Історія/1. Вітчизняна історія

Жало Юлія

студентка І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

ЗОЛОТОНОША – РІДНИЙ КРАЙ

Золотоноша – місто обласного підпорядкування, районний центр Золотоніського району Черкаської області. Золотоніській міськраді підпорядкована Згарська сільська рада з селом Згар та два села – Гришківка та Ярки.

Місто розташоване на річці Золотоношці (в народі більш відома під назвою Болотоношка), притоці Дніпра. Назва «Золотоноша» викликала цілий цикл «золотих» легенд...

Згідно з однією з них, у другій чверті XVII сторіччя Золотоноша була замком Яреми Вишнивецького і місцем збору податків, стягуваних з його величезного феоду – так званої «Вишневеччини». Зосередження в місті податків – золотих грошей – нібито й дало привід назвати його Золотоношею, тобто «золотою ношею». Проте таке твердження хибне, бо Вишневецький прибув на Лівобережжя на початку 30-х років XVII сторіччя, а назва міста з корнем «золот» з’явилась за 60 років до того.

Науковці мислять тверезіше. На їх думку, своєю назвою річка завдячую природнім особливостям: дно Золотоношки, покрите піщаними наносами, сяє, немов насичене золотом, від домішок золотої барви. Отже, слід гадати, що своє осяйне наймення місто отримало не від тих скарбів, що проходили через нього, а від блискучих розмірів місцевої річки [1].

12 тисяч краян брало участь у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Багато воїнів полягло в боях за честь і незалежність Батьківщини. За подвиги на фронтах 3 тисячі з них відзначено урядовими нагородами. П’ятьом уродженцям району присвоєно звання Героя Радянського Союзу (Я.Т. Андрющенко, М.О. Лисенко, В.І. Рибалко, Г.Л. Світличний, М.А. Сукач). Трудящі району оточували піклуванням поранених воїнів у Золотоніському евакшпиталі.

У період Великої Вітчизняної війни великої шкоди гітлерівці завдали сільському господарству. Вони пограбували всі колгоспи, радгоспи й МТС, вивезли 11 170 коней, 10 954 голів ВРХ, 500 свиней. Селянству довелось переборювати великі труднощі. Не вистачало ні робочих рук, ні тяглової сили.

Капітуляція гітлерівської Німеччини відкрила широкі можливості для відбудови і розвитку народного господарства. Із фронту до рідних домівок повертались стомлені походами війни, але окрилені перемогою солдати. Змінивши рушницю на плуга, вони ставали бійцями мирного фронту, набували досвіду праці в народному господарстві [2].

1945 року РМЗ завоював першість у Всесоюзному соціалістичному змаганні. Лише того року 160 робітників стали тут стахановцями. А токар В. Моргун перевиконував норми на 300%, за що був нагороджений значком «Відмінний будівельник». За п’ять повоєнних років золотонісці відбудували всі основні підприємства. Бажання людей залікувати рани, завдані війною, помітно впливали на збільшення виробництва продукції. За 1945 рік 12 підприємств Золотоноші, на яких працювало 1265 робітників, випустили продукції на 6 мільйонів карбованців, а 6 промислово-кооперативних артілей, де було зайнято 350 робітників – майже на 2 мільйони карбованців. Одне за одним ставали до ладу нові підприємства: 1952 року – м’ятний завод, 1953 – пивзавод, 1955 – комбінат комунальних підприємств. РМЗ налагодив випуск нової продукції для новобудови. Його баштові крани, пилорами, трайлери та інші машини й механізми поставлялись в усі кінці країни.

Швидкими темпами розвивалась охорона здоров’я, освіта і культура. На 1955 рік мережа медичних закладів Золотоніщини мала в своєму розпорядженні 4 лікарні, поліклініку, 2 диспанесери, 21 акушерський пункт, 12 пологових приміщень, дитячий садок і ясла. Вже 1948 року 33 початкових, 17 семирічних і 7 середніх шкіл охоплювали навчанням 12 тисяч дітей. Працювали будинок культури, 19 сільських і 12 колгоспних клубів, 36 драматичних, 13 хореографічних, 27 музичних гуртків, 2 міські та 2 сільські бібліотеки. Новий радіовузол обслуговував 1780 точок. Було радіофіковано села Вільхи, Коробівку і Мелесівку [3].

До визначних місць Золотоноші можна віднести Свято-Успенський собор, Покровський Красногірський монастир. За переказами, відлюдне життя в Красногір’ї, на місці майбутнього монастиря, започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI – на початку XVII століття. Йому у сні явилась Цариця Небесна, повеліла відправитись на Руську землю та вказала місце майбутнього монастиря в горі біля Золотоноші. Першою обителлю візантійського ченця стала викопана ним самим печера. Невдовзі про монаха стало відомо господарю тієї землі – козаку Івану Шебету-Слюжці, який вирішив перетворити Красну гірку, як називали її місцеві мешканці, в гору Божу – заснувати тут святу обитель. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися бажаючі присвятити своє життя Богу [2].

Провівши дослідну роботу, автор дізнався багато нового про свій рідний край. Його зачепили події, які відбувались в період Великої Вітчизняної війни. Не дивлячись на труднощі, його земляки не здавались і продовжували боротися до кінця, відновивши все зруйноване господарство власними силами. У Золотоноші є архітектурні пам’ятки, на які варто подивитися власними очима

Література:

1. Бушин М. І. Золотоніський край. – Черкаси, 2000.

2. Пономаренко М. Ф. Золотоніщина. – Черкаси, 2010.

3. Пономаренко М.Ф. Золотоноша – рідний карай. – Черкаси, 2012.