Педагогічні науки / 3. Методичні основи виховного процесу

аспірантка Більдіна М. О.

Кримський гуманітарний університет ( м. Ялта АРК)

Формування соціальної активності молодших школярів в позакласній діяльності

Постановка проблеми. Соціальне виховання дітей є одним з важливих факторів стабілізації суспільства. Сучасне суспільство повинно досягати двох цілей: успішності соціалізації підростаючих поколінь у сьогочасних умовах та саморозвитку людини як суб’єкта діяльності та як особистості. Пристосування людей до мінливих умов життя неможливе без засвоєння ними нової системи цінностей. Тому формування соціально-активної позиції молодших школярів є актуальною проблемою сьогодення.

Стан наукового вивчення проблеми дослідження. Проблеми соціалізації особистості розглядали багато зарубіжних та радянських дослідників (Ж. Піаже, Н. Смелзер, З. Фрейд, К. Виготський, О. Леонтьєв). Розвитком вихованців в умовах позакласної діяльності займаються Л. Базильчук, О. Волошина, Н. Грицай, Н. Савченко. Проблемою соціалізації підростаючого покоління займаються такі сучасні вчені, як Л. Варяниця, Т. Герлянд, В. Говорун, Г. Махмадамінова.

Мета статі: обґрунтування необхідності формування соціальної активності молодших школярів.

Основні результати дослідження: Сьогодні ідеал повноцінного члена соціуму має багато характеристик, спільних чи більш менш схожих для різних суспільств. Отже, процес соціалізації в різних суспільствах, зберігаючи певну специфіку, набуває ряд універсальних та схожих характеристик. Це пов’язано, насамперед, з глобальними загальносвітовими тенденціями (урбанізація, інформатизація, екологічні, демографічні та інші зміни). Необхідно зазначити, що зміст процесу соціалізації визначається тим, що суспільство зацікавлене в тому, щоб члени суспільства оволоділи ролями чоловіка або жінки (успішна статево-рольова соціалізація); змогли компетентно брати участь у продуктивній діяльності (професійна соціалізація); створювали міцні сім’ї (засвоїли сімейні ролі); були законослухняними громадянами (політична соціалізація) [1, с. 11].

Усі ці умови соціалізації характеризують людину як об’єкт соціалізації, а людина стає повноцінним соціально-активним членом суспільства.

Соціальна активність – це здатність людини здійснювати суспільно значимі перетворення у світі на основі присвоєння багатств матеріальної та духовної культури, що виявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні, поведінці. Соціальна активність особистості охоплює всі процеси прилучення до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи та стає здатною брати участь у соціальному житті [4, с. 8].

У процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда: сім’я, сусіди, однолітки в дитячому закладі, школі, засоби масової інформації. Кожна дитина бажає в майбутньому досягти соціального успіху. Однак, аналізуючи шкільну статистику, ми бачимо, що далеко не у всіх сьогоднішніх школярів достатній рівень самостійності, слабо розвинені вміння аналізувати і оцінювати свою діяльність та вчинки. Щоб виправити ситуацію, необхідно, вже починаючи з початкової школи, формувати соціальну активність вихованців. До того ж, молодший шкільний вік є періодом позитивних змін і перетворень у всіх сферах психічного розвитку, тому процес соціалізації в цей час відбувається на основі інтенсивного розвитку і збагачення суспільної природи дитини[2, с 13].

Необхідно, щоб вчитель початкових класів створював таке освітнє середовище, яке сприяло б формуванню активної соціальної позиції школярів. Доцільно формувати соціальну активність школярів в позакласній діяльності, тому що позакласна робота є складовою частиною навчально-виховного процесу школи, яка організовує вільний час учнів, не обтяжуючи їх пізнавальним навантаженням.

Найважливішу роль у тому, якою стане дитина в майбутньому, як пройде її становлення відіграють люди, в безпосередній взаємодії з якими протікає її життя. Їх прийнято називати агентами соціалізації. За своїми ролями в соціалізації агенти розрізняються залежно від того, наскільки вони значущі для людини, як будується взаємодія з ними, якими засобами вони чинять свій вплив [3, с. 17].

Соціальні функції школи полягають у тому, щоб забезпечувати прилучення підростаючого покоління до цінностей, створених цивілізацією і озброювати його засобами освоєння та примноження її багатств. Спосіб життя школярів, рівень їх соціальної активності служать найважливішою умовою благополуччя країни [5, с. 121].

Висновки. Формування соціальної активності особистості молодшого школяра, являючись актуальною проблемою сьогодення, є процесом засвоєння вихованцем соціального досвіду, в ході якого учень перетворює соціальний досвід у власні цінності та орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми і шаблони поведінки, які прийняті в суспільстві або групі. Сучасна школа, як важливий агент соціалізації, є своєрідною моделлю суспільства, в якому відбувається засвоєння основних соціальних цінностей, норм, зразків поведінки в групі.

Література

1. Варяниця Л. О. Дитяча субкультура як фактор соціалізації молодшого школяра в навчально-виховному процесі: автореф. дис. кан. псих. наук: 13.00.05 «Соціальна педагогіка» / Л. О. Варяниця. – Луганськ, 2006 . – 24 с.

2. Герлянд Т. М. Соціальний розвиток молодших школярів у групах подовженого дня: автореф. дис. кан. пед. наук: 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / Т. М. Варяниця. – Київ, 2007. – 22 с.

3. Говорун Т. В. Соціалізація статі як фактор розвитку Я-концепції: автореф. дис. кан. псих. наук: 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / Т. В. Говорун. – Київ, 2002. – 24 с.

4. Карпенко. С. І. Учнівське самоврядування як засіб формування соціальної активності школярів: автореф. дис. кан. псих. наук: 13.00.01 «Загальна педагогіка, історія педагогіки та освіти» / Л. О. Карпенко – Ставрополь, 2005. – 23 с.

5. Парунова Ю. Д. Концепції соціалізації людини ХХ віку // Культура народів Причорномор’я / Ю. Д. Парунова – 2005. №61, с. 119 – 123.