Феодосії нерозривно пов’язана з ім’ям художника, що здобув місту славу культурної столиці Криму. Уродженець Феодосії, Іван Костянтинович Айвазовський, у зеніті слави залишив столицю і назавжди оселився на батьківщині. Також у Феодосії проживали Олександр Грін, Олександр Пушкін, Антон Чехов [3].

Багатий край і на туристичні об’єкти, до яких можна віднести:

· окремі вежі (Святого Костянтина, Докову, Круглу, Фоми), стіни і ворота генуезької фортеці;

· Фонтан Айвазовського, споруджений за проектом і на кошти художника (1888);

· Фонтан «Доброму генію»;

· Національну картинну галерею імені І.К. Айвазовського – найбільшу в світі колекцію творів Івана Костянтиновича Айвазовського – 417 полотен;

· Літературно-меморіальний музей Олександра Гріна;

· Церкву Всіх Святих (побудована в 1880-их роках, зруйнована в 1960-их роках, відновлена у 2004 р.);

· Музей старожитностей (краєзнавчий) – відкритий у 1811 р., найстаріший провінційний музей Російської імперії;

· Музей дельтапланеризму – єдиний у Європі;

· Музей Марини і Анастасії Цвєтаєвих;

· Народний музей скульптора В.І. Мухіної;

· Феодосійський музей грошей.

Феодосія – це край, де проживали талановиті особистості, активні громадські діячі, що не давали йому здавати свої позиції у всебічному розвитку. За останні роки місто розквітло не тільки в культурному плані, а й в естетичному. Влада міста приділяє неабияку увагу щодо дотримання чистоти, привабливого зовнішнього вигляду міста. Безумовно, не можна не любити і не пишатися рідним містом, його історичними та культурними пам’ятками, відомими діячами.

Феодосія – це місто кораблів і якорів, місто солоного вітру і просторих набережних. Це місто, де відпочиваєш душею, і куди завжди хочеться повернутися назад.

Література:

1. Марков Е. Очерки Крыма: картины крымской жизни, истории и природы. – К., 2006. – С. 512-518.

2. Петрова Э. Античная Феодосия. – Симферополь, 2000. – С. 264-269.

3. Тарасенко Н. Феодосия. – Симферополь, 1978. – С. 211-214.

4.