Голуб О. В., к. ф. н. Кикоть В. М.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Черкаси, Україна

ЖАНРОВА СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ ДЖОНА ФАУЛЗА “ДЕНІЕЛ МАРТІН”

Джон Фаулз – один із тих англійських письменників-постмодерністів, які не лише проводили своєрідний експеримент з оповідними формами, а взялися за відродження традицій у написанні романів. Роман Джона Фаулза “Деніел Мартін” є найяскравішим прикладом тонкого поєднання рис декількох літературних напрямків із сучасними тенденціями. Роман “Деніел Мартін” – це спроба знайти та зрозуміти себе в своєму часовому просторі, відображаючись одночасно в дзеркалах минулого та майбутнього.

Актуальність роботи полягає в прагненні зрозуміти оманний світ, в якому опинилося людство. Панівною й вирішальною категорією сьогодення є поняття постмодернізму як філософського явища. Тому знайти пояснення самому життю можна шляхом проникнення в твори видатних письменників сучасності. Зростає інтерес літературознавців до детективного жанру, дослідники намагаються пояснити його популярність, що не знижується вже сто п’ятдесят років. Детективний жанр необхідно розглядати на даному етапі розвитку літератури, як складову частину епохи постмодернізму, який увібрав в себе багато рис від різноманітних жанрів, ставши не лише їх сукупністю, а самостійним літературним організмом.

Новизна дослідження полягає в тому, що творчість Джона Фаулза розглядається в незвичайному ракурсі – не тільки в контексті постмодерністичних тенденцій, але й як таку, що включає в себе елементи детективного жанру. Такий погляд на творчість письменника, та зокрема на його роман “Деніел Мартін”, дозволяє вийти за рамки звичного сприйняття стилю письменника, відкриває нові можливості для подальшого дослідження творчості Джона Фаулза.

Традицію постмодернізму важко уявити без постаті англійського письменника Джона Фаулза. Його романи “Колекціонер”, “Личина”, “Жінка Французького лейтенанта”, “Маг”, “Деніел Мартін” вже стали класичними зразками, у яких яскраво виражені такі риси постмодерних творів як інтертекстуальність, всеохоплююча іронія, інтелектуальна гра з читачем, стильова віртуозність тощо.

В умовах розвитку постмодернізму й росту соціальної стурбованості поступово формувався художній синтез, без особливих зусиль відбувалося “об’єднання реалістичної тези з постмодерністською антитезою – у мистецтві вищого ґатунку, в романі, що привертає загальний інтерес”. Саме в Англії з’явився роман, в якому є й типовий характер, й типові обставини – образ постмодерніста в постмодерністську епоху. Як зазначив Т. Я. Красавченко, “на сучасному історико-літературному етапі саме поєднання соціальної проблематики, тобто реальності, із традицією та фантазією, грою уяви виводить англійський роман із стану тихого, скромного існування на периферії у перший ряд – на світову орбіту”. У таких творах письменника як “Маг”, “Колекціонер” і “Аристос” (підзаголовок «Автопортрет в ідеях» ) у центрі уваги автора проблеми людського кохання, волі й почуття відповідальності за свій вибір. Усі наступні книги Фаулза: романи “Деніел Мартін”, “Мантиса”, “Вежа з чорного дерева”, “Личина”, збірник“Вірші” – у різні роки повторили успіх автора, створивши укупі дивний, багатоликий і різноманітний світ Фаулза, у якому цікавість сюжету доповнюють складні, часом плутані філософські міркування; світ, у якому стиль вікторіанського роману невіддільний від латиноамериканського“магічного реалізму”; світ, витканий з незліченного сполучення самих несподіваних літературних асоціацій: від середньовічних французьких балад – до сучасних письменників-абсурдистів. Герої Фаулза завжди несуть у собі таємницю складної, часом дивної, часом не дуже чарівної – але незмінно заворожливої особистості.

Головною наскрізною філософсько-літературною проблемою письменника літературознавці вважають проблему власне художньої творчості, ролі уявного та реального, свідомого та позасвідомого як базисних чинників мистецького процесу. Для Фаулза справжня література – це постійний пошук, формальний експеримент, елементи перевтілення, можливість вільного вибору форм. Письменник не випадково проводить своєрідний експеримент з оповідними формами. Він упроваджує різноманітні сюжетні, образно-стильові засоби, що створюють неповторну духовну атмосферу його прози, використовує різні типи романної оповіді із однією метою: утвердження свободи як витоку і як наслідку творчого процесу.

Роман “Деніел Мартін” (1977) – головне творче досягнення прозаїка. Центральні проблеми – доля творчої особистості, зв’язок індивідуальної моралі й духовного клімату характерні для нашого часу, як зазначає Н. Ю. Жлуктенко.

Філософську концепцію роману “Деніел Мартін” Фаулз називає як і раніше екзистенціалізмом. Правда, як зазначає Н. Ю. Жлуктенко, це “не безжалісний, похмурий екзистенціалізм спустошеності й тотальної безвихідності, а суб’єктивно-ідеалістична теорія спасіння людини, її духовного відродження засобами творчої діяльності й кохання, власно кажучи, програма абстрактного гуманізму в його класичному варіанті”. Фаулз приводить свого героя до уявлень про високе мистецтво, яке пронизано ідеями часу, почуттям гармонії й духовності. Безперечними є й результати морального розвитку героя. Особиста доля Мартіна являє собою хаотичну плутанину щасливого й нещасного кохання, а часом й зв’язків без кохання. Така доля – результат його розчарування в духовних цінностях, а також й зрада почуття відповідальності за кохану істоту на противагу типово екзистенціальним інстинктам здорового тіла. Його почуття до Джейн Мелорі, що народжуються під час спільної подорожі у Єгипет, – спроба духовної реабілітації, спроба знайти гармонічну єдність почуттєвого та духовного початків кохання. Серйозність моральних намірів Фаулза в даному випадку дозволяє оцінювати щасливу кінцівку не як розв’язку дешевої мелодрами, а як свідомий прийом художника-мораліста.

“Деніел Мартін” – роман не однозначний”, – зазначає В. В. Івашев, – “тому вимагає серйозного вивчення й міркувань над його текстом. Значення сказаного й показаного в цій книзі виходить за рамки якого-небудь одного жанру. Це і соціальний, і психологічний роман, це і роман із підкресленою філософською тенденцією”. Протягом всього роману Деніел Мартін намагається знайти відповіді на багато запитань, його існування перетворюється на постійний пошук. Головний герой залишається сам на сам із своїми запитаннями, адже, словами Фаулза, “на найважливіші питання в житті ніхто інший не зможе дати відповідь, окрім самої людини”. У Деніела також є своя таємниця, яку він розділив із Джейн – нареченою, а згодом і дружиною, свого кращого друга Ентоні. Таємниця для героїв була своєрідним засобом ідеалізації, прагненням втекти від дійсності.

Неоціненний внесок у розвиток детективного жанру (насамперед у розвиток теорії детективу) зробив Уіллард Хантінгтон (1888-1939), відомий під псевдонімом С. С. Ван Дайн – американський журналіст, видавець, мистецтвознавець, письменник, автор детективних романів.