Автор: Горошко Олена-Іванна Ігорівна,

учениця Полтавської зш №38, Україна

Науковий керівник: Коваленко Л.М., методист

позашкільного навчального закладу Полтавської обласної ради “Полтавська обласна Мала академія наук учнівської молоді”, Україна

Науковий консультант: Гаран О. В.,

голова Полтавської обласної Спілки письменників, Україна

Проблема розвитку верлібру в українській літературі

Написання віршів - це не лише творчість і самовираження. Кожен автор знає, що це ще й важка робота, в якій є безліч своїх тонкощів і нюансів. Безумовно, талант дуже багато значить для поета, але без знання основних правил віршування, специфічних літературних прийомів, створення віршованого твору практично неможливо. Поезія в усі часи була найбільш ємною і точної формою вираження почуттів, думок та емоцій. Разом з тим, будь-який вірш підпадає під певні канони як за формою, так і за змістом. Техніка віршування сповнена умовностей, дотримуватися яких зобов'язаний кожен автор, дотримуючись при цьому розмір, риму і певну кількість рядків. Виняток становить лише верлібр - вірш, який непідвладний літературним канонам. До середини 20 століття літературний світ фактично був розділений на два протиборчі табори, в яких знаходилися прихильники і противники верлібру.

Сучасні літературні критики єдині в думці, що складати по-справжньому образні та чуттєві верлібри здатні лише люди, наділені безсумнівним поетичним даром. Саме тому рано чи пізно прихильники класичного ямба і хорея звертаються до віршів у прозі. Але при цьому робота над верлібром є набагато складнішою, ніж над звичайним віршем. Дуже часто верлібр порівнюють з прозою, яку просто розділили на рядки різної довжини і при цьому розставили смислові акценти. Однак це далеко не так. У верлібрі все гранично просто і ясно, так як кожне слово є добре продуманим і виваженим, а всі разом вони створюють дуже образну картину, лаконічну і доступну для розуміння. Необхідно також відзначити, що верлібри набагато ближче багатьом читачам, ніж звичайні вірші, так як в них відсутній пафос, награність, які часом не дозволяють за частоколом слів розгледіти суть самого твору. Завдяки тому, що верлібр начисто позбавлений будь-яких умовностей і канонів, кожен автор має право використовувати ті засоби вираження думок, які у кожному конкретному випадку здаються для нього найбільш прийнятними. Тому в верлібрі нерідко зустрічається рима, яка застосовується виключно для того, щоб правильно розставити акценти в поетичному творі.

Проблема розвитку верлібру в українській літературі є надзвичайно актуальною[1]. У XX столітті її досліджували Д. Загул, Б. Якубський, Г. Майфет, Б. Навроцький, В. Ковалевський, Г. Сидоренко, Н. Костенко, І. Качуровський, Ю. Ковалів та ін. В українській літературі верлібр почав розвиватися наприкінці XIX століття (І. Франко, Леся Українка), активізувався у 20-х роках XX століття (М. Семенко, М. Рильський, В. Поліщук, В. Бобинський, Я. Савченко, Г. Шкурупій, О. Близько та ін.), але максимального прискорення як ритмоструктурі, так і в образно-стильовому звучанні верлібру надали поети київської школи та нью-йоркської групи, і як наслідок, український вільний вірш, починаючи з 80-х років XX століття, займає рівноправне місце в сучасній українській літературі, успішно конкуруючи з римованою поезією, не даючи їй «спочивати на лаврах». Серед сучасних досліджень недостатня увага приділена значенню розвитку верлібру для сучасної молоді, що й зумовило тему нашої статті. Дослідники вільного вірша стверджують, що звернення до верлібру в українських поетів XX століття було викликане пошуками засобів вираження природності висловлювання. Без сумніву, верлібр в українській літературі першої половини XX століття активно розвивався, спираючись на здобутки європейської поезії та національного фольклору, насамперед дум. «Першопроходцями» у жанрі вільного вірша в українській поезії кінця XIX — початку XX ст. більшість вітчизняних дослідників цього жанру вважають І. Франка («Вольні вірші») та Лесю Українку («Уривки з листа» та ін.)[3], хоча вони не були верлібровими поетами, як, наприклад, Уолт Уїтмен з його книгою «Листя трави»[5]. Спроби І. Франка та Лесі Українки в жанрі верлібру активно продовжили українські поети 20—30-х років XX століття, але найбільших здобутків на цьому поприщі досягли М. Семенко і В. Поліщук[1]. У творчості М. Семенка та В. Поліщука верлібр досяг нових, більш вишуканих, специфічних форм, набув нових відтінків та «аранжувань». Кожен з цих поетів приділив значну увагу вдосконаленню вільного вірша, прагнув підпорядкувати образну систему своїх верлібрів тому модерністському напряму, до якого належав. Досвід українських верлібристів 20—30-х років XX століття не пропав марно. Практику творення верлібру українським поетичним авангардом цього періоду активно засвоїли і розвинули поети «київської школи» (Василь Голобородько, Михайло Григорів, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Валерій Ілля, Іван Семененко та ін.), В. Стус, представники нью-йоркської групи, а пізніше поети 80-2000-х[4]. Ця форма надзвичайно приваблює молодих поетів, оскільки дає можливість відобразити думку у всій її повноті. Незважаючи на те, що верлібр бере свої витоки у фольклорі, він актуальний в наш час і широко застосовується молодими поетами. За допомогою нього легко передати образ, настрій, душевний стан. Оскільки верлібр не обмежений римами, його легко перекласти іншою мовою та поділитися думками з друзями із інших країн. В рамках даної наукової статті я переклала власні вірші англійською без допомоги перекладача:

Назавжди

Гори, крізь хмари

Тягнуться до міріад зірок.

Задумливо, через століття,

Шлють мовчазні свої привітання.

І одного разу, залишивши небосхил,

Зривається вниз закохана зірка,

До гирла вулкану, прагнучи лиш його, одного,

І губиться там — назавжди...

Forever

Mountains, through clouds

Sweep to myriad of stars.

Thoughtfully, through centuries,

Send their silent greetings

And once, leaving the sky,

Enamoured star falls down,

To mount of the volcano aiming just at him, one,

And disappears there – forever...

Висновки. У верлібрі відсутні сталі рамки віршотворення, рима та збереження кожної строфи. Але при цьому потрібно мати колосальну внутрішню свободу, щоб із звичних слів створити тонке полотно віршів, наповнене змістом, почуттями та особистими переживаннями. Сучасні молоді поети використовують верлібр для передачі своїх думок людям з різних куточків планети, тобто цей стиль є інтернаціональним у спілкуванні. Вільний вірш являє собою якісний стрибок - перехід від складового стилю мови до нової стихії - до стихії повнозначного слова. Основою, одиницею в вільному вірші стає будь-яке значиме слово.

Література
1. Ковалів Ю. Письменство «Розстріляного відродження»: від літературних угруповань до літературної дискусії. — К., 2004. — 136 с.
2. Ковалів Ю. Скрипторій. — Біла Церква: Буква, 2004. — 172 с.
3. Кормилов С Вільний вірш у Лесі Українки // Рад. літературознавство. —1979.— № 9. — С.34— 39.
4. Костенко Н. В. Українське віршування XX століття. — К.: Либідь, 1993. — 232 с.
5. Науменко Н. Вільний вірш у творчості Лесі Українки //Дивослово. — 2004.— №4.— С.6-8.