к.іст.н., доц. Александрова Г.І., к.іст.н., доц. Шкода Н.А.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

ДО ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЕНІНГРАДСЬКИХ ДІТЕЙ У 1941–1943 рр.

Реалії сьогодення, зростання соціально-економічних ризиків і національних конфліктів спонукають до необхідності глибшого осмислення проблеми соціального захисту населення, спираючись на історичні факти та апробовані часом технології й моделі роботи з найменш захищеними верствами населення. В цьому сенсі найбільш показовим є реалізація соціальної політики радянської держави, зокрема порятунок підростаючого покоління в повоєнні роки.

Друга світова війна провела демаркаційну лінію між демократією і фашизмом, гуманізмом і мізантропією, стала викликом для відстоювання загальнолюдських цінностей. Соціальний захист підростаючого покоління в роки Великої Вітчизняної війни став наочним свідоцтвом соціальної єдності народів СРСР, проявом гуманізму й патріотизму. Автори статті спираючись на архівні дані та праці істориків радянських часів (Бріттов В.М., Гріценко Т.Т., Севрюк В.І., Наумова А.Г., Синіцин А.М., Симонцева Е.Н. та ін.) ставлять за мету розширити наукові історіографічні відомості про особливості евакуації ленінградських дітей у тил країни в 1941–1943 рр.

Напад фашистської Германії потребував від Радянського уряду вживання термінових заходів з евакуації цивільного населення у тил країни. Для оперативного керівництва перебазуванням з фронтових і прифронтових районів країни продуктивних сил і населення ЦК ВКП (б) і СНК СРСР створили спеціальний орган – «Рада з евакуації» на чолі з Шверником Н.М. [1]. Для оперативного здійснення завдання евакуації жінок, дітей і людей похилого віку 26 вересня 1941 р. був створений спеціальний орган – «Управління з евакуації населення» [2, С.143].

В особливо складній ситуації в перші дні війни проходила евакуація дітей і дорослих із західних республік і районів країни. До кінця червня 1941 р. з Білорусії вдалось вивезти 14 тис. дітей [3, С.20], з України – 140 тис. жінок і дітей [4].

З 29 червня 1941 р. за рішенням виконкому Ленради розпочалась евакуація ленінградських дітей. Для організованого проведення евакуації 400 тис. дітей була створена міська евакуаційна комісія на чолі з Смирновим А.Н. До оперативного проведення евакуації дітей були залучені вчителі, лікарі, господарські працівники та громадськість міста. Радянські органи проводили широку інформаційну роботу, сповіщали про необхідність термінового вивозу дітей з міста. Багато ленінградців на той момент не усвідомлювали глибину небезпеки і багато хто відмовлявся відправляти дітей у тил країни. За перші десять днів війни вдалось евакуювати з Ленінграда в Ярославську, Кіровську і Свердловську області понад 200 тис. дітей [5, С.92].

З 2 липня 1941 р. почалось активне бомбардування німецькою авіацією інфраструктури та залізничних шляхів Ленінградської області. Просування фашистських військ змусило ленінградську міськраду посилити евакуаційні заходи. На початок блокади Ленінграда з міста вивезли в Удмуртську АССР, Башкирську АССР, Ярославську, Пермську і Актюбінську області ще більше 3111 тис. дітей [6, С.36]. За даними Центрального довідкового бюро на початок 1942 р. залізничним та іншими видами транспорту в глибокий тил країни були евакуйовані більше 17 млн. осіб, серед яких декілька мільйонів дітей [7].

Більшість ленінградських дітей, евакуйованих в Ярославську область, прибувала у складі шкіл, дитячих будинків, інтернатів. До кінця липня в області лише з Ленінграду було прийнято більше 67 тис. дітей. Виконуючи наказ Ярославського обкому партії і облвиконкому «Про роботу серед евакуйованих дітей» обласний відділ народної освіти в серпні 1941 р. провів облік всіх прибулих в область дітей. Всі евакуйовані діти були розселені в 25 районах області. У Судіславському районі було прийнято 950 ленінградських дітей, в Галичському районі – 2,5 тис. дітей. Всього за перші 3 місяці війни населення Ярославля прийняли і розмістили близько 80 тис. юних ленінградців [8, С.274].

Для евакуйованих дітей сільради виділяли шкільні будівлі, сільські інтернати, клуби і колгоспні дитбудинки. Колгоспи встановили черговість постачання продуктів до дитячих установ. Райкоми партії і сільські ради Ярославської області взяли на себе розміщення та забезпечення всіх евакуйованих дітей. У серпні–вересні 1941 р. по розпорядженню Ярославської облради райради області провели перевірку всіх дитбудинків і інтернатів, де були розміщені евакуйовані діти. В результаті інспекції було вказано Тутаєвському, Некрасовському і Углицькому райрадам виділити додатково будівлі для евакуйованих дітей і поліпшити постачання дітей одягом, устаткуванням, їжею. Після перевірки частина дитячих установ була переведена в нові будівлі, що дозволило ліквідовувати в них скупченість дітей, а також поліпшити умови проживання і харчування.

В кінці жовтня 1941 р. у зв'язку з наближенням німців до Москви та загрозою окупації Ярославської області, облвиконком відповідно до вирішення Ради з евакуації від 17 жовтня 1941 р. «Про евакуацію дітей Ленінграду з Ярославської області» приступив до реалізації плану евакуації дитячих установ в глибокий тил. Тридцять вісім тисяч ленінградських дітей підлягало евакуації в Молотовську, Омську, Челябінську області залізничним транспортом, а частина по Волзі на пароплавах.

В процесі евакуації всі діти перебували під наглядом вчителів та вихователів, що супроводжували їх. За розпорядженням Раднаркому РРФСР в жовтні-листопаді 1941 р. ленінградським дітям було виділено одягу і взуття на 2,5 млн. руб. Окрім того, на кожного вихованця виділявся запас хліба на два тижні, а інших продуктів на десять днів. З 27 жовтня по 6 листопада проводилася евакуація з Ярославської області 13 тис. вихованців дитячих установ Тутаєвського району, які прямували в Молотовську область на пароплавах. Проте із-за морозів і припинення навігації на Волзі й Камі сім пароплавів з ленінградським дітьми не дійшли до міста Молотова. У зв'язку з цим місцеві радянські органи були вимушені вжити екстрені заходи і частину дітей відправили залізницею в пункт призначення, а близько 3 тис. вихованців інтернатів були залишені в Татарській АССР та розміщені в школах, громадських установах і колгоспних будинках.

З 13 листопада по 10 грудня 1941 р. проводилась евакуація ленінградських дітей в Омську і Челябінську області. За цей період з 10 районів Ярославської області було вивезено близько 21 тис. вихованців дитбудинків та інтернатів. Раднарком СРСР на розміщення евакуйованих дітей в грудні 1941 р. асигнував 400 тис. руб. для Молотовської області і по 300 тис. руб. для Челябінської та Омської областей.

В цілому внаслідок проведеної евакуаційної кампанії з 19 районів Ярославської області було вивезено в тил країни 34 тис. дітей. У зв'язку із зміною воєнної обстановки на Західному і Калінінському фронтах на користь радянських військ і зняттям безпосередньої загрози окупації Ярославської області потреба в евакуації ще 4 тис. ленінградських дітей відпала. У грудні 1941 р. разом з батьками з Ярославської області виїхали в тилові райони країни близько 30 тис. ленінградських дітей. В результаті евакуації на Урал і за Урал 434 дитячих установ в Ярославській області залишилося 86 дитбудинків і інтернатів з 10 тисячами вихованців, раніше евакуйованих із західних областей країни в найближчий тил.

Повністю завершити розвантаження районів Ярославської області, де розміщувались тисячі евакуйованих дітей, не вдалося. На початку 1942 р. в Ярославську область знов посилився потік евакуйованих дітей з Ленінграда, Ленінградської, Калінінської і Смоленської областей. Нова хвиля евакуації осиротілих дітей з вказаних областей була спричинена великими руйнуваннями, заподіяними фашистами, а також недостатньою мережею дитячих установ. У неймовірно скрутних умовах блокадного Ленінграда йшла евакуація дітей по льоду Ладозького озера. Основний потік виснажених і хворих дітей з блокадного Ленінграда як і раніше прямував в найближчу тилову Ярославську область. У першому півріччі 1942 р. щодня в область прибувало по декілька ешелонів з евакуйованими. У лютому-квітні до Ярославля прибуло 167 залізничних складів, в яких перебувало більше 300 тис. ленінградців [9, С.6]. А влітку в червні-липні 1942 р. в районах області було розміщено 77 ленінградських дитбудинків з 9 тис. вихованців. Всього за неповними даними протягом 1942 р. Ярославська область прийняла і розмістила більше 18 тис. евакуйованих дітей. У 1943 р. евакуація дітей з Ленінграда і Ленінградської області продовжувалась, але в значно менших масштабах. Після прориву блокади Ленінграда ще близько 3 тис. ленінградських дітей було направлено в шпиталі і дитбудинки Ярославської області.

Аналізуючи процес евакуації населення в тил країни, можна виділити два його основних періоди. За перший період масової евакуації цивільного населення в 1941 р. і другий період, частковій евакуації в 1942 р. в тил країни було вивезено близько 25 млн. осіб, серед яких одну третину складали діти. Проте не всіх дітей, що підлягають евакуації, вдалось вивезти в тилові райони із-за недостатньої оперативності радянських органів, браку транспортних коштів і швидкого просування фашистських військ. Мільйони дітей вимушені були пережити всі жахи фашистського режиму на окупованій території. Евакуація ленінградських дітей відрізнялась своєю складністю, масштабністю і тривалістю. Якщо в цілому по країні евакуація дітей була завершена в кінці 1942 р., то з Ленінграда і ленінградської області евакуація дитячого населення продовжувалась і в 1943 р. Після зняття блокади Ленінграда 1300 хворих і виснажених дітей потребували серйозного лікування і були направлені в найближчі тилові області країни [10, С.323].

Таким чином, захист цивільного населення в перші роки Великої Вітчизняної війни свідчить, що вся історія попередніх війн не знала таких масштабів планомірно організованого вивозу дитячого населення |в тилові райони країни. Завдяки реалізації державної соціальної програми, допомозі осиротілим дітям більше мільйона дітей були врятовані, забезпечені і виховані в 6 тис. дитячих установ країни, а 350 тис. дітей, що залишились без батьків, були усиновлені або узяті на патронат до інших родин.

Література:

1. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1988): В 15-ти т. – (1941-1954). – Т.6. – М., Политиздат, 1971. – С.13.

2. История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941-1945 гг. – Т.2. – М.: Политиздат, 1963, с. 547.

3. Липило П.П. КПБ организатор и руководитель партизанского движения в Белоруссии в годы Великой Отечественной войны./ П.П. Липило. – Минск: Госиздат БССР, 1959, с.259.

4. Куманев Г.А. Советские железнодорожники в годы Великой Отечественной войны (1941-1945). – М.: АН СССР, 1963. С.61.

5. Непокоренный Ленинград: Краткий очерк истории города в период Великой Отечественной войны / Дзенискевич А.Р., Ковальчук В.М., Соболев Г.Л., Цамутали А.Н., Шишкин В.А. – Л.: Наука, 1974., с. 320.

6. Уродков С.А. Эвакуация населения Ленинграда в 1941-1942 гг. / С.А Уродков // Вестник Ленинградского Университета: Серия истории, языка и литературы. – №8., Вып.2. – Л., 1958., С.34-48.

7. Лихоманов М.И. Работа партийных организаций по руководству эвакуацией населения в 1841-1945 гг. / М.И.Лихоманов // Партия в борьбе за социализм и коммунизм. – Мн., 1973, С.120-135.

8. Ярославци в годы Великой Отечественной войны. Сборник документов. – Ярославль: Ярославской книжное издательство. – 1960, с.445.

9. Ленинградцы на волжских берегах: сборник документов и материалов / сост. И.И.Сидоров. — Ярославль: Верхне-Волжское книжное издательство, 1972, с.120.

10. Синицин А.М. Всенародная помощь фронта / А.М.Синицин. – М., Воениздат, 1975, с.568