Економічні науки/10. Економіка підприємства

К.е.н., доц. Новицька С.С., студ. Кованська Т.В.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова

Проблеми оновлення і підвищення ефективності використання основних фондів підприємства

Системний аналіз основних тенденцій і факторів, проведений провідними вченими-економістами, дозволив сформулювати гіпотезу про те, що сьогодні економіка України позбавлена інвестиційних і реноваційних можливостей для ефективного оновлення основних фондів (ОФ) [1, 2, 3]. За таких умов необхідною і доцільною є реалізація заходів щодо державної підтримки інвестиційного забезпечення відтворення основного капіталу підприємств, яка спрямована на широку модернізацію реального сектора економіки на інноваційній основі.

На вирішення зазначених питань спрямовано немало наукових досліджень провідних науковців. Проте до цього часу не вистачає системних досліджень, присвячених виробленню науково-обґрунтованих рекомендацій щодо стимулювання оновлення основного капіталу з використанням широкого спектра внутрішніх (власних) і зовнішніх (залучених) джерел інвестицій.

Отже, актуальним стає завдання розробити пропозиції і рекомендації щодо розширення обсягів й удосконалення структури інвестиційного ресурсу відтворення ОФ в реальному секторі економіки України на підставі підвищення ефективності амортизаційної політики підприємств.

Згідно з висновками науковців, у будь-якій національній економіці постійні відтворювальні процеси стають можливими, коли забезпечується належний випереджаючий (порівняно з зростанням ВВП) рівень інвестування основного капіталу. Інакше кажучи, реальні інвестиції є головним джерелом ефективного розширеного оновлення ОФ і переходу виробництва на шлях високотехнологічного розвитку. Отже, на сьогоднішній день збільшення обсягів й удосконалення структури інвестицій в основний капітал є одним із найважливіших завдань економічної політики.

Проте процес втрати підприємствами свого технологічного потенціалу, який виявляється, зокрема, у стрімкому старінні ОФ і підвищенні ступеня їхнього зносу, деякі економісти називають "деіндустріалізацією" [2]. Інакше кажучи, зниження технологічного рівня приводить до втрати країною індустріального потенціалу. Ця тенденція була б не такою загрозливою, якби відбувалося розширення економічної активності в секторі постіндустріальних виробництв. Проте в Україні майже не існує господарюючих суб'єктів, які працюють на постіндустріальних стадіях розвитку. Вітчизняна економіка інвестує в науку, інформаційні технології, інформатизацію і суміжні види діяльності лише 0,4% ВВП.

За показниками відносної динаміки оновлення і ліквідації ОФ позиції лідерів зайняли інфраструктури і посередницькі види економічної діяльності. Капіталомісткі її види (зокрема, галузь зв'язку) демонструють недостатні темпи оновлення і ліквідації ОФ.

За даними емпіричних досліджень, великі корпоративні структури України, через небажання розкривати інформацію про свою діяльність, не хочуть привертати зовнішні ресурси інвестування для реалізації проектів модернізації власної техніко-технологічної бази [3]. Крім того, при використанні кредитних ресурсів додається ризик «вимивання» ліквідних оборотних коштів, а при використанні бюджетних – відповідно, проведення позапланових перевірок. Отже, в сучасних умовах зовнішні ресурси інвестування в оновлення ОФ є переважно неефективними.

Однією із проблем забезпечення розширеного відтворення ОФ є розробка механізму їх амортизації, адекватного вимогам сучасності. Серед джерел фінансування інвестицій амортизаційні відрахування виступають частиною власних коштів підприємств при реалізації капіталовкладень і традиційно є найвагомішими.

Враховуючи це, перед державною амортизаційною політикою в Україні стоїть завдання подолати існуючий дисбаланс бюджетних інтересів держави і інвестиційних інтересів підприємств, одночасно сприяючи поліпшенню фінансового положення підприємств як умові забезпечення відтворення їх основних і оборотних фондів. Лише на такій базі можливо створити привабливий інвестиційний клімат і забезпечити постійне підвищення його технологічного рівня.

Чинне законодавство України фактично робить неможливим проведення підприємствами власної амортизаційної політики, оскільки вибір методу нарахування "бухгалтерської" амортизації не впливає на результати їхнього господарювання і на практиці не сприяє збільшенню обсягів джерел фінансування капітальних інвестицій у відтворення ОФ, акумульованих за рахунок позитивних результатів господарської діяльності. Звичайно, відновлюючи амортизацію як надійне джерело фінансування інвестицій, необхідно передбачати також її регуляцію, обмежуючи її використання не за призначенням (на поточні витрати, підвищення заробітної плати, преміювання і тому подібне). Таким чином, доцільно вважати, що метою державної регуляції амортизаційної політики повинні бути не примушення до інвестицій під загрозою високого оподаткування, а надання гарантій щодо вільного повернення коштів з позицій лібералізації амортизаційної політики, витрачених для придбання сучасних ОФ (за умови їх адекватного завантаження).

Література:

1. Економічний аналіз: навч. посібник / [М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбаток та ін.]; за ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. –2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2003. – 556 с.

2. Золотарев А.Н. Особенности инвестиционных процессов в машиностроительной промышленности / А. Золотарев // Економіка промисловості. – 2002.– №2. – С. 44-48.

3. Сухоруков А. Проблеми підвищення інвестиційної активності в Україні / Сухоруков А. // Інвестиційно-інноваційна стратегія розвитку національної економіки: зб. наук. пр. - № 11. – 2005. – С. 22-26.