Буряк О.П.,

к.е.н., доц., здобувач кафедри економічної теорії ЛКА

Механізми та специфіка кризового банківництва у пострадянських країнах

Фінансово-економічна криза проникла і в пострадянські та постсоціалістичні країни. Реальні процеси в них розвивалися по-різному, що було обумовлено ступенем відкритості економік цих країн і станом їх фінансових систем. Результати боротьби з кризою та її соціально-економічні наслідки також були різними. Тому дослідження досвіду пострадянських та постсоціалістичних країни подолання кризи представляють інтерес для вивчення, оскільки це може допомогти у розробці заходів подолання і запобігання їх розповсюдження у майбутньому в Україні.

Власний шлях розвитку Республіки Білорусь розпочався з розробки перспективної моделі економіки. Її створення розпочалося після розпаду СРСР. Основною нормативно-документальною базою для функціонування білоруської економічної моделі стало підписання й реалізація п’ятирічних планів соціально-економічного розвитку. Зазначені плани соціально-економічного розвитку були затверджені рішеннями Всебілоруських народних зборів у 1996, 2001, 2006, 2011 рр. Її основою також стало впровадження “Національної стратегії стійкого розвитку Республіки Білорусь до 2010 р.”, що була розроблена і схвалена урядом у 1997 р., та із 2004 р. – “Національної стратегії стійкого розвитку Республіки Білорусь до 2020 р.”.

У 2009 р. на соціально-економічний розвиток країни, як і на інші країни, негативно вплинула світова фінансово-економічна криза. В країні відбулося уповільнення темпів зростання ВВП і заробітної плати порівняно із 2008 р. У сфері зовнішньоекономічної діяльності республіки також відбулися негативні зміни: експорт знизився до 67,1 % порівняно із рівнем 2008 р., а дефіцит досяг 11,4 % від ВВП [4].

Водночас варто зазначити, що завдяки своєчасно прийнятим антикризовим заходам темпи падіння виробництва в країні були меншими, ніж у інших країнах СНД. До кінця 2009 року вдалося припинити кризові процеси і в цілому в економіці вийти на незначний приріст ВВП [4].

Своєю чергою зазначимо. що характерними ознаками негативного впливу фінансової кризи на економіку Білорусі стали: падіння продаж білоруських товарів й зниження попиту на продукцію, що було неприйнятним, оскільки білоруська економічна модель формувалася як модель експортно-орієнтованої економіки, при цьому частка експорту у формуванні ВВП країни становила близько 70 %. Тому, безумовно, всі зусилля держави були спрямовані на пошук заходів антикризового характеру. Серед них, як зазначає Р. Медвєдєв [2] впроваджувалися наступні: розширення житлового будівництва з метою активізації внутрішнього ринку; разове проведення девальвації білоруського рубля на 20 %; створення на базі вузів і установ післядипломного навчання унітарних підприємств для здійснення “діяльності, що приносить прибутки”; заохочення підприємств, що збільшили об’єми виробництва; отримання кредитів, зокрема, з Китаю, МВФ та ін. Навіть у таких непростих умовах держава зуміла до кінця 2009 р. вийти із складного кризового становища, а з 2010 р. – забезпечити помітне економічне зростання.

Що стосується банківського сектору, то тут антикризова політика Білорусі проводилась в основному для підтримання ліквідності банків. До кінця 2008 р. Уряд збільшив статутний капітал кількох великих державних банків з метою забезпечення кредитування ними реальної економіки. Для цього було направлено 3 трлн. білоруських рублів (1,35 млрд. дол.) [ 3]. В цілому за 2008-2009 рр. на боротьбу з фінансово-економічною кризою держава направила коштів, які склали 25% ВВП країни [3]. В даній ситуації значну допомогу Білорусі надала Росія, яка у листопаді 2008 р. надала країні стабілізаційний кредит в розмірі 1 млрд. дол., а в березні 2008 р. - 0,5 млрд. дол. [3]. Від МВФ Білорусь у 2008-2009 рр. також отримала досить великий стабілізаційний кредит обсягом біля 2,9 млрд. дол. [3].

Як результат, у 2009 р. банківська галузь Білорусі була однією із найбільш ефективних в країні. За 2009 р. Як позитивний момент слід відмітити те, що прибуток банків збільшився у 1,5 рази, а частка проблемних кредитів склала на 01.01.2010 р. лише 4,2%, а вклади населення зросли на 34% [3]. Отже, ситуація склалося так, що Білорусь не тільки останньою увійшла у банківську кризу, але і першою із неї вийшла.

Також розглянемо вплив банківської кризи на Молдову. В даній країні банківська криза не була гострою, хоча частка проблемних кредитів за 2008 р. збільшилась на 10,4 відсоткових пункти і становила 16,3% [3]. У 2009 р. в Молдові збанкрутував тільки один “Інвестприватбанк”. До такої ситуації призвели недоліки управління кредитними ризиками. Попит на кредити знизився через те, що комерційні банки намагались тримати високі ставки за кредитами. Пропозицію кредитів знижувало і те, що банки вільну ліквідність направляли на покупку державних цінних паперів.

А в Азербайджані прямі іноземні інвестиції напередодні банківської кризи 2008-2009 рр. становили біля 30% ВВП, а це, за оцінкою Е. С. Рустамова, найвищий показник у світі [6]. Однак доцільно зазначити, що у роки, які передували кризі, банківська система країни збільшувалась за рахунок швидкого зростання зовнішніх запозичень. У 2005-2008 рр. кредит банківського сектору зростав щорічно в середньому на 67% [3]. До зниження доступності банківських кредитів в країні призвели зменшення запозичень на міжнародних ринках капіталу та підвищення паніки вкладників щодо надійності їхніх депозитів. Як результат, у 2009 р. відбулося різке (у 3 рази) скорочення приросту банківських кредитів і становило 18,4% [3]. Рустамов Э. С. [6] виділяє такі дві особливості у розвитку банківського сектору Азербайджану:

1) значна частина кредитів направлялась на нерухомість, що сприяло формуванню “фінансових міхурів”;

2) невисока частка іноземного капіталу в банківській системі країни робила її вразливою до кризи. Для подолання кризи ліквідності і умов кредитування ЦБА знизив нормативи обов'язкових резервів з 12 до 0,5% і зменшив ставку рефінансування з 15 до 2%. Також ЦБА надав 1,1 млрд. дол. для підтримки ліквідності банкам, які мали проблеми з ліквідністю [3]. У 2008 р. ЦБА надав 50 млн. манатів Унібанку, а також 250 млн. дол. у формі короткострокових кредитів іншим банкам. Максимальна сума страхування депозитів була збільшена у 5 разів (з 6 тис. до 30 тис. манатів). Це допомогло відновити довіру до банків.

Відносно стабільна діяльність банківської системи у 2008-2009 рр. порівняно із більшістю країн СНД була у Вірменії. Оскільки банки проводили обережну (консервативну) політику зовнішніх запозичень, то уряду не довелось робити значні фінансові вливання у банківський сектор [3]. Оскільки попит на гроші в реальному секторі економіки був низьким, то в умовах кризи банки мали значну ліквідність. І як результат, швидше зростали пасиви банків, а не активи. Зазначимо і те, що при цьому більша частина банківських операцій здійснювалась в іноземній, а не в національній валюті.

Банківська система Грузії напередодні кризи орієнтувалась переважно на боргове зовнішнє фінансування з боку європейських кредитних установ, які у 2-й пол. 2008 р. зазнали значних втрат від іпотечної кризи у США. Як результат цього, банківський сектор Грузії зіткнувся з проблемою отримання дешевих кредитних ресурсів і вилученням населенням своїх вкладів. Так, обсяг депозитів у банках країни зменшився за 2008 р. на 6,4% , а за 2009 р. - на 19,2% [1].

Подоланню банківської кризі у Грузії допомогла міжнародна фінансова допомога, яка склала 853 млн. дол., що становило майже 19% від усієї допомоги країні [3].

Що стосується Киргизії, то за 2005-2007 рр. сукупний банківський капітал в країні збільшився у 3,3 рази і склав біля 220 млн. дол. А на сьогоднішній день 2/3 активів банківської системи становить іноземний капітал, в якому частка Казахстану становить 60% [3]. Відповідно зрозумілим є те, чому криза ліквідності казахстанських банків вплинула на діяльність киргизької банківської системи.

Банківською кризою було зупинено економічне зростання Латвії, яке раніше підтримувалось попитом і доступними кредитами. В Латвії банківська криза розпочалася після того, як іноземні банки обмежили фінансування споживання в країні. Однією із причин уповільнення темпів кредитування став суворіший підхід до видачі кредитів з боку держави: обов'язкове подання у банки інформації про доходи населення із податкових органів. Як результат цього, прибутки банків значно зменшилися: у 2007 р. вони становили 371,3 млн. латів, а у 2008 — 60,1 млн. латів, тобто зменшились більше, як у 6 разів [3].

Другою причиною зменшення темпів кредитування було розгортання світової фінансової кризи у 2008 р., що дуже ускладнило утримання банками іноземних синдиційованих кредитів. Саме через це найбільший латвійський банк із національним капіталом Parex banka, заявив у листопаді 2008 р. про свою неплатоспроможність і звернувся за допомогою до держави. Банк було націоналізовано, а всі його зобов'язання погашено за кошти державного бюджету. Всі ці та інші дії уряду врятували банківську систему від паніки. На той час в країні діяли 21 банк і 8 іноземних філій. Питома вага іноземного капіталу у банківський системі Латвії становила 74%. Зазначимо, що 2009 р. банківська галузь Латвії завершила зі збитками 1,1 млрд. євро, що в основному було зумовлено зростанням відрахувань у резерви [3].

Отже, саме зовнішні запозичення у вигляді іноземних синдиційованих кредитів були головною причиною банківської та економічної кризи у Латвії.

Велике значення для розвитку банківської системи Литви мав притік іноземного капіталу. Однак в середині 2008 р. відбувається відтік прямих іноземних інвестицій західних кредиторів, а банківській системі не вистачає кредитних ресурсів.

Реально грошову політику Литви визначають іноземні материнські банки литовських банків. У 2009 р. в країні діяло 9 комерційних банків і 13 філій зарубіжних банків, а їх збитки склали 890 млн. євро (2,95 млрд. литів). Водночас зазначимо, що банківська система Латвії проявила стійкість, оскільки жоден банк не звернувся за допомогою до держави.

У банківському секторі Естонії перед кризою домінували банки з капіталом скандинавських країн, синдиційовані кредити яких, як і у Латвії, призвели до банківської кризи. У 2007 р. активи естонських банків становили 20,5 млрд. євро. В країні діяло 7 комерційних банків і 10 філій іноземних банків. Іноземним власникам належало 92% всього банківського капіталу. У 2009 р. збитки банківської системи становили 570 млн. євро (8,93 млрд. естонських крон). У наступні роки збитки банків зменшувались і у 2011 році Естонія вступила в єврозону, оскільки вона відповідала усім необхідним для цього критеріям.

Отже, з вищенаведеного можна зробити висновки про те, що банківської галузі пострадянських країн торкнулась в основному та хвиля світової фінансової кризи, яка поширилась від країн з розвиненою економікою. Передусім йдеться про різке зменшення обсягів міжнародного кредитування та іноземних інвестицій

Важливим чинником розгортання і посилення банківських криз в деяких країнах - Узбекистан, Таджикистан, Україна, Киргизстан, Вірменія, Молдова — було зменшення обсягів грошових переказів трудових мігрантів.

В ході антикризових програм урядові структури пострадянських країн надавали найбільшим банкам державні кредити, окрім деяких країн Прибалтики, що збільшувало присутність держави у банківські системі. Також у групі пострадянських країн були прийняті закони про державні гарантії по банківських вкладах фізичних осіб, що сприяло нарощуванню обсягів кредитування, але значно повільнішому, аніж до 2008 р. Болючіше світова фінансова криза вдарила по банківських системах тих пострадянських країн, які найбільше залежали від міжнародного ринку капіталу. Це такі країни як Україна, Росія та Казахстан. Водночас банківські системи Туркменістану, Узбекистану, Білорусії та Естонії світова криза торкнулась відносно легко.

Література:

1. Эсебуа Н. Экономический кризис в Грузии: банковская система идет в каменный век. 13.05.2009 [Електронний ресурс] / Эсебуа Н. – Режим доступу: http://www.banki.ru/news/bankpress/1180446.

2. Медведев Р. Александр Лукашенко. Контуры белорусской модели [Електронний ресурс] / Р. Медведев. – Режим доступу: http://fondknig.com/2011/07/31/ aleksandr lukashenko._kontury_belorusskojj_modeli.html.

3. Л.Б. Варданский Национальные особенности проявления мирового финансового кризиса в постсоветских странах : [монографія]/ Л.Б. Варданский. - М.: ИЭРАН, 2010. - 350 с.

4. Проект основных положений Программы социально-экономического развития Республики Беларусь на 2011–2015 годы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.belta.by/ru/all_news/economics/Proekt-osnovnyx-polozhenij-Programmy-sotsialno-ekonomicheskogo-razvitija-Respubliki-Belarus-na-2011-2015-gody

5. Проект концепції реформування податкової системи [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dkrp.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=F3A7E0631E8A9FCDF7962120E4726356?art_id=151496&cat_id=37571

6. Рустамов Э.С. Этапы экономического развития Республики Азербайджан / Э. Рустамов // Мировая экономика и международные отношения. - 2010. - № 3. - С. 85-90.