История / 4. Этнография
Савчук Н. К.
Національний технічний університет
України
«Київський політехнічний інститут»
Народна вишивка різних регіонів України:
порівняльний аспект
Актуальність теми.
Вишивка сьогодні живе повнокровним життям, прикрашає сучасний інтер’єр, одяг,
надаючи йому своєрідності й неповторності. Вивчаючи традиції народного вбрання,
засоби його декоративного оздоблення, модельєри, конструктори, художники
створюють сучасні моделі одягу, у котрих виявляються риси індивідуального
смаку, звільнені від загальної стандартизації, і кожна з яких несе тепло рук
майстра [1, c. 6–7]. Дослідження теми дуже важливе для розуміння культурного
розвитку України і вивчення історії культури й побуту [2]. Мета роботи —
порівняти основні риси вишивок різних регіонів України.
Виходячи з локальних
особливостей народної вишивки, які виявилися в колориті, техніках виконання,
типових орнаментальних мотивах і композиціях, умовно здійснено етнографічний
поділ на регіони України. Це — Середня
Наддніпрянщина, Полісся, Поділля, Південь, Карпати та Прикарпаття [1, с. 8].
До Середньої
Наддніпрянщини належать сучасні Київська, Полтавська, Чернігівська,
Житомирська, Сумська, Черкаська, Харківська, Кіровоградська та Луганська обл.
[1, с. 8]. У центральних районах популярний рослинний орнамент. Рушники
виконуються рушниковим швом, мають підкреслено вертикальну композицію. Вони
орнаментовані з обох боків рушника мотивом «Дерева-квітки» або вазона пишних
рослинних форм [2]. Мотив дерева-квітки тривалий час модифікувався й щоразу
тлумачився залежно від смаків і уявлень народних майстрів. Так, на Полтавщині
простежується мотив дерева, вазона з квітами, на полтавському рушникові можуть
бути фантастичні істоти, схожі на оленів [3].
Полісся (Сучасні
Волинська, Рівненська, Житомирська та північні райони Київської, Чернігівської
й Сумської обл.) [1, с. 48]. Вишиванню тут притаманні мініатюрність, ювелірне
виконання, коли вишивка однакова з лиця й вивороту, надзвичайне багатство
варіантів. Найархаїчніші риси
збереглися саме на Поліссі [2]. Вишивки прості й чіткі за композицією. Їх
прикметою є спокійно-розмірений ритм одного лаконічного за абрисами мотиву.
Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Улюбленими
були також пташки. Поліські орнаменти не мають деталізованої внутрішньої
розробки, в них не застосовуються різноманітні техніки одночасно [2]. Вишивки
Полісся дуже стримані, прості й графічно виразні. Основне емоційне навантаження
належить червоному кольору, який звучить пристрасно і сміливо [1, с. 48–49].
Для Чернігівщини характерні білі вишивки [4]. На Київському й Чернігівському
Поліссі рушники оздоблювали горизонтальними смугами в техніці «лиштва»,
«вирізування», «занизування» [3].
Поділля (між Південним
Бугом і Дністром); його умовно поділяють на Західне, Східне Поділля та
Наддніпрянщину [1, с. 55]. Вишивка Поділля чи не найбагатша в
Україні, яскраво віддзеркалює контакти з мистецтвом інших народів, сліди
входження окремих зон регіону до різних держав [2]. Вишивки Поділля темні за
колоритом. Чорний колір домінував, іноді до нього додавали темно-вишневий або
червоно-чорну гаму, включаючи жовтий чи зелений. Особливо вміло вишивальниці
використовували біле тло полотна, що стало повноправним елементом орнаменту [1,
с. 57]. Подільські рушники виділяються невеликим розміром, орнаментальними
мотивами, кольоровою гамою, складною технікою виконання [2]. На них по боках можуть бути вишиті фантастичні птахи
[3]. Характерно, що при вишиванні на Поділлі не користувалися допоміжними
засобами — тамбуром, канвою, п’яльцями, не робили малюнків на тканині, а,
рахуючи нитки голкою, робили хрестики відповідно до бажаного візерунку [4].
Багато й щедро вишивали
на Буковині. Основні техніки «низь», настил, хрестик, мережка. Вишивали
різнокольоровими вовняними, бавовняними нитками, додаючи золоту й срібну нитки,
лелітки. Композиція рукавів сорочок мала тридільну побудову — полик, зморшка й
нижня частина [1, с. 65]. Геометризація рослинних форм теж дуже характерна
для мистецтва Буковини [2]. На Буковині, окрім рослинних і геометричних,
поширені зооморфні мотиви, що вишиваються лише гладдю (білою), дрібним
хрестиком, крученим швом [4].
Карпати та Прикарпаття.
До цього регіону належать Північне Прикарпаття (Львівщина, частково
Тернопільщина), гірські райони Карпат (Івано-Франківська, частково Львівська
обл.) та Закарпаття [1, с. 66]. Характерна риса (крім певних спільних) — велика
кількість окремих складових зі своїми колоритом та специфікою. Колись майже
кожне село вирізнялося своєрідністю вишивки, багатством орнаментальних
композицій та неповторністю кольорів [2].
Отже, вишивка кожного
регіону — це віддзеркалення культурної пам’яті народу. Для кожної місцевості
притаманні свої узори, колористична гама, орнаменти, а також техніка виконання
вишивки, але всі регіони об’єднує те, що майстрині вкладали у вишивку всю душу
та всі вміння.
1. Кара-Васильєва
Т. В. Українська народна вишивка / Т. В. Кара-Васильєва, А. О.
Заволокіна. — К. : Либідь, 1996 — 96 с.
2. Лебеденко О. Вишивка як відображення
традиційної культури України : [Електронний ресурс] / Лебеденко О. — Режим
доступу : http://oldconf.neasmo.org.ua/node/792
3.
Українська народна вишивка : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://about-ukraine.com/index.php?text=706
4.
Українські мотиви. Вишивка регіонів : [Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://ukrmotiv.in.ua/ua/statti/6-vishivka-regioniv.html