Штепан Н.П., доцент кафедри теорії і практики перекладу

Cхідноєвропейський університет економіки і менеджмента

Латинські запозичення в юридичній термінології української мови

Латинська мова протягом багатьох віків зберігає статус міжнародної мови в юриспруденції, оскільки римське цивільне право в силу своєї абстрактності і унікальності, втративши риси права, обмеженого однією нацією, виявилося придатним для регулювання правових відносин різних народів. Принципами римського цивільного права користувалися ще на території Київської Русі, використовуючи юридичну термінологію латинської мови.

Термінологічна система юриспруденції перебуває в тісному зв'язку з відповідною галуззю знань, тому обов'язковою ознакою її є динамічність. Слово „термін” ввійшло в українську мову ще в часи античності і означало в латинській мові „межа”, „кордон”. Запозичені з латинської мови юридичні терміни характеризуються системністю, наявністю дефініції, тенденцією до моносемантичності, відсутністю емоційної забарвленості, стилістичною нейтральністю.

У складі української юридичної термінології переважають терміни, утворені на питомому грунті. Поряд з цим значну кількість становлять терміни запозичені з інших мов, що свідчить про історичні джерела юриспруденції як науки і походження юридичної термінології.

Сучасна юридична термінологія української мови демонструє міжмовні контакти на лексичному і на морфемному рівнях. Значний вплив на становлення юридичної термінології української мови має латинська мова. Кожний етап іншомовних запозичень був підготовлений історичними змінами, умовами життя поколінь, змінами у відповідних сферах життя країни, тісними контактами з іншими країнами і міжмовними зв’язками. В силу історичних умов значний вплив на формування української юридичної термінологічної системи мала російська мова. Через посередництво російської мови українська юридична термінологія збагатилася великою кількістю термінів латинського походження. Історія юридичної термінології нерозривно пов’язана не лише з національними та інтернаціональними, а й з проблемами розвитку і становлення юриспруденції .

Сучасний український термін „версія” (лат. versio – „тлумачу”, „зважую”) у слідчій і процесуальній діяльності означає одне з декількох, що відрізняються одне від одного, припущень або пояснень якогось факту, події. У кримінальному судочинстві при розслідуванні і розкритті злочину „версія” слугує встановленню істини, тобто з’ясуванню всіх обставин злочинної події. Термін „віза” ( лат. visus – „побачений”, „переглянутий”) у юриспруденції означає позначку, зроблену службовою особою на закордонному паспорті, що дає дозвіл на в’їзд або виїзд за кордон держави.

Термін „апеляція” (лат. appelatio - звернення) означає: 1) форма оскарження офіційно прийнятого рішення, що подається апелянтом до апеляційного органу або вищої посадової особи; 2) форма оскарження судового рішення у цивільній чи кримінальній справах. Термін „арбітр” (arbiter - посередник) означає: 1) посередник, що його обирають сторони за взаємною згодою з метою розв’язання спору; 2) посадова особа арбітражного суду. Термін „алібі” (лат. alibi – в іншому місці) означає об'єктивну непричетність особи до злочину, оскільки вона в момент злочину була в іншому місці. Термін „прокурор” (лат. procurо – піклуюсь, керую) означає: 1) посадова особа органів прокуратури , яка в межах своєї компетенції здійснює нагляд за точним застосуванням законів усіма відомствами; 2) особа, яка виступає представником державного обвинувачення у судовому розгляді.

Терміни запозичені з латинської мови можуть бути основою для словосполучень, що мають більш конкретизований характер. Словосполучення дозволяють систематизувати поняття на основі уточнення, деталізації окремих ознак. На основі терміна „цивільний” (лат. „сivilis” – штатський, цивільний) утворено більше 15 двокомпонентних та трикомпонентних термінологічних словосполучень (за моделлю “прикметник + іменник”): „цивільне законодавство”, „цивільне право”, „цивільне судочинство”, „цивільний відповідач”, „цивільний позов”, „цивільний позивач”, „цивільний процес”, „цивільне правопорушення”, „цивільно- правова відповідальність”, „цивільно-правова угода”, „цивільно-правові відносини ”, „цивільно-процесуальне право”, „цивільно-процесуальний кодекс”. На основі терміна „версія” існують термінологічні словосполучення, які складаються з двох компонентів (прикметник + іменник): „судова версія”, „слідча версія”, „експертна версія” „обгрунтована версія”, „необгрунтована версія”, „оперативно – розшукова версія”. Термінологічні словосполучення „обгрунтована версія” і „необгрунтована версія” вступають в лексико-семантичні парадигматичні відношення антонімії, що відображає полярні поняття у певному семантичному просторі. На основі терміну „апеляція” існують термінологічні словосполучення „апеляційна скарга”, „апеляційне подання”, „апеляційний суд”, „апеляційний господарський суд”. Термінологічні словосполучення „апеляційна скарга” і „апеляційне подання” вступають у лексико-семантичні парадигматичні відношення синонімії. Поява нових понять призводить до подальшого розвику термінологічних значень існуючих термінів шляхом відображення нових ознак позамовної діяльності.

Формування нових понять сприяє подальшому розвитку термінологічних значень в юридичній термінології української мови. Запозичені з латинської мови терміни використовуються для утворення термінологічних гнізд, до складу яких входять мовні одиниці, які представляють різні частини мови, зокрема: іменники, дієслова, прикметники. Серед новоутворених термінів особливе місце посідають терміни, утворені від запозиченого латинського кореня або слова та українського суфікса. В українських термінах „апелювати”, „санкціонувати” використано корені латинських слів „апеляція”, „санкція” та суфікс української мови для утворення дієслова „-увати”, „-ювати”. Терміни „адвокатура”, „прокуратура” утворено від латинських коренів додаванням словотворчого українського суфіксу „ – ур”.

Асиміляція запозиченого слова в українській мові, його семантико-морфологічна здатність поєднуватися з коренями та афіксами сприяє підвищенню можливості використання латинських термінів в процесі розвитку нових спеціальних понять юриспруденції.

Утворення нових термінологічних одиниць внаслідок комбінації вже існуючих в українській мові елементів та запозичених з латинської мови слугують збагаченню юридичної термінології української мови та свідчать про розвиток юриспруденції як науки.