Экономические науки/2.Экономика предприятия

к.е.н. Брижань І.А.

магістр Ватуля А.О.

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

В сучасних умовах розвитку економічних відносин для забезпечення конкурентоспроможності на ринку збуту суб’єкт господарювання має налагодити ефективний механізм ціноутворення, що прямо впливає на його кінцевий фінансовий результат діяльності. Необґрунтоване використання методів ціноутворення або відмова від управління цінами обертається завжди негативним результатом для розвитку підприємства. Тому проблеми ціноутворення завжди є актуальними як для зарубіжних, так і для вітчизняних фірм.

Порушення регулювання цін державою актуалізувалося ще в XIX столітті. За останнє століття уряди багатьох країн вдавалися до різних заходів з метою вдосконалення регулювання цін. У сучасний період соціально-економічного розвитку заходи впливу на ціноутворення стали невід'ємною складовою системи державного регулювання економіки [1]. Актуальність даного дослідження визначається, насамперед, необхідністю глибинного наукового вивчення основного об’єкта дослідження – державного регулювання цін як одного з головних рушіїв розвитку економіки.

Проблемі ціноутворення приділяли увагу: Гололобова Т., розглядаючи особливості формування цін у зерно продовольчому комплексі; Несторишен І., досліджуючи проблеми ціноутворення в умовах ринку; Круковська О., аналізуючи теоретико-практичні аспекти регулювання цін; Пєнцова А., розглядаючи теоретичні аспекти і методи ціноутворення.

Як показує досвід розвитку країн з ринковою економікою, за останні 150 років уряди багатьох держав вдавалися до різних заходів з метою регулювання цін. Ключова проблема, яку намагалися при цьому розв’язати, полягає у визначенні ступеня та форм обмеження вільного ціноутворення.

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків.Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів. Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни. Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах.

Державне регулювання ціноутворення – це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих, адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави. Регулювання цін представляє собою не одноразовий акт по впливу на рівень цін, їх динаміку і співвідношення, а комплекс заходів по активізації всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань процессу відтворення.

Загальновідомо, що державне регулювання цін це захист споживачів і підтримування нормальних умов конкуренції. Завдання цінового регулювання ціноутворення полягає в тому, щоб не допустити високого рівня інфляції та забезпечити прибутковість виробників. Воно полягає в системі заходів запроваджених урядом і направлених на збереження та заміну існуючих рівнів цін як окремих товарів, так і загального рівня цін для усунення економічних та соціальних суперечностей.

Сутність і форми державного втручання у процеси ціноутворення залежить від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни. При переході будь-якої економіки до ринкових відносин збільшується кількість кризових ситуацій. Тому держава повинна регулювати економічні процеси з метою пом’якшення наслідків різних негативних явищ, адже, впливаючи на ціни, вона намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити фінансові ресурси між галузями та підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер. При цьому важливого значення набуває правильно обрана мета державного регулювання ціноутворення. Вона в будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності сировини, матеріалів, політичної ситуації в країні, становища держави у світовому поділі праці [2].

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: законами України «Про ціни і ціноутворення», «Про захист економічної конкуренції», постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Законодавство в галузі ціноутворення встановлює основні правила формування та застосування цін у країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов’язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених законів, вони доповнюються і конкретизуються спеціальними рішеннями Верховної Ради, указами Президента, Постановами Уряду. З метою здійснення цінової політики держава створила загальнодержавну установу в складі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України – Державну інспекцію з контролю за цінами зтериторіальними інспекціями в областях, діяльність яких у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні/області, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку відповідних пропозицій щодо регулювання цін та стримування інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін.

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускається населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення.

За даними Держкомстату України станом на 01.01.2014 року питома вага груп товарів та послуг, де запроваджено державне регулювання цін і тарифів у загальному обсязі ВВП України складає 49,3% в т.ч. 28,1% товари та 21,2% послуги[4].

На основі аналізу світового досвіду регулювання процесу ціноутворення запропонованозавдання державного регулювання ціноутворення в Україні на сучасному етапі розвитку економіки, що наведені на рис. 1.

Рисунок 1 -Основні завдання державного регулювання ціноутворення в Україні

Отже, на основі проведеного аналізу можнасформувати узагальнену метудержавного регулювання цін – захист споживачів і підтримування нормальних умовконкуренції. Завдання цінового регулювання ціноутворення полягає в тому, щоб недопустити високого рівня інфляції та забезпечити прибутковість виробників. Вонополягає в реалізації системи заходів запроваджених урядом і направлених на збереження тазаміну існуючих рівнів цін як окремих товарів, так і загального рівня цін дляусунення економічних та соціальних суперечностей.

Досягнення поставленої мети державного регулювання ціноутворення здійснюється на основі вирішення основних завдань економічного розвитку країни, формування державної політики ціноутворення, визначення пріоритетів регулювання. Так, у першу чергу, державному регулюванню і контролю підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної форми власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги та ін.. Крім того, фіксовані і регульовані ціни встановлюються на ресурси, які здійснюють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення. Практика засвідчує, що найчастіше як в Україні, так і світі ціни регулюються на електроенергію та теплоенергію[3]. Це пояснюється тим, що зростання цін на цей вид ресурсу означає однозначне підвищення цін на всі товари, що виробляються в даній державі.

Таким чином, завдяки державному регулюванню цін,на підприємствах у яких виробництво безпосередньо залежить від даних ресурсів, здійснюється зростання цін на товари, які вони випускають.

Список використаної літератури:

1. Несторишен І.В. Проблеми ціноутворення в умовах ринку [Електронний ресурс] / Вісник Хмельницького національного університету. Серія “Економічні науки”. Науковий журнал. – Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchnu_ekon/2010_5_1.

2. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки.– К. – 2002.– С.124.

3. Верхоглядова Н.І. Основи ціноутворення : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.І. Верхоглядова, С.Б. Ільїна, Н.А. Іваннікова, Я.Я. Слабко, Ю.В. Лисенко. – Київ.: Кондор, 2007. – 252 с.

4. Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.