Музыка и жизнь/4. Эпохи, стили, жанры

К.мист. Васильєва Л.Л.

Миколаївський національний університет ім.В.О.Сухомлинського, Україна

Український кант як жанр “третього пласта”: деякі паралелі

Музична практика європейського суспільства, починаючи із середньовіччя, була насичена численними видами музикування, для яких музикознавство не випрацювало й до сьогодні єдиного, достатньо точного визначення, називаючи “музикою, що нас оточує” (Бесселер), “міським фольклором”, “trivial music” (Дальхауз), “музикою побуту”, “музикою міської окраїни”, “слобідським фольклором” (Б.Асаф'єв), “mezzo musica” (“між-музика”, Карлос Вега).

В.Конен називає їх “третім пластом”, зауважуючи, що “явище, про яке йде мова набагато ширше ніж побутова музика і відмічене великою жанровою різноманітністю. Його численні види відрізняються один від одного за естетикою, за типом своєрідного професіоналізму, за належністю до різних національних культур та історичних періодів” [7, 4].

Можливість виникнення і формування “третього пласта” в культурі Західної Європи пояснюється П.Берком існуванням суспільних груп – посередників між культурою освічених верств та усною народною культурою, які виникли внаслідок неспівпадання бар'єру писемності з бар'єром володіння латиною в західноєвропейському суспільстві 16-18 ст. Для характеристики його дослідник застосовує різні назви: “лубочна культура”, культура малоосвічених людей, “популяризована культура”. Її також можна назвати ранньою формою midcult (термін Д.Макдональда). До midcult П.Берк відносить народні твори, а також спрощені і скорочені твори представників еліти. Поява таких творів свідчить про існування аудиторії, яка ними цікавилась, але не могла або дозволити собі, або зрозуміти повних текстів. Стрижень midcult складали, на думку П.Берка, бідні сільські шляхтичі, неосвічені знатні жінки та підмайстри-друкарі, що належали до ремічничої культури, але були знайомі із світом книжок [3, 68]. Науковець не пише про те, хто був ініціатором спрощень і скорочень, лише припускаючи, що це могли бути видавці, зацікавлені в якомога більшому продажу своїх книжок.

На українському грунті думку щодо аудиторії та творців midcult продовжує Л.Яценко, зауважуючи, що “до віршотворчості широко вдавалися” студенти Київської братської школи, а пізніше — Києво-Могилянської академії та інших учбових закладів, так звані спудеї і школярі, які набули певних знань у версифікації, діставши в народі ім'я мандрівних дяків, що пішло від характеру їх життя. Багато з них, так і не подолавши науку, ставали недовченими канцеляристами, місцевими грамотіями. [12, 13].

В історії української музичої культури сформувався жанр, який можна трактувати як приналежний до “третього пласта” - кант. Канти були для свого часу “відносно новим явищем, яке мало безпосередній зв'язок з міським побутовим музикуванням та загальним розвитком світських раціоналістичних тенденцій у всій європейській культурі” [12, 12].

Л.Івченко називає кантове мистецтво України невід’ємною частиною загальноєвропейської пісенної культури. “Книжна пісня ... в пісенниках з’являється як початок ліричної поезії у багатьох європейських народів. Можна простежити рух цього жанру в часі і в просторі – із Заходу на Схід: Іспанія ХІІІ ст., Італія – ХІІІ – ХІV ст., Німеччина – XІV ст., Чехія – XІV – XV ст., Угорщина й Польща – XVI – XVII ст., Україна й Білорусь – кінець XVI – XVII ст., Росія – середина XVII – XVIII ст. Виходячи з цього можна говорити про типологічність процесів, які відбувалися в Західній Європі і в Україні в царині пісенної культури і про закономірність появи такого жанру як кант” [11, 5].

Наведемо характеристики окремих музичних жанрів “третього пласта” за В.Конен, порівнюючи їхні особливості з українським кантом:

· мистецтво трубадурів: спочатку одноголосне, на прикінці 14 століття — елементарне багатоголосся [7, 31]; “...у позацерковній духовній пісні, крім одноголосих, дедалі ширше побутують кількаголосі — псальми і канти” [5, 224].

· фротоли, віланели, канцонети: призначені для побутового музикування, написані в полегшеному багатоголоссі, що тяжіє до прозорого гармонічного письма; домінування верхнього мелодичного голосу, прозора 2-3 голосна поліфонія, проста регулярно-ритмічна організація [7, 31,38]. Т.Шеффер пише, що найдавніші канти виникли в середовищі духовенства...згодом сфера застосування цих пісень розширювалася: вони становили своєрідну “камерну музику” міського населення... Основою канту є триголосна фактура....склад — акордово-гармонічний, зрідка трапляються елементи поліфонії [5, 225]. “...Основна мелодія розміщувалася у верхньому голосі... Другий голос супроводжує її в терцію, партія баса виконує функцію гармонічної основи. Малорухливий чотириголосний склад хорального типу був замінений більш легким і прозорим триголоссям [8, 209].

· творчість менестрелів та жонглерів: корені великої її популярності були в безпосередній доступності музичного вираження, близького до фольклору [7, 32]. Л.Івченко, порівнявши українські канти та ліричні, жартівливі, танцювальні народні пісні, дійшла висновку про подібність між цими жанрами за спільнотипологічними ознаками (усна традиція побутування й анонімність), в галузі музики і тексту (спільні принципи мелодичного розвитку: повторність, варіантність, усталені ритмоформули, схожі структурні утворення, образно-асоціативні зв'язки, численні текстові аналогії) [11, 5].

· творчість німецьких мейстерзінгерів. Мейстрезінгери розробили цілу систему канонів як для створення, так і для виконання своїх опусів [7, 32]. Л.Івченко, до числа універсальних ритмоформул кантів відносить ритми підсумовування та дрібнення із замкненням, а варіанти структури строфи канта зводить до формул АА1 РК (А, А1, розвиток, каданс); ААББ, АБАБ [11, 5].

В.Конен зауважує, що “велика кількість жанрів “третього пласта” пов'зані з фольклором. Пов'язані але не тотожні. В різні періоди історії ... “третій пласт” грав роль “провідника” елементів фольклору в жанри, що не були фольклорними” [7, 34].

Ю.Келдиш пише: “... народна пісня і кант побутували одночасно і паралельно, стикаючись між собою та частково впливаючи одне на одного, але не втрачаючи при цьому своїх особливих характерних ознак. Кант не зливався з піснею фольклорного походження ні стилістично, ні за змістом” [6, 90]. Л.Івченко називає процес взаємодії канта і народної пісні “взаємоперетворенням”: “з одного боку, канти переходили в фольклор і продовжували своє існування уже як народні пісні; з іншого – народні пісні, розспівуючись на три голоси «під кант» ... зберегли кантову традицію до наших днів” [11, 5]. За словами Т.Ливанової, кант знайшов свої місце немов би між жанрами професійного мистецтва і народною музикою усної традиції [9, 462-463].

В.Конен зауважує, що “професійна композиторська творчість не переставала “поглинати” різні види “третього пласта”. Останні запліднювали виразні засоби поліфонічних та оперно-симфонічних жанрів” [7, 36]. Порівняємо: “Канти мали вплив на ряд хорових творів російських та українських композиторів кінця 18 і навіть початку 19 ст. Визначаючи роль кантів для російської хорової та оперної музики, Б.Асаф'єв писав (про фінал опери “Життя за царя” М.Глінки): “Слався” - не що інше, як кант ...” [2, 287]. Яскраві приклади втілення кантової традиції Є.Орлова знаходить в операх “Пікова Дама” П.Чайковського та “Війна і Мир” С.Прокоф'єва [10, 129].

Л.Левченко підкреслює велике значення канта для розвитку вітчизняного хорового мистецтва: “Його впливи виразно відчутні в творчості М.Березовського, А.Веделя, Д.Бортнянського. З триголосною кантовою фактурою, з типовим для кантів терцовим паралельним рухом верхніх голосів, можна зустрітися в музиці їх духовних концертів. В своєму багатому синтезі різних інтонаційних джерел вони завжди виявляють — то більш безпосередньо, то більш опосередковано — ознаки, які зв’язують їх з кантами. Іноді можна зустріти і пряме ритмічне і темпове переінтонування найбільш типових поспівок кантів, наприклад в Тридцять п’ятому концерті Д.Бортнянського (в епізоді соло другої частини) [8, 210-211].

Характеризуючи фротоли, віланели, канцонети як жанри “третього пласта”, В.Конен пише, що вони “базувались на “вульгарній” мові народної поезії свого часу та були пронизані танцювальністю” [7, 37]. В “Нарисах з історії української музики” знаходимо: “тексти кантів складені слов'яно-руською або “простонародною” мовою” [1, 118 ]. В мелодиці кантів часто “поєднуються типові звороти танцювальної народної пісні... з поспівками знаменного співу” [4, 93].

Аналогії між жанрами третього пласта та українським кантом можна знайти і на рівні авторства Так, В.Холопова пише: “Мейстерзінгер — одночасно поет, автор мелодії та співак” [14, 206]. Л.Івченко пише: “Як правило, кант – синкретичний твір поета й композитора в одній особі...” [11, 4].

В.Холопова, досліджуючи особливості формоутворення в піснях німецьких мейстерзінгерів прише про так звану “бар-форму”, принципова схема якої: ААВ або ААВА (репризна). “Форма бар, використана в мейстерзангу, ... відіграла важливу роль в історії музики, ...в її структурі було написано значну кількість протестантських піснеспівів...вона зустрічалась і в духовних та світських піснях бароко”. ...Мелодично форма бар переважно була репризною, тобто наприкінці приспіву повторювався один штолен або його частина, і це не було обумовлене повторенням тексту вірша, а було музичною закономірністю — привести форму строфи до естетичної завершеності” [14, 206-207].

Л.Івченко наголошує, що типовою кантовою структурою є “А, А1, Розвиток, Каданс”, в останньому, на практиці, часто повторювалися ритмоінтонації “А” [11, 5]. І.Франко пише про духовні канти, вміщені у почаєвський “Богогласник”: “... фрази та звороти із стихір, акафістів та житій перелито тут у форму західноєвропейського Meistergesanga” або латинських гімнів [13, 142-143].

Отже, знаходимо паралелі між жанрами “третього пласта” в музичній культурі Західної Європи та українським кантом на рівні авторства, співвідношення з професійною академічною музикою та фольклором, середовища поширення, формоутворення, співвідношення тексту і музики, мовних особливостей текстів. Це дає підстави віднести кант до вказаного пласта загальноєвропейської музичної культури.

Література:

1. Архимович Л., Каришева Т., Шеффер Т., Шреєр-Ткаченко О. Нариси з історії української музики. Частина І. - К.: “Мистецтво”, 1964. - 309с.

2. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. - Л., 1971. Цит.по: История украинской музыки: Учеб.пособие/. Составление и редакция А.Я.Шреер-Ткаченко. - М.: Музыка, 1981. - 271 с., нот. - С.31.

3. Берк П. Популярна культура в ранньомодерній Європі. Пер.з англійської. - К.: УЦКД, 2001. - 376с.

4. История украинской музыки: Учеб.пособие/. Составление и редакция А.Я.Шреер-Ткаченко. - М.: Музыка, 1981. - 271 с., нот.

5. Iсторія української музики. В 6т. /АН УРСР. Ін-т мист-ва, фольк. та етногр. ім.М.Т.Рильського; Редкол.: М.М.Гордійчук (голова) та ін. - Т.1. Від найдавніших часів до середини ХІХ століття. - Київ: Наукова думка, 1989. - 448с.

6. Келдыш Ю. Очерки и исследования по истории русской музыки.//Вступ.статья О.Левашевой. - Москва: Издательство “Советский композитор”, 1978. - 512с.

7. Конен В.Дж. Третий пласт: Новые массовые жанры в музыке ХХ века. - М.: Музыка, 1994. - 160с.

8. Левченко Л.А., Левченко А.В. Вплив кантового мистецтва України на формування фахової підготовки вчителя музики // Науковий вісник Миколаївського державного університету: Збірник наукових праць. – Випуск 23: Педагогічні науки. –Том 2 / За заг. ред. В.Д.Будака, О.М.Пєхоти. – Миколаїв:МДУ, 2008. - C.208-211.

9. Ливанова Т. Русская музыкальная культура 18 века в ее связях с литературой, театром и бытом. - М., 1952. - Т.1. - 535c.

10. Орлова Е. Лекции по истории русской музыки. - М.: “Музыка”, 1985. - 367с.

11. Український кант XVII-XVIII ст. / Упор. та вступ. стаття Л.В.Івченко. Ред. текстів В.І.Крекотеня. - К., 1990. - 199с.

12. Українські народні романси // Упорядник, передмова, примітки Л.Яценка. - Київ: Видавництво Академії наук УРСР, 1961. - 412с.

13. Франко І. Духовна і церковна поезія на Сході і на Заході. // Зібрання творів. - Т.39. - С.142-143.

14. Холопова В.Н. Формы музыкальных произведений. Учебное пособие. Серия “Учебники для вузов. Специальная литература” - Спб.: Издательство “Лань”, 1999. - 496с.