Автор: Горошко Андрій Ігорович,

учень 11-Б класу Полтавської загальноосвітньої школи №38, Україна

Науковий керівний: Українець Світлана Олександрівна

учитель-методист вищої кваліфікаційної категорії Полтавської зш №38, Україна

Лінгво-стилістичні особливості медіа-текстів в українській та англійській мовах

Зміни в комунікативних процесах кінця ХХ –початку ХХІ ст., мотивовані впливом сучасних мас-медіа на когнітивно-ментальну систему мови, актуалізували проблеми, пов’язані з диференціацією понять “текст” і “медіа-текст” у контексті національно-культурної парадигми. Складна природа аналізованих одиниць зумовлює відсутність однозначного й вичерпного тлумачення. Текст як лінгвістичний термін має багато визначень, які концентруються у вузькому термінологічному окресленні на розумінні його як вербальної одиниці, що відповідає ознакам текстуальності, має специфічні текстові категорії. До сфери лінгвістики потрапили й синтетичні одиниці з певним співвідношенням вербального та невербального компонентів, на позначення яких використовують термін “медіа-текст” (“мультимедійний текст”). Усе розмаїття підходів об’єднується родовими термінами “теорія тексту” й “лінгвістика тексту”, у межах яких медіа-текст розглядається як паралельний, взаємозамінний та перехресний феномени: масово-комунікативний текст, мас-медійний текст, журналістський текст, публіцистичний текст, газетний текст, телетекст, рекламний текст, PR-текст, Інтернет-текст тощо. Медіа-тексти фіксують реальні події, занурюючи людину в нестабільний, мінливий соціокультурний простір, навантажуючи її додатковими інформаційно-культурними смислами. Це потребує особливої підготовки реципієнта – споживача інформації – до інтерпретації всіх тематичних і смислових кодів таких нових текстів. Слід зазначити, що обсяг і повнота інформації при створенні таких текстів збільшуються не за рахунок фактологічної, документальної складової висловлювання, а за рахунок синкретизму різних текстових структур у межах одного медіа-тексту. Це також є складним для непідготовленого комуніканта при сприйманні та засвоєнні інформації. Сучасні медіа-висловлювання, створювані на основі нової знакової системи, з урахуванням різних кодів сприйняття: візуальних, вербальних, символічних, потребують від комуніканта в процесі декодування особливого “бачення” раціональності та емоційності у використовуваних засобах інтерпретації інформації. Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю опрацювання технік адаптації до стрімких змін у сучасній медіа-культурі з подальшою актуалізацією позитивних її надбань, що стає однією з провідних позицій розвитку інноваційних освітніх проектів. Першочергової ваги в аналізованому контексті набувають такі проблеми: 1) медіа-текст у жорстких умовах ринку стає товаром, що впливає на форму й зміст твору, а також зумовлює використання численних технологій, орієнтованих на активізацію уваги реципієнтів; 2) технологічний рівень розвитку сучасних ЗМІ значно випереджає формування ціннісної складової (когнітивного рівня) інформаційного простору. Окремої уваги потребує врахування проблеми негативних впливів окремих медіа-текстів, притаманних сформованому дискурсу масової комунікації. Медіа-тексти підпорядковані певній меті, що зводиться, як правило, до зміни ставлення або поведінки споживачів. Інформація у них може розглядатися в кількох площинах: як масова інформація, як економічний інструмент, як форма психологічного впливу, як масова культура або навіть мистецтво. Відповідно центральним поняттям у вивченні медіа-текстів, в залежності від точок зору дослідника, може ставати інформація, товар, мотив чи образ[2].

Проведене дослідження медіа-текстів в єдності всіх лінгвістичних аспектів дозволяє вважати, що комунікативна спрямованість їх призначена для активного мовленнєвого співробітництва, інтеракції адресанта й адресата. Реалізація цих установ втілюється в мовленнєвих стратегіях первинної і вторинної реклами, використовуються лінгвокультурні коди, що реалізують всі відомі прагматичні функції медіа-тексту[1]. Стратегії і коди базуються на психологічних і ментальних потребах адресата, враховують його масовість, і у такий спосіб проявляється когнітивний аспект тексту, що реалізується у використанні масових стереотипів у концептах мас-медійного дискурсу. Стилістичні засоби слугують реалізації когнітивних і прагматичних властивостей, і таким чином, відіграють активну роль у створенні даних текстів. Когнітивні властивості реалізуються в прагматиці, зокрема, в побудові мовленнєвих стратегій. Перша складова цих стратегій стосується способів обґрунтування висловлень. У первинних англомовних мас-медійних текстах застосовуються фактографічні, логічні, каузальні, емпіричні та імовірнісні способи, а у вторинних – емпіричні, асоціативно-образні, імовірні, пресупозиційні. Друга складова мовленнєвих стратегій стосується вживання лінгвокультурних кодів, які також слугують обґрунтуванню висловлень реклами і реалізують її апелятивну, фатичну, ілюстративну та інші прагматичні функції[3]. Відбір стилістичних засобів для таких текстів зумовлений їх прагматичною спрямованістю. Якщо предметну сферу реклами виражає корпоративна та професіональна лексика, національна лексика, іншомовні терміни і поняття, власні імена, то для концентрації смислу й акценту на смислових елементах у коротких мас-медійних текстах використовується група стилістичних засобів –типів висунення: зчеплення, конвергенція, ефект ошуканого очікування. Численний арсенал риторичних прийомів стилістики підвищує експресію повідомлення. Вживаються стилістичні фігури заміщення ( фігури кількості, фігури якості), фігури сполучення (фігури тотожності, нерівності, протилежності). У коротких текстах зі значним семантичним об’ємом присутні висловлення, які відносяться одночасно до теми й реми і називаються дифузною зоною. Дифузні зони практично завжди містять аксіологічний компонент (оцінку попереднього висловлення) й прогноз на основі цієї оцінки. Збільшення кількості дифузних зон і рем, що мають ознаки теми, є тенденцією вторинної реклами, яка використовує імпліцитність і образність. Стилістичне наповнення тексту витікає з його когнітивних та прагматичних аспектів. Одержані результати відкривають перспективи для подальшого дослідження мас-медійного тексту на матеріалі інших мов, вербалізації менталітету споживача в мовленнєвих формах реклами, інтертекстуальності в тексті[3].

Мас-медійні тексти належить до сфер функціонування мови, що активно породжує нові синтаксичні явища, які вимагають адекватного лінгвістичного аналізу, чим пояснюється інтерес лінгвістів до вивчення синтаксичної організації рекламних текстів. Синтаксичним засобам відводиться провідна роль у реалізації прагматичної настанови тексту і тому звернення до синтаксичного аналізу реклами сприяє розв’язанню загальних теоретичних проблем прагматики, лінгвістики тексту, стилістики тощо. Вивчення синтаксичної організації реклами потребує комплексного аналізу синтаксичних явищ на структурному та семантичному рівнях[1].

Структурно-синтаксичний аналіз синтаксису мас-медійних текстів, який здійснюється в рамках формально-граматичного підходу, вивчає його на рівні речення (за типами модальних значень, за співвідношенням висловленого в реченні з об’єктивною реальністю, за кількістю предикативних центрів, за наявністю або відсутністю необхідних членів речення тощо). Отже, вивчення тексту у власне лінгвістичному аспекті здійснюється на всіх мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо. Такий підхід дозволяє вважати дані тексти мовним явищем, що містить в собі весь мовний потенціал, створює підґрунтя для його аналізу в інших аспектах. Таким чином, аналіз лінгвістичних аспектів вивчення мас-медійного тексту дає підстави стверджувати, що він є багатоаспектним явищем мови, яке характеризується комплексним лінгвістичним аналізом на межі кількох лінгвістичних теорій. Мас-медійний текст є об’єктом вивчення з погляду лінгвістики як феномен, що впливає на мовне середовище сучасної людини та мовну картину світу. Через той величезний вплив, який має нині він на людей, може бути й небезпечною. Тому було створено міжнародну правову базу рекламної діяльності, яка має гарантувати благопристойність, чесність і правдивість реклами[3]. Міжнародний кодекс мас-медійної практики зобов'язує робити такі тексти з почуттям відповідальності перед суспільством на принципах добросовісної конкуренції, що властива комерції цивілізованих країн, а також не підривати громадської довіри до реклами[3].

Висновки

1. Мас-медіа формують у споживача новий світогляд і як особливий вид соціальної інформації охоплюють практично всі сфери культурної, економічної, соціальної життя і побуту.

2. Медіа-тексти спирається на умови тотожності лексичних фонів і фонових знань як інформатора, так і приймаючого інформацію.

3. Власне медіа-текст має багато синонімів, можливе поєднання слів ширше загальномовними, розвинена полісемія, в медіа-тексті відчутна стислість фраз, поряд з їх високою інформативністю.

4. Вдалі тексти відображають типи колективного позасвідомого сприйняття й у повному обсязі виходять за межі раціональних схем пояснення.

5. Особливість таких текстів полягає в знижених вимогах щодо логічного обґрунтування власних значень кожного слова окремо та базується на їх системному узгодженні.

6. Для стилістичного забезпечення реалізації прагматичних функцій тексту застосовуються стилістичне заміщення та сполучення його частин у єдине ціле.

критично оцінювати нове.

Список використаної літератури

1. Антонова Л.Г. Медиатексты в современной массовой коммуникации / Л.Г. Антонова // Ярославский педагогический вестник. Гуманитарные науки. – 2011. – № 2. – Т. І. – С. 275–278.

2. Кириллова Н.Б. Медиаобразование в эпоху социальной модернизации / Н.Б. Кириллова // Педагогика. – 2005. – № 5.

3. Найдьонова Л.А. Перспективи розвитку медiаосвiти в контексті Болонського

процесу: процесуальна модель медiакультури [Електронний ресурс] / Л.А. Найдьонова // Болонський процес і вища освіта в Україні та Європі: проблеми й перспективи. – К. – С. 162–168.