История/1. Отечественная история

К. іст. н. Ткаченко I.В.

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Україна

Вітчизняна культурна спадщина як структурний елемент загальнолюдської системи культурної спадщини

Конституція України проголошує, що культурна спадщина нашого народу охороняється державою, що забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, які становлять культурну цінність. Наявність саме цієї норми в Основному Законі нашої держави є повністю обґрунтованою, оскільки національна культура українського народу через її самобутність є невід'ємною складовою світової культури. Культура нашого народу своїм корінням сягає в сиву давнину, коли й було закладено підвалини нашого сталого культурного розвитку. Тут показовим є навіть той факт, що нині лише на державному обліку перебуває 152 тис. пам'яток культурно-історичної спадщини, з яких 56 тис. – пам'ятки історії, 7 тис. – пам'ятки монументального мистецтва, близько 15 тис. – пам'ятки містобудування та архітектури [1].

У той же час, у теоретичному та науково-практичному аспектах, об’єктивно наявною є недостатність розробки проблемних питань сприйняття культурної спадщини українського народу, саме як цілісної системи. Це, на наше переконання, обумовлено відсутністю належного визначення на науковому рівні основних факторів впливу в контексті сучасного стану трансформації культури та сприйняття культурної спадщини українського народу як єдиної, цілісної історико-культурологічної системи.

Актуальність теми дослідження безпосередньо обумовлена об’єктивно наявною позитивною тенденцією до збільшення зацікавленості значного прошарку національно свідомого корінного населення нашої держави до культурної спадщини українського народу та його рольової функції у світовому культурному спадкові. Культурна спадщина народу є найважливішою частиною його культури, її корінням, базисом, фундаментом. На жаль, сприйняття нашої культурної спадщини через певні соціальні, економічні та політичні чинники постійно трансформується, а її значення, як це не прикро констатувати, постійно нівелюється через штучні й політично заангажовані підходи певних суб’єктів політичного протистояння у державі. Отже, вочевидь, виникає негайна потреба в збереженні культурної спадщини українського народу як єдиної, самобутньої, взаємопов’язаної системи, яка є однією із базових підсистем світової культурної спадщини.

Одним із базових, проте й досі найбільш невизначеним елементом у галузі історії культури, є поняття культурної спадщини. Це поняття та визначення його дефініції залишається дискусійним. Як наслідок, дискусійним залишається й поняття не лише світової культурної спадщини загалом, а і спадщини українського народу, зокрема.

За висновками провідних вчених таке базове поняття, як культурна спадщина, на сьогодні в історичній науці є однією з «найбільш розмитих категорій» [2], хоча загалом культурний спадок сприймається як «частина матеріальної та духовної культури, створеної пращурами, випробованої часом, переданої наступним поколінням як певна цінність, що заслуговує на повагу» [3].

Складність і багатогранність культури, феномену суспільного життя й першоджерела культурного спадку, проявляється не тільки через її внутрішню структуру, а й через її історичні форми. Крім того, в історичному процесі культура через об’єкти культурного спадку відіграє важливу функцію у збереженні людського досвіду й напрацювань, що передаються з покоління в покоління. Культуру (культурний спадок) слід розглядати як цінність, у якій знаходить свій прояв сутність людини (індивіду), реальний процес життєдіяльності в усьому її різмаїтті.

На наше переконання неможливо ігнорувати і той факт, що джерелом культура є не тільки реальна дійсність. В суспільстві відбувається послідовний процес розвитку культури, створення культурного спадку, що використовується нащадками для подальшого розвитку культури з наступним створенням культурного спадку нації, народу, людства.

Таким чином, ми маємо говорити саме про системність виникнення культурних явищ, культурної спадщини та культури взагалі, безпосередній вплив попередніх напрацювань для створення нових культурних надбань.

Культурний спадок треба розглядати саме як систему, тобто сукупність взаємопов’язаних елементів, відокремлених від середовища, яка взаємодіє з ним як ціле [4, c. 5]. При цьому, зазначена система постійно та динамічно функціонує, розвивається, чинить вплив на суспільство та зазнає його впливу.

У сучасних умовах світової глобалізації система культурної спадщини українського народу є структурним елементом (підсистемою) культурної спадщини людства. Проте, саме багатовіковий вплив культурного спадку української нації, як самобутньої, цілісної, єдиної, динамічної системи, зумовив культурно-історичний розвиток нашого народу, який, зберігаючи, використовуючи та застосовуючи цей спадок, здійснював і здійснює його примноження.

Ми вважаємо, що при визначенні рольової участі, значення та впливу культурної спадщини застосування наявного у сучасній науці підходу «від реальної дійсності» є необґрунтованим. Аналіз рольової участі, значення та впливу культурної спадщини на історико-культурний розвиток нації має носити системний підхід, а сама культурна спадщина українського народу має розглядатися як єдина, цілісна, динамічна система, що взаємодіє з суспільством, впливаючи на нього та отримуючи від нього своє примноження.

На наше переконання, застосування запропонованого підходу має сприяти підвищенню якісного рівня наукових досліджень культурного спадку нашого народу.

Література:

1. Культурна спадщина / “Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ukrmap.su/uk-g4/18.html.

2. Климов Л. А. Культурное наследие как система [Электронный ресурс] / Л. А. Климов. – Режим доступа :

http://history.spbu.ru/index.php?chpu=Voprosy_museologii/1819/1844.

3. Культурное наследие: Материал из Википедии — свободной энциклопедии / [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

http://ru.wikipedia.org/wiki.

4. Перегудов Ф. И. Введение в системный анализ / Ф. И. Перегудов, Ф. П. Тарасенко. – М. : Высш. шк., 1989. – 367 с.